1.2. Розвиток комерційної діяльності на Русі

Комерційна діяльність виникла в глибокій давнині з появою товарно-грошових відносин і торгових посередників. На Русі становлення торгівлі відносять до VIII-IX ст. Центрами давньоруських міст були ринки ( «торг», «торжище»). Внутрішню торгівлю вели частіше за все самі виробники, без посередників. Розвиток комерційної діяльності пов'язують з появою в Х-ХП ст. торгових посередників (посередницьких груп) - прасолів, офень, коробейників, купців.

У Древній Русі вживалися в основному два терміни - «купець» (городя­нин, що займається торгівлею) і «гість» (купець, що торгує з іншими містами та країнами). Перша згадка про купецтво в Київській Русі відноситься до X ст. У XII ст. у найбільших містах виникли перші купецькі корпорації. Про­цес зростання купецтва був перерваний монголо-татарським нашестям і від­новився в Північно-Східній Русі

на рубежі ХІП-ХІУ ст.

Розвиток міст і чисельне зростання купецтва привели до виділення най­більш багатих і впливових груп купців-гостей в Москві, Новгороді, Пскові, Нижньому Новгороді, Вологді та ін.

У XVIII ст. купецтво було оформлено як новий російський стан з утво­ренням гільдій (привілейоване гільдійське купецтво).

Вперше основи правил комерційної діяльності в Росії були закладені Петром Великим, який дуже турбувався і докладав багато зусиль для розвит­ку і розширення російської торгівлі.

Незважаючи на всі свої знання у торговій справі, Петро І нерідко сам зізнавався, «що з усіх справ управління торгівля дає найбільше ускладнень». Головна перешкода полягала в тому, що російські люди, незважаючи на усі­ма визнану свою здібність до торгової і промислової діяльності і на свою виверткість і тямущість, не мали, однак, ніякого досвіду в торгівлі, особливо у зовнішній, якою до Петра Великого майже ніхто в Росії не займався.

Тим часом, торгова справа, і особливо міжнародна, більше за всяку іншу справу вимагає досвіду і близького знайомства з різними країнами. Коли, наприклад, довелося укладати торговий договір з Голландією, в Росії не зна­йшлося жодної людини, крім самого царя, який знав би, які товари підляга­ють ввезенню-вивозу і яких вигод потрібно домагатися, укладаючи цей до­говір. У ту пору багато шкодила комерційним справам (особливо з іноземцями) звичка російських купців до обману, яку Петро І всіляко нама­гався викоренити.

Для попередження шахрайства Петро І затвердив штат бракувальників, тобто перевіряючих при торгівлі прядивом, льоном, салом, воском та юх­тою, і

передбачив правила самої перевірки. Крім того, з метою наведення порядку в торгівлі і убезпечення покупців від всякого обману Петро І вста­новив однакові для всіх вагу і міри, зразки яких і понині зберігаються в Петер­бурзі. Поліція повинна була суворо стежити за тим, щоб усі ваги і міри були тавровані і не відрізнялися від встановлених зразків.

Багато робив цар для розвитку зовнішньої торгівлі. Російські торговці вели зовнішню торгівлю врозбрід, кожний сам по собі, на свій ризик і страх. Сили і кошти окремих російських купців, як правило, були недостатні для цієї справи, тому вони не могли витримати конкуренції іноземних купців і постійно залишалися збитковими. Іноземні ж купці вже в ті часи діяли у зов­нішній торгівлі переважно у складчину або компаніями і принаймні завжди домовлялись між собою (наприклад, існувала Англо-Голландська компанія).

Тому Петро І часто сам вибирав, який товар потрібно везти за кордон, розраховуючи на вірний збут, і вчив російських купців вивозити товари туди, де не

було конкуренції іноземних торговців. А головне, Петро І старався при­вчити російських торговців діяти спільно «компаніями», як торгують в іно­земних державах. Він всіляко заохочував спроби російських купців до об'єд­нання в товариство для проведення торгівлі з Персією, Східнокитайським купецьким товариством, заохочував відправлення дітей купців в іноземні дер­жави для навчання торговій справі і розвитку в російських людях духу тор­гового підприємництва.

В галузі внутрішньої торгівлі Петро І також провів величезні перетворен­ня. У 1713 р. він дарував право всім людям без винятку вільно вести торгівлю в Росії зі сплатою помірного мита; обмежив так звану казенну торгівлю, яка стримувала приватну промисловість; була створена торгова (комерційна) ко­легія при Сенаті, що керувала торговими справами в державі. У 1703 р. в Петербурзі Петром І була створена перша біржа. Пізніше біржі почали ство­рюватися у великих приморських торгових містах (Ревель, Рига, Архан­гельськ). При біржах засновувалися присяжні маклери, записи (рішення) яких мали силу судових (позикових) протоколів. На біржах купецтво

збиралося для ведення торгових операцій, обороту векселів, прийняття постанов.

Таким чином, епоха Петра І послужила могутнім імпульсом для розвит­ку комерційної діяльності в Росії.

У XIX - початку XX ст. комерційна діяльність була основним об'єктом заняття російського купецтва, яке стало почесним станом у російському су­спільстві. У цей період мистецтво комерції в Росії досягло високого рівня. Існував своєрідний кодекс честі купця-комерсанта, що проголошував твер­дість і непорушність купецького слова, необхідність неухильного виконання прийнятих зобов'язань по торгових операціях, чесне і добросовісне служіння своїй справі.

Репутація купця в діловому світі цінувалася дуже високо. Багато пред­ставників російського купецтва і підприємництва зробили великий вклад в розвиток і процвітання російської держави, відомі меценатством і добродій­ністю, залишили помітний слід в історії вітчизни (К.Мінін, сімейства Демидових, Строганових, Морозових, Третякових, Мамонтових, брати Єлисєєви та ін.).

Після жовтневої революції ставлення державної влади до комерційної діяльності складалося по-різному, але в основному різко негативне.

У період «військового комунізму» комерційна діяльність була забороне­на. В період непу (1921-1928) з розвитком товарно-грошових відносин стало­ся пожвавлення комерційної діяльності, господарського розрахунку. Але, по мірі згортання непу, адміністративно-командні методи, жорстка централіза­ція управління і планування почали витісняти комерційні відносини, еконо­мічні методи господарювання.

До другої половини 60-х років ставлення до комерції в країні, як і рані­ше, було різко негативним. Вважалося, що «комерція», «комерсант» - понят­тя, чужі соціалізму, радянській торгівлі, породження капіталізму, капіталіс­тичної торгівлі з їх неминучим злом.

У другій половині 60-х років разом із спробами здійснити господарську реформу і пожвавити товарно-грошові відносини підвищується інтерес до комерційної діяльності, організації комерційних відносин. І нарешті, в 1990 р., з початком перебудови нашого суспільства і переходу до ринкових відносин, ставлення до комерційної роботи міняється, її значення різко підвищується. Нові умови господарювання, розвиток і поглиблення товарно-грошових відносин, повного госпрозрахунку і самофінансування сприяли появі нового типу організації комерційних відносин між постачальниками і по­купцями товарів, відкрили широкий простір комерційній ініціативі, самостій­ності і заповзятливості торгових працівників. Без цих якостей в ринкових умовах не можна успішно здійснювати комерційну

роботу.

Раніше адміністративно-командні методи управління, що існували, при­водили до того, що комерційна робота в торгівлі підмінялася в основному розподільними функціями. Зверху спускалися численні планові завдання на виробництво продукції, так само розподілялися і фонди. Від працівників нижчестоящих торгових ланок вимагалось лише неухильне виконання того, що було вирішено нагорі.

При переході підприємств на повну господарську самостійність, само­фінансування і самоврядування, з розвитком підприємництва і ринкових від­носин докорінно змінюються принципи і методи комерційної роботи, поря­док формування

товарних ресурсів. Ці принципи характеризуються, зокрема, наступним:

• свободою вибору партнера, контрагента по закупівлі товарів;

• безліччю джерел закупівлі (постачальників);

• економічною рівноправністю партнерів;

• саморегулюванням процесів постачання і купівлі-продажу товарів;

• свободою ціноутворення;

• конкуренцією постачальників і покупців;

• суворою матеріальною і фінансовою відповідальністю сторін за ви­ конання прийнятих зобов'язань.

Перехід СРСР від планово-розподільчої системи до ринкових умов госпо­дарювання вимагав швидкого освоєння методів комерційної діяльності, при­йнятих в країнах з розвинутою ринковою економікою. На жаль, перехід до ринкових відносин почався без розробки керівництвом країни обґрунтова­ної стратегії розвитку торгівлі, створення правової бази ринкових відносин, повного усунення держави від регулювання товарно-грошових відносин, в умовах розвалу господарських зв'язків між республіками колишнього Сою­зу.

Спізнення в розробці нормативної бази, надмірний податковий тиск, від­сутність

підтримки вітчизняного виробника породили багато негативних явищ в комерційній діяльності, загнали значну частину підприємців в тіньо­ву економіку зі своїми неписаними законами, далекими від принципів циві­лізованих комерційних відносин.

Разом з тим, прогрес, що намітився останнім часом в розвитку вітчизняної правової законодавчої бази, не викликає сумніву в неминучості позитив­ного розвитку комерційних відносин у сфері товарного обігу країни.