Безсмертна слава у віках (Історико-літературний вечір для учнів 9-11 класів)

Учень.

Квіти – на граніті, на броні,

Сонце усміхається мені.

Поруч з ветеранами стою, наче клятву мужності читаю,

Ветерани в світлій сивині,

А на грудях сяють ордени…

Пам’ять серця…

Пам’ять сивини…

Пам’ять тих, хто це прийшов з війни…

1-й ведучий. Дорогі учні, гості, присутні. Сьогодні ми зібралися в цьому залі не лише для того, щоб згадати про страшні роки Великої Вітчизняної війни, а щоб нагадати молодим, що довелося пережити нашим дідам і прадідам, через які ріки горя, сліз, страждань і крові вони пройшли і перемогли, щоб таке ніколи не повторилося в історії людства. Нехай їхнє життя стане нам вічним прикладом мужності і відваги, прикладом терпіння і героїзму. Ми хочемо донести до сьогоднішніх і майбутніх поколінь велику гордість за своїх предків і свій народ.

Учень.

Гула, стогнала і ревла земля,

Сивіли в горі мати і кохана.

В огні була Вкраїнонька моя-

Була війна жорстока, Вітчизняна.

Живі і мертві, мертві і живі

Герої наші – воїни-солдати,

Ми знаємо, у тій страшній війні

Змогли ви ворога здолати.

2-й ведучий. 22 червня 1941 року німецькі війська без оголошення війни напали на нашу землю. Планом «Барбаросса» передбачалося нанести блискавичну поразку Радянському Союзу. Начальник генерального штабу сухопутних військ генерал-полковник Ф.Гальдер так писав у своєму щоденнику: «Мова йде про боротьбу на знищення. Ця війна буде різко відрізнятися від війни на Заході. На Сході сама жорстокість – благо для майбутнього».

Учень.

Все починалося з грому небесного,

Такого жорстокого, такого нечесного.

Із ненависного, злісного грому,

Який на світанку вигнав із дому….

А небо світле закрили чорні хрести!

Господи! Боже! Якщо ти є, захисти!..

Крізь руки у двір гусенята малі…

І кров на травиці… І кров на землі…

І шипить у ставку гаряче залізо,

І полум’я дике шугає над лісом…

І мама мовчазно- бліді, мов стіна…

І тато поволеньки кажуть: «Війна…»

1-й ведучий. Раптові масовані удари німецької авіації та одночасно перехід в наступ сухопутних військ на фронті від Балтійського моря до Карпат привели до того, що за 3 тижні війни вони просунулися на північно-західному напрямі на 400-500 кілометрів, на західному – від 450 до 600, на південному – на 300-350. Та ворог прорахувався. Як один піднялися радянські люди на захист своєї Батьківщини.

Звучить пісня «Священная война».

2-й ведучий. Героїчна оборона української землі залишила багато прикладів героїзму та стійкості нашого народу. Це оборона Києва, Керчі, Севастополя, Одеси.

1-й ведучий. Сьогодні згадаємо про один з них – оборону Севастополя. На світанку 22 червня ворожа авіація скинула на Севастополь перші бомби. 30 жовтня ворог вийшов на ближні підступи до міста. 250 днів і ночей билися з переважаючими силами фашистів моряки і червоноармійці. Єдиною дорогою життя, яка зв’язувала місто з тилом, було море. Севастопольський гарнізон зруйнував плани гітлерівського командування на південному крилі радянсько-німецького фронту. У битві за Севастополь ворог втратив до 300 тисяч вбитими й пораненими.

Виходить дівчина в солдатській формі.

Дівчина. «Я мріяла стати кулеметницею і хоробро битися, тому склала «на відмінно» кулеметну справу. На вигляд я, звичайно, дуже слабенька, маленька, худа. Але я скажу правду: у мене жодного разу не затремтіла рука. Спочатку я ще боялася. А потім все пройшло… Коли захищаєш рідну землю і сім’ю (у мене немає рідної сім’ї, і тому весь народ—моя сім’я), тоді стаєш дуже хороброю і не розумієш, що таке боягузтво…»

2-й ведучий. Це спогади 20-річної кулеметниці Ніни Онілової, Героя Радянського Союзу, яка загинула при обороні Севастополя.

Учень.

Тут камінь прорістю проріс…

Тут став би пам’ятників ліс,

Коли б у кожнім узголов’ї

На цій землі, политій кров’ю,

Поставить пам’ятник тому,

Хто впав героєм у Криму.

Хто впав героєм в тій добі

На Севастополя каміння,

Життя віддавши в боротьбі,

Яку прославлять покоління.

То був солдат, то був моряк…

Такі лише у нас бувають!

Дні севастопольських атак

У мужнім серці оживають.

Андрій Тарасов (учень 11-го класу). Мій дідусь, Іван Родіонович Тарасов, брав участь в обороні Севастополя. Він уже помер, але я пам’ятаю його розповідь. Дідуся забрали на фронт із самого початку війни, 22 червня. Відразу він потрапив під Севастополь. Всі 250 днів і ночей він захищав місто, навколо якого були вириті окопи. Німці йшли в одну атаку за іншою, але влучний вогонь наших мінометників (одним з яких був мій дідусь) зупиняли їх. Тут він одержав поранення в руку. Його вивозили останнім кораблем, що покидав місто, разом з іншими пораненими. Німецькі літаки постійно бомбардували, море кипіло від куль та бомб. Корабель було підбито. Та їх врятували моряки іншого корабля, які забрали поранених та екіпаж на свою палубу. Так вони були доставлені в Іран, де дідусь лікувався в госпіталі.

1-й ведучий. Тяжким був відступ наших військ. Довгі дні і ночі, ведучи оборонні бої, втрачаючи своїх товаришів, вони захищали кожен клаптик рідної землі.

Учень.

…Горів, гримів і розвивався обрій,

Лишив позаду батьківський поріг,

І вітер грав сумних, сумних мелодій

В понівечених вербах, край доріг.

Ішли солдати днями і ночами,

Похмурії, гвинтівки не у всіх.

І біль ламав надбрів’я, скроні їх.

Де друзі падали, там ми ховали їх,

І, як могли, могили їм копали,

Прощались мовчки, залпів не давали.

Патрони берегли і крем’яні чуття,

Щоб вибороть і сонце, і життя.

(Звучить пісня «Эх, дороги»)

2-й ведучий. Та настав час розплати. 2 лютого 1943 року завершилася повною поразкою німецької армії Сталінградська битва. Почалося звільнення радянської землі.

1-й ведучий. Одним з найважливіших етапів досягнення перемоги Радянського Союзу над фашистською Німеччиною та звільнення України стала Курська битва. Тут були розгромлені ударні угруповання ворога. Радянські війська вийшли до Дніпра. Протягом вересня-листопада 1943 року розгорнулася гігантська битва за Дніпро.

2-й ведучий. Наступ радянських військ розпочався з двох напрямків: Букринського та Лютізького. Бої були надзвичайно важкі. Тільки на Букринському плацдармі загинуло понад чверть мільйона радянських воїнів. На напрямі головного удару було зосереджено понад 2000 гармат і 500 установок реактивної артилерії. Підрозділи військ Радянської Армії форсували Славутич на човнах і плотах, на поромах, налагоджували понтонні переправи. Бійці кидалися у Дніпрові хвилі на різних плавзасобах і потрапляли під прицільний вогонь ворога з правого високого берега. Вода в ріці кипіла від куль, снарядів і бомб, червоніла від крові. В небі фашистським льотчикам протистояли радянські аси. Ніякі зусилля гітлерівців не могли стримати наступ визволителів. 2438 воїнів – учасників битви удостоєно звання Героя Радянського Союзу.

1-й ведучий. Саме тоді було звільнено наш район і наше село. Про звільнення села Березівка розповідає житель Леонід Іванович Деренуцький:

«У 1944році мені було 8 років, але я все добре пам’ятаю. 1лютого німці зібрали чоловіків у селі й відправили у Німеччину.10-11-го березня з Долинської та Нового Бугу був дуже сильний гул, а ввечері – заграва. Фашисти, відступаючи, підірвали міст через річку Березівка. Але 12 березня по той бік річки зібралася велика кількість німецьких солдат і техніки. Їм довелося перебиратися вбрід. Ввечері до нас прибігла сусідка Ярина Гонта і сказала, що до неї прийшли 4 радянські розвідники і попросилися просушитися. Двоє з них сушило одяг, а двоє вартувало надворі, щоб не зайшли фашисти. В селі центральна дорога була заповнена німецькою технікою та солдатами, які рухалися повільно, бо дороги дуже розкисли. В балці за селом забуксувала велика кількість машин, танків, мотоциклів. Німці все це покинули і втекли. В той день був дуже сильний туман. У другій половині дня з Нового Бугу йшла строєм рота радянських солдат. Люди були дуже раді і вийшли назустріч. Виносили з дому хто що мав і радо пригощали. Після того підійшли ще солдати і в село повернулася радянська влада».

2-й ведучий. В результаті проведених у січні-жовтні 1944 року наступальних операцій Україну було звільнено від німецько-фашистських загарбників.

1-й ведучий. Та до перемоги було ще далеко. Скількох синів, чоловіків не дочекаються матері й дружини. Скільки титанічної праці й величезних зусиль довелося докласти нашому народу заради перемоги. І вона прийшла весною 45-го. Свою частку в неї внесли і наші односельчани. 257 жителів нашого села брали участь у боротьбі проти фашистів, 165 з них загинули, 192 відзначені бойовими нагородами.

(Звучить пісня «Журавли»)

2-й ведучий. Серед тисяч і тисяч героїв війни є і наші земляки. Ми розповімо про одного з них – Олексія Юхимовича Мазуренка.

Виходять 2 учні.

• Дата народження?

• 7 липня 1917 року.

• Місце народження?

• с. Ленінка.

• Місце навчання?

• Школа в Устинівці, аероклуб у місті Шахти Ростовської області, Єйська школа морських льотчиків; після війни – Військово-морська академія.

• Професія та місце роботи?

• Льотчик-винищувач, командир авіаланки, з січня 1943 р.– старший льотчик-інструктор штурмової авіації на Балтійському і Чорноморському флотах, з січня 1944 р. – командир штурмового авіаполку на Балтиці, гвардії підполковник.

• Бойові заслуги?

• Здійснив 315 бойових вильотів, особисто потопив 8 і в складі групи – 22 ворожих кораблі. Полк під його командуванням знищив у водах Балтійського моря понад 100 бойових кораблів і транспортних суден ворога.

• Бойові нагороди?

• Восени 1944 р. відзначений орденом Червоного Прапора. О.Д.Мазуренко двічі (23 жовтня 1942 року і 5 листопада 1944 року) удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Крім того, нагороджений 7 орденами та 15 медалями.

1-й ведучий. Ось як розповідає про один із боїв Олексій Юхимович: «Десятки винищувачів пішли на нас. Десятки. А нас – лише дев’ятеро. Навіть зараз важко уявити, як зуміли ми витримати шквал атак. І не просто витримати.

Одну за одною відбивав атаки екіпаж Петра Ігашова. Один «мессер» вже задимів під влучними пострілами стрілка-радиста Новикова. Та загорівся і літак Ігашова. Тоді відважний пілот розвернув свою машину і спрямував її на фашистського винищувача. Обидва літаки полетіли додолу. Впродовж усього життя стоїть перед моїми очима подвиг мого друга – першого повітряного Матросова Балтики Петра Ігашова. І всі мої подальші перемоги – то рахунок помсти і за Петра».

2-й ведучий. Протягом війни Мазуренко здійснив 315 бойових вильотів, а льотчики його полку – 2650. Останній бойовий удар він завдав ворогові 8травня 1945 року, потопивши 2 транспорти біля острова Борнхольм.

1-й ведучий. А 9 травня було об’явлено про закінчення війни. Страшна війна, пекуча рана, яка болить досі чи не кожній родині в Україні, закінчилася. Українською землею двічі прокотився руйнівний вал, не обминувши жодного, навіть найменшого населеного пункту. Для України ціна тієї перемоги жахлива. За різними даними вона втратила від 8 до 10 мільйонів людських життів. Республіка дала армії і флоту понад 7 мільйонів воїнів. Кожен другий з них поліг на фронтах, а кожен другий з тих, хто залишився в живих, повернувся інвалідом.

2-й ведучий. Гоїлися рани, зростали повоєнні покоління. Все менше залишається учасників Великої Вітчизняної війни. Честь і шана живим! Вічна слава загиблим! Хай не згасає пам’ять про героїв!

О.Д.Непотюк, учитель української мови та літератури Вербівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Голованівського району