63. Встановлення психологічного контакту під час допиту

Психологічний контакт — це найбільш сприятлива психологічна «атмосфера» допиту, яка допомагає взаємо­дії та взаємовідносинам між її учасниками, це певний «на­стрій» на спілкування.

Психологічний контакт у допиті передбачає можли­вість виникнення двох його рівнів: 1) коли допитуваний ба­жає давати показання та 2) коли його примушують до цьо­го. Відповідно до мети і процесуального стану допи­туваного в системі тактичних прийомів можуть бути ви­ділені наступні підсистеми:

1)сприяюча адаптації до обстановки допиту і усунен­ню небажаних станів психіки допитуваного:

щодо обвинуваченого (підозрюваного) — уточнення ан­кетно-біографічних даних; бесіда на сторонню тему або на тему, що цікавить, але не відноситься до предмета допиту; демонстрація слідчим поінформованості про обставини жит­тя допитуваного, його потреби, інтереси;

щодо свідка (потерпілого) — повідомлення про мету допиту; бесіда на сторонню тему або на тему, що цікавить, але не відноситься до предмета допиту; переконання у не­відворотності покарання злочинців;

2) стимулююча установку на необхідність спілку­вання:

щодо обвинуваченого (підозрюваного) — роз'яснення допитуваному суті його процесуального становища; демон­страція перспектив ситуації, що склалася; роз'яснення значення щиросердості розкаяння, інших пом'якшуючих обставин; використання позитивної оцінки окремих якос­тей особи допитуваного;

щодо свідка (потерпілого) — переконання в необхідно­сті надання допомоги органам розслідування; роз'яснення суті наслідків вчиненого злочину або можливості їх виник­нення у майбутньому; показ фотознімків (предметів), по­в'язаних із вчиненим злочином та його наслідками; вико­ристання позитивної оцінки якостей особи допитуваного.

Наступний тактичний прийом — це бесіда з допитува­ним на сторонню тему або на тему, що цікавить, але не відноситься до предмета допиту. Тактичний прийом, який полягає у демонстрації слід­чим поінформованості про обставини життя допитуваного, його потреби, інтереси, сприяє адаптації підозрюваного на допиті, усуненню небажаних станів його психіки.

64. Актуалізація забутого в пам'яті допитуваного

Важливим завданням слідчого при допиті свідків або обвинувачених є надання допомоги у пригадуванні подій минулого. Система тактичних прийомів, спрямована на актуа­лізацію забутих матеріалів в пам'яті свідків (потерпілих) або обвинувачених (підозрюваних), може включати:

1)постановку нагадуючих запитань;2) показ доказів;3)демонстрацію іншої матеріалізованої інформації;4)допит на місці події; 5) оголошення показань інших осіб. Запропонована система є найбільш типовою.

Важливим прийомом, спрямованим на актуалізацію забутих обставин, є постановка допитуваному нагадуючих запитань, мета яких полягає у нагадуванні обставин, що сприяє збудженню асоціативних зв'язків,

65. Викриття неправди в показаннях

Під час допиту свідків (потерпілих) або обвинувачених (підозрюваних) в їхніх показаннях можливе виникнення перекручень, які є наслідком свідомої неправди. Практичне значення мають запропоновані у криміна­лістичній літературі критерії відповідності показань допитуваного дійсності, які мають орієнтуючий характер. Зокрема, такі критерії включають:

1)компетентність допитуваного (коли характер його показань, його особливості дозволяють дійти висновку про те, що він не здатний вигадати повідомлене);

2)його непоінформованість (незнання допитуваним тих обставин, які мали бути відомі та не могли бути забу­тими, якщо його показання є вірними);

3)рівень мовлення допитуваного (відповідність мовних особливостей показань його культурному рівню, професій­ній приналежності, лексичному запасу);

4)унікальність показань (якщо повідомлення має свою індивідуальність, то більш обґрунтовано вважати його прав­дивим);

5)емоційна насиченість показань (правдиві показання мають порівняно більшу кількість суто особистих, емоцій­них моментів, посилань і вказівок на переживання);

6)критерій невідповідностей (сумлінний допитуваний описує фрагменти і деталі події, не завжди і не в усьому узгоджує їх між собою; допитуваний, який повідомляє не­правду, робить спроби усунути невідповідності).

У криміналістичній теорії зазначається необхідність спостереження в процесі допиту за поведінкою обвинува­ченого або свідка та його психофізіологічними реакціями.

У процесі попередньої оцінки показань можливо вияв­лення негативних обставин, які при допиті можуть ви­ступати у двох формах: а) відсутності у показаннях допи­туваного даних, які повинні мати місце; б) наявності у по­казаннях даних, яких не повинно бути.

Доречним бу­де виділення шести підсистем, характерних для допиту обвинуваченого (підозрюваного), які мають таку спрямова­ність:

1)викриття неправди при повному запереченні обви­нуваченим своєї вини і висуненні ним своєї версії;

2)викриття неправди у ситуації часткового визнання обвинуваченим своєї вини;

3)подолання замовчування обвинуваченим фактів, які інтересують органи розслідування;

4)викриття неправдивої заяви про алібі;

5)встановлення обмови;

6)встановлення самообмови.

Кожна з названих підсистем включає комплекс най­більш доцільних тактичних прийомів, Наприклад, підсис­тема тактичних прийомів, спрямована на викриття непра­вдивої заяви про алібі, передбачає:

а) постановку деталізуючих запитань щодо перебуван­ня допитуваного у вказаному місці;

б) постановку контрольних запитань щодо фактів, точ­но встановлених у справі;

в) оголошення фрагментів показань осіб, на яких по­силався обвинувачений (підозрюваний), стосовно супереч­ностей, що виникли;

г) оголошення показань осіб, які спростовують заяву про алібі;

ґ) пред'явлення доказів, які підтверджують перебу­вання допитуваного у місці вчинення злочину;

д) оголошення висновку експерта, результатів окре­мих слідчих дій, які свідчать про можливість перебування допитуваного на місці злочину.