37. Встановлення слабовидимих і невидимих текстів

При дослідженні «згаслих» текстів застосовуються та­кі методи, як фотозйомка видимої та інфрачервоної лю­мінесценції, кольоророзрізнення, дифузно-копіювальний та адсорбційно-люмінесцентний методи. Слабковидимі штри­хи можуть бути прочитані за допомогою світлофільтрів, які посилюють контрастність тексту. В лабораторних умо­вах застосовують опромінювання документа за допомогою лазера і спостереження люмінесценції за допомогою елект­ронно-оптичного перетворювача.

Невидимі тексти можуть бути результатом тайнопису. Тайнопис — невидимі записи, виконані безбарвним розчи­ном якоїсь речовини. Методами виявлення тайнопису є огляд документа в косопадаючих променях, прасування паперу праскою, за­пилення поверхні паперу порошками (сажею, графітом) або окурювання його парами соляної кислоти, аміаку, йо­ду. При огляді документа можуть бути використані ульт­рафіолетові освітлювачі. Органічні речовини можна ви­явити фотографуванням в ультрафіолетових променях. Під час лабораторних досліджень застосовують рентгенів­ське опромінення, хімічний аналіз і спеціальні методи ви­явлення невидимих текстів.

38. Предмет судового почеркознавства. Навик письма та його властивості

Криміналістичне дослідження письма (судове по­черкознавство) — це галузь криміналістичної техніки, яка вивчає закономірності письма, процес його дослід­ження, можливість ідентифікації людини за почерком та вирішує інші завдання почеркознавчої експертизи. Письмо — засіб фіксації і зберігання думки людини; походить від звукового мовлення і є основним засобом спілкування людей. Розрізняють смисловий і графічний бік письма. Смисловий бік письма знаходить свій вияв у мовних засобах і відбиває письмову мову того, хто пише. Графічний бік письма виражається у вигляді письмових знаків і сполучень їх — почерку.

Письмова мова — це вираження думок людини за допо­могою різних засобів мови (синтаксису, орфографії, лекси­ки, пунктуації, стилістики). Для письмової мови людини характерними є індивідуальність і відносна сталість.

Почерк — манера написання, виражена в системі ру­хів, які фіксуються в рукопису. Упродовж всього життя людини почерк зазнає певних змін, він розвивається, вдосконалюється. Навчання письму, неодноразові повтори написання одних і тих самих літер, цифр, знаків призводять до вироблення графічних навичок. Властивості почерку (індивідуальність та відносна сталість) пов'язані з динамічним стереотипом (нейрофізіологічною основою навичок). Графічний навик охоплює три головні групи навичок:

1) технічні навички (спосіб техніки письма);2) безпосередньо графічні навички (вміння зображува­ти літери (цифри), об'єднувати їх в слова);3) орфографічні навички (вміння визначати фонеми (звуки) та відображати їх письмовими знаками).

39. Ідентифікаційні ознаки письма

Зовнішні прояви відносно стійких навиків письма, що відбиваються в рукописі, складають систему ідентифіка­ційних ознак письма, яка охоплює ознаки письмової мови, топографічні ознаки письма та ознаки почерку. Ознаки письмової мови поділяються на загальні та окремі. До загальних ознак відносяться такі, як: рівень во­лодіння письмовою мовою (високий, середній, низький); ступінь розвитку граматичних та стилістичних навичок (високий, середній, низький); довжина речень (велика, се­редня, мала); переважаючі типи речень (прості, складні); використання фразеологічних засобів; лексичні ознаки та обсяг словникового запасу та ін.

До окремих граматичних ознак письмової мови нале­жать орфографічні чи пунктуаційні помилки, своєрідність побудови окремих речень, наявність у реченнях стилістич­них чи синтаксичних помилок (вживання архаїзмів, діа­лектизмів, жаргону, скорочень, професіоналізмів, тавтоло­гії тощо).

Ознаки письмової мови мають важливе ідентифікацій­не значення для встановлення авторства письма, а також допоміжне значення — для ідентифікації особи за почерком.

Топографічні ознаки письма характеризують особли­вості розміщення тексту в цілому або окремих його частин — це стійкі звички розміщення тексту. Під час вивчення то­пографії звертають увагу на поля, абзаци, побудову рядків за напрямком, розміщення розділових знаків чи лапок, спосіб переносу слів, нумерацію сторінок тощо.