2.1.1. Боги Дворіччя — Мардук, Іштар та Еа

божество². Святилище бога могло використовуватися і жерцями для астрономіч­них спостережень. Вочевидь, образ зіккурату був покладений в основу біблійної Вавилонської вежі. Як землеробський народ, шумери та аккадці обожнювали, перш за все, ті сили природи, від яких залежала робота в полі.

У віруваннях Месопотамії простежуються сліди давнього тотемізму — обож­нення тварин; у шумерів були в обігу кам'яні циліндричні печатки-амулети з вирізаними фігурками людей, та тварин. Найчастіше звертаються до образів лева та бика: в молитовних гімнах Дворіччя лють богів порівнюється з левовою, а їхня міць — зі скаженою силою дикого бика.

2.1.3;. Політико-юридична культура. У Стародавній Месопотамії вста­новилася така найдавніша стабільна модель державно-політичного устрою, як централізована самодержавна монархія, яка, видозмінюючись, проіснувала ти­сячоліття і збереглася подекуди й сьогодні. Ця модель полягала у зосередженні влади в руках одноособового глави держави, а також у підкоренні якнайбільшо­го числа територій, позбавлених економічної та політичної самостійності, у тя­жінні до всесвітнього панування царя (рис. 2.1.2). Така політика супроводжу­валася неймовірними жорстокостями, іноді винищенням цілих народів. Від ча­сів Шумеру до ассирійського панування царі залишають записи, де хизуються своїми численними жертвами, Характерно, ш.о навіть, цар Ашшурбаніпал, най-інтелектуальніший серед правителів Ассирії, який зібрав величезну бібліотеку, був надзвичайно жорстоким і нещадним. Недарма в епоху його правління кра­їну називали лігвищем лева, а столицю Ніневію — містом крові. Ніхто не на­смілювався перечити йому. Характерний уривок з царського напису ассиро-вавилонської доби: «пять тисяч сімсот воїнів вивів... з шумерських міст і стратив їх. Клянусь богами Шамашем і Амалом, що це не брехня, а чиста правда»³.

Цар поставав в уяві не лише грізним, але й справедливим. Найбільш резуль­тативна спроба дати суспільству лад і право втілилася у законах Хаммурапі і вплинула на весь Давній Схід. Хаммурапі виявив мудрість правителя не тільки об'єднавши Шумер і Аккад, але й написавши перший в історії людства звід законів. Відомі також подібні збірки як шумерською, так і аккадською мовами, але вони були неповними, фрагментарними. А 282 розділи зводу законів Хам-

2.1,2. Ассирійський цар на троні

мурапі, в яких розглядаються усілякі випадки судочинства, дають нам досить повну картину тодішнього життя.

Суть законів можна звести до формулювання: «око за око», «зуб за зуб». Наприклад, лікареві, яким невдало зробив операцію вільному громадянину, від­рубували руку, проте у випадку, коли прооперовано раба, потрібно було лище сплатити хазяїну вартість раба. «Якщо лікар виправить людині зламану кістку або вилікує уражений м'яз, пацієнт повинен заплатити йому п'ять шекелів сріб­ла». «Якщо лікар зробить пацієнтові великий розріз бронзовим ланцетом і той помре або якщо лікар розітне пацієнтові брову і той осліпне, лікареві слід відтяти руку».

Закони Хаммурапі були великим кроком вперед порівняно із законами Шумеру та Аккаду, вони визначали різні покарання за навмисне та ненавмисне вбивство, тобто брали до уваги вже не лише діі, а й наміри.

Звід законів Хаммурапі відомий нам за клинописним текстом на майже двометровому базальтовому стовпі, прикрашеному рельєфом. Рельєфна компо­зиція символічна — це сцена отримання Хаммурапі символів влади (жезла та магічної каблучки) від бога Сонця Шамаша. Рельєф втілює ідею про божествен­не походження царської влади.

2.1.4. Наука та освіта. Приблизно у XXIX ст. до н.е. шумери вже знали письмо та вміли читати. Писарі загостреною очеретяною паличкою креслили по м'якій глині; знаки, схожі на клин, які утворювалися при цьому, означали склад або слово. Так виник клинопис (рис. 2.1.3).

У шумерів були світські та жрецькі писарські школи для хлопчиків; деяких дівчат, особливо майбутніх жриць, також навчали письма. Ці школи називалися будинками табличок, тому що учні, які відвідували Їх, писали на глиняних

табличках очеретяною паличкою. учні самі повинні були виготовляти знаряддя для письма, тому спочатку їх вчили робити глиняні таблички та очеретяні палички і лише після цього вони починали навчатися власне письма. Освіта зводилася до копіювання текстів — від зразків ділових документів до художніх творів.

Знайдено навіть перші, підручники епохи Шумеру. Це глиняні таблички, на яких записано назви тварин і рослин, імена богів тощо.

При школах-академіях (едубба) створювалися і бібліотеки з певних галузей знань. Ашшурбаніпал, що правив наприкінці піднесення Ассирії, заснував у столиці Ассирії Ніневії найбільшу у той час бібліотеку — кілька десятків тисяч клинописних текстів. Тут була зібрана вся шумерська та аккадська літера­тура, яку можна було знайти. За велінням царя писарі знімали копії з книг давніх міст Межиріччя. Саме завдяки бібліотеці Ашшурбаніпала нам достатньо добре відомі історія, міфи та легенди шумерів, вавилонян та ассирійців, а також їх наукові досягнення.

Жерців вважали хранителями мудрості. Чимало відкриттів зробили вони в сфері астрономії. Зокрема у вавилонський період жерці-астрономи система­тично спостерігали за небесними світилами: «козлами» (планетами) та «вівця­ми, що спокійно пасуться» (зірками, які не рухаються), Вони задовго до єгип­тян обчислили періодичність обертання Сонця, Місяця, повторюваність їхніх затемнень, вміли розрізняти планети та зірки. Знання астрономії сприяло роз­витку мореплавання та визначенню строків господарських робіт. Вже в середині ІЇ тис. до н.е. вавилоняни знали 12 сузір'їв Зодіаку, назви яких збереглися й сьогодні. Це пояснювалося розвитком математики, «Достатньо згадати, що для давніх греків, які були деякою мірою нашими вчителями і у галузі матема­тики, і астрономії, поняття 10 000 пов'язувалось з поняттям «тьми народу», поняття мільйона виникло на Заході лише у XIX ст,, а клинописний текст, знайдений на пагорбі Куюнджик, подає математичний ряд, кінцевий підсумок якого виражається числом 195 955 200 000 000, тобто такими числами, якими не оперували навіть в часи Декарта та Лейбніца». Саме у Вавилоні задовго до Піфагора була відкрита теорема, відома нам сьогодні як Піфагорова. Знали вавилоняни й число я («пі»). Рік поділено на 12 місяців також за вавилонською традицією, за якою «12» вважали одним зі священних чисел. Навіть добу вави­лоняни поділяли не на 24, а на 12 годин, такий поділ і сьогодні зберігся на циферблатах наших годинників. Вавилонська система поділу часу на 60 зафіксова­на й сьогодні в хвилинах і секундах. Шумери вже в давнину вміли вимірювати