Лист на фронт

Здрастуй, дорогий Петре!

Отримали від тебе листа, дякуємо, що не забуваєш і так часто пишеш нам. Дуже сумуємо за тобою. Дітлахи щодня питають, коли повернешся. А я завжди читаю їм твої листи.

У нас усе добре. Живемо ми по-старому, без змін. Уявляєш, Зіночка вже починає писати перші свої слова. Я вишлю тобі, обов’язково. От, гляди, незабаром наша маленька донечка і сама тобі листи писатиме.

У Червонопіллі спокійно. Ось і весна незабаром. Знаєш, Петре, часто сниться мені, що ми нарешті разом, що весь цей жах скінчивсь і ти,рідненький, з нами. Висилаю тобі фотокартку. Діти дуже хотіли тобі її подарувати. На ній вони щасливі, ліплять снігову бабу. Ще висилаю посилку. Тут і рукавички тепленькі, і шкарпетки, цукор і сухарі.

Петре, а ти як там? Чи все в тебе добре, ріднесенький? Чи не холодно, не голодно?

Знаю, у підпіллі тяжко. Але ти тримайся, любий! Чує моє серденько, що скоро все піде на лад!

Передають тобі привіт усі рідні та знайомі. Сумують. Особливо наша малеча. Ніночка намалювала тобі гарні квіти, обов’язково вкладу в лист. Наші ж старшенькі – Владик та Юленька – завжди допомагають. Що б я без них робила! Підтримують мене у скрутну хвилину.

Бережи себе, скоро ми побачимось. Вірю, що незабаром прийде кінець цьому всьому. І вийдемо ми всі разом зустрічати тебе, рідненького, розцілуємо тебе . Ах, як же я бажаю того дня, щоб побачити тебе і потім ніколи не розлучатись!

Всі безмежно сумуємо. Привіт тобі від усіх наших діточок.

Любимо тебе. Цілуємо.

Бережи себе, Петре!

З нетерпінням чекаємо відповіді.

Інна Манькута, член гуртка «Берегиня» Бобринецького районного Будинку дитячої творчості (керівник О.Г.Гетьман)

Лист до мого прадідуся

Я звертаюся до Фіркала Івана Андрійовича, мого прадіда, який загинув на війні.

Мій пращуре, пишу тобі, щоб воскресити пам’ять про минуле, віддати шану твоєму великому подвигу та скласти звіт про справи твоїх нащадків.

Ти жив, працював, кохав дружину, у тебе підростало двійко діточок: хлопчику було дванадцять років, а дівчинці чотири (це моя бабуся Ліда). Та жорстока війна перекреслила твої мрії, сподівання, саме життя. Руки, що звикли до селянської праці, тепер стискали зброю. Страшна, кривава робота без перепочинку. Тисячі і тисячі смертей – так жнивувала війна.

А в домі, любовно облаштованому твоїми роботящими руками, тепер господарювали вороги, замість лагідної розмови та дзвінкого дитячого сміху – чужа, незрозуміла, схожа на лайку, мова та гіркий плач твоєї родини. Звільнили твоє рідне село Витязівку. А ти з бойовими побратимами погнав ворога з рідної землі. Бої, бої… А в хвилини перепочинку ти писав додому листи: «Я в окопі пишу вам листа, а над моєю головою кулі наче густий дощ. Та я обіцяю повернутися живим і неушкодженим. Я люблю вас, мої рідні. Наш курс на Берлін, щоб добити звіра в його лігві. Чекайте мене з перемогою!»

Та не судилося тобі побачити Перемогу, бо поліг біля польського містечка Рожен.

Бідувала твоя сім’я без чоловіка і батька. Тяжко працювала дружина, бо доводилося виконувати і жіночу, і чоловічу роботу. Напівсирітське дитинство твоїх дітей було напівголодним, напівхолодним та малорадісним. Проте виросли чесними і працьовитими людьми, гідними тебе. Твого онука, мого тата, на твою честь назвали Іваном.

Я, Манькута Інна, твоя правнучка, навчаюся в 9 класі; серед шкільних предметів найбільше люблю історію, мрію в майбутньому стати вчителем історії. Буду розповідати своїм учням про минуле, виховувати в них почуття гордості за наших героїв і завжди пам’ятати про Фіркала Івана Андрійовича. Доки житиме в наших серцях пам’ять, доти не згасне надія на світле майбутнє. Україна буде щасливою і квітучою країною, адже за неї віддали життя мільйони таких, як мій прадідусь.

Яна Луговська, член гуртка «Берегиня» Бобринецького районного Будинку дитячої творчості (керівник О.Г.Гетьман)