Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

Поетична п’ятихвилинка. Учні виразно читають поезії, в яких втілюється тема Великої Вітчизняної війни.

«Картинна галерея». Умовна екскурсія виставковими залами. Перегляд репродукцій картин художників на теми війни (підготовлені учні розповідають коротко про картини та їх авторів).

Презентація репродукції картини С. Далі «Обличчя війни».

Асоціації. Створення асоціативного куща «Обличчя війни».

ОБЛИЧЧЯ ВІЙНИ

Звуки

Кольори

Ознаки

Сліди

Бесіда.

• Чому поетів і художників так хвилює тема війни?

• Що нового ми дізнаємося, слухаючи і переглядаючи твори мистецтва на теми війни?

• Який із творів справив на вас найбільше враження?

ІІІ. Оголошення теми, мети та завдань уроку. Мотивація навчальної діяльності.

Вступне слово вчителя.

ХХ століття стало історією. Якою? Що закарбувалося в нашій пам’яті, пам’яті наших батьків, дідів і прадідів?

Революції, політ людини в космос, Чорнобильська катастрофа, Друга світова війна і проголошення незалежності України… І радісні, і сумні події. Але однією з найбільших трагедій була, є і залишається війна. Великі і малі війни забрали життя десятків, сотень, тисяч, мільйонів людей. За період з 3800 р. до н.е. по 2000 рік відбулося 14557 великих і малих війн, серед них і дві світові, під час яких загинуло від голоду, епідемій, було вбито 3,6 млрд. людей. Таку ціну заплатило людство за непорозуміння між народами, політичними поглядами, класами та інше. Якою б за кількістю жертв, за масштабами руйнувань не була війна, вона залишає однаково страшний, вогняний слід у людських душах.

Не загоїти ніким і нічим і ніколи рани душі й серця жінки, яка не дочекалася батька, чоловіка, сина. Пригадайте слова англійського письменника Вільяма Теккерея: «Війна однаковою мірою обкладає даниною чоловіків і жінок, але з одних точить кров, з інших – сльози». Дві світові війни стали найжахливішими сторінками в історії людства.

Війни можуть бути різними з погляду їхніх учасників. Ми з вами говоримо про страждання, які випали на долю наших земляків. А як судять про війну самі німці? Зробити певні висновки, зрозуміти жахливість війни 1941-1945 років деякою мірою нам допоможе оповідання Генріха Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…», якому ніби на роду було написано стати підданим третього рейху, далі солдатом вермахту, потім – військовополоненим і нарешті – жителем зруйнованої, розтоптаної, приниженої країни.

Тож, перебуваючи в літературному просторі оповідання Г.Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…», ми розкриємо особливості творчої манери автора, зокрема в зображенні теми війни; зробимо проблемний аналіз оповідання, визначимо провідний мотив твору і функції обірваної цитати. Ця робота з текстом дасть нам можливість усвідомити злочинну суть війни та її неприпустимість.

ІІІ. Робота над темою уроку. Аналіз оповідання.

Літературна довідка.

Літератор (в ролі літератора підготовлений учителем учень):

Генріх Белль – один із найвідоміших письменників повоєнної Німеччини. Йому довелося жити у складний період історії своєї країни, коли жорстокі війни визначали буття цілих поколінь німців. Трагедія нації не обминула і письменника, і його родину: батько Генріха Белля пройшов солдатом усю Першу світову війну, сам Генріх шість років воював на фронтах Другої світової. У солдатах йому щастило й не щастило – все залежить від того, як на це подивитися. Він побував у Польщі, Франції, довго й тяжко хворів на дизентерію. З літа 1943 року перебував на Східному фронті – в Криму й під Одесою. Був кілька разів і досить серйозно поранений, лежав у госпіталях в Румунії та Угорщині. Одне слово, його, мов тріску, крутила водоверть війни. Так тривало до літа 1944 року. А потім Белль починає по-своєму втручатися в хід подій. Кінець війни вже не за горами, і перемагає бажання протриматися й вижити. Від такого бажання не гріх було б і відмахнутися, як від суто шкурницького, коли б ішлося не про Белля. Трагічні фронтові події, їх марність та жорстокість багато у чому визначили сенс життя і творчості письменника.

Бесіда за змістом прочитаного тексту.

Учитель. Тему війни покладено і в основу одного з шедеврів письменника – оповідання «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…». І перше, що впадає в око – незвична назва твору.

Проблемне питання.

- А відтак з’ясуємо, чому оповідання називається так дивно, незрозуміло?

Щоб дати відповідь на це проблемне питання, скажіть, скільки разів вживається ця фраза у тексті? (7 разів).

Отже, дана фраза має повне право вважатися ключовою і тому «виштовхується » в заголовок. Розглянемо структуру оповідання і визначимо місце в ній ключової фрази.

Сюжет будується на поступовому впізнаванні головним героєм, молодим пораненим солдатом, гімназії, в якій він навчався протягом восьми років і яку залишив лише три місяці тому, коли його було відправлено одразу зі шкільної парти на фронт.

• Що власне сталося? Чому школа, що мала стати рідною героєві за вісім років, через якихось три місяці не впізнається ним?

(Учні спостерігають за пізнанням, яке відбувається в кілька етапів).

Етап перший.

• Розкажіть про головного героя твору. Хто він? Який він є?

Оповідач. Головний герой твору, звичайний німецький юнак, через три місяці після закінчення навчання потрапляє до стін рідної школи як жалюгідний обрубок кривавої війни, до якої так старанно, настирливо й довго готував його цей дім знань, перетворений тепер на «мертвий дім», місце смерті. Його проносять через перший поверх, сходовий майданчик, другий поверх, де були зали для малювання, а тепер – операційна. Перед очима солдата промайнула Фейєрбахова «Медея», скульптура «Хлопчик, що виймає терня», строкатий і грізний грецький воїн, озброєний до п’ят, погруддя німецьких володарів – «від великого курфюрста до Гітлера», «взірці арійської породи», погруддя Цезаря, Цицерона, Марка Аврелія, Гермесова колона, зображення Зевса, Ніцше, олеографія краєвиду Того (німецької колонії в Африці). Герой нічогісінько не відчуває. «…Жодне чуття нічого не каже, самі тільки очі; жодне чуття не говорить тобі, що ти у своїй школі.., яку всього три місяці тому покинув. Вісім років не дрібниця, невже ж ти, провчившись тут вісім років, пізнавав все самими лише очима?» – роздумує знесилений солдат.

Учитель. Він двічі (!) запитує. В якому вони місці. І обидва рази йому відповідають: «У Бендорфі». А це рідне місто героя.

- Що пригадує герой? (Він пригадує, що в Бендорфі три класичні гімназії: гімназія Фрідриха Великого, гімназія Альберта та гімназія Адольфа Гітлера. І тому припускає, що подібний реквізит – всі ці скульптури, картини, погруддя «великих» – має бути в кожній із них).

Учитель. Як відомо, реквізит відповідає системі виховання, у цьому разі – виховання нацизму, расизму, власної вищості й непереможності. Подібна система виховання – стверджує устами свого героя Белль – була в отих трьох гімназіях маленького містечка, а отже, і в тогочасній Німеччині, фашистській Німеччині.

- Як сприймає навколишній світ герой твору? (Йому все таке далеке та байдуже, його неначе принесли «до якогось музею міста мертвих». Світ, який чомусь пізнавали очі, але самі тільки очі, був глибоко чужий для нього і нецікавий).

- З чим асоціюється в героя школа?) (Школа неодноразово асоціюється з «мертвим домом», «містом мертвих»).

Створення асоціативного куща «Школа героя».

Учитель. І це невипадково. Що для вас означає це слово? (Асоціації учнів щодо слова «мертвий»).

– А для героя? (Слово «мертвий» має для нього два значення: «мертвий дім» – «чужий» для героя; «місто мертвих» – «чужих» для героя зображень, скульптур, портретів людей, а отже, «чужої» йому ідеології).

Учитель. Водночас «мертвий дім», «місто мертвих» – це місце, де хазяйнує смерть. Школа в буквальному розумінні є «мертвим домом». Ви помітили, що вже на самому початку оповідання герой стає свідком того, як мертвих солдатів відділяють від живих, розташовуючи десь у підвалах школи. Через деякий час він спостерігає, як тих, що потрапили до живих, невдовзі спускають вниз – тобто до мертвих. Підвал школи перетворився на трупарню.

- Отже, який висновок можемо зробити? (Школа – дім дитинства, радощів, сміху і школа – «мертвий дім», трупарня. Це жахливе перетворення невипадкове. Школа, що готувала учнів до смерті всією системою виховання, мала стати трупарнею).

Етап другий.

Учитель. Яку важливу прикмету побачив герой? (Над дверима зали для малювання висів колись хрест, тоді ще гімназія звалася школою святого Хоми. «Хрест вони потім зняли, але на тому місці на стіні лишився свіжий темно-жовтий слід від нього». І скільки «вони» не зафарбовували той слід, навіть перефарбовували всю стіну, а слід залишався. «Вони» у героя – це ті, що прийшли до влади, фашисти).

- Як відреагував герой, коли побачив дуже важливу прикмету? («Серце в мені не озвалося»,- констатує герой навіть тоді, коли побачив дуже важливу прикмету – слід від хреста над дверима зали для малювання).

Етап третій.

Учитель. Що побачив герой на дошці, коли його поклали на операційний стіл? (За плечима лікаря на дошці герой побачив щось таке, від чого вперше, відколи він перебував у цьому «Мертвому домі», його серце озвалося: «...десь у потаємному куточку зринув переляк, глибокий і страшний». На дошці був напис, зроблений його рукою. «Побачити своє письмо – гірше, ніж побачити себе самого у дзеркалі, - куди більше ймовірності. Ідентичність власного письма я вже ніяк не міг узяти під сумнів»).

• Як ви думаєте, що є кульмінацією оповідання? (Момент впізнавання і є кульмінацією твору, вона має місце у фіналі і зосереджена у вислові, «який нам звеліли тоді написати, в тім безнадійному житті, яке скінчилось всього три місяці тому: «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...»).

Учитель. Момент впізнавання в оповіданні збігається з моментом усвідомлення героєм того, що з ним сталося: у нього немає обох рук і правої ноги. Ось чим закінчилася система виховання, яку встановили «вони» в гімназії святого Хоми (християнській гімназії, один із постулатів якої, напевно, був, як у біблійній заповіді: «Не вбий!»)

Настав час нам з’ясувати значення ключової фрази тексту. «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...» – це початок двовірша про битву спартанських воїнів під Фермопілами, написаного давньогрецьким поетом Симонідом Кеосським (V ст. до н.е.). Спартанці загинули всі до одного, захищаючи батьківщину. «Подорожній, коли ти прийдеш у Спарту, повідай там, що ти бачив. Тут ми всі полягли, бо так звелів нам закон» – ці рядки були відомі в Німеччині ще за часів Міллера, який зробив переклад цього вірша. Відтоді, як Німеччина стала імперією, вона ототожнювала себе з гармонійною античністю (античний реквізит у гімназії). Служіння імперії освячувалося ідеєю справедливості воєн, для яких школа готувала німецьких юнаків, хоча ці війни могли бути тільки грабіжницькими... Вірш про битву під Фермопілами – давня формула подвигу у справедливій війні. Саме в такому дусі виховувалася молодь Німеччини перед Другою світовою війною та під час її ведення. До того ж фашизм додав до нацистського виховання відвертий расизм, культ насильства.

Тепер стає зрозуміло, що ключова фраза невипадково з’являється на дошці в німецькій гімназії, вона відбиває суть системи виховання в тогочасній Німеччині, побудованій на зарозумілості і обмані. Фашисти по-фарисейськи прагнули ототожнити себе зі спартанцями. Вбиваючи в голови молоді думки про справедливі війни, героїчну смерть, фашистські ідеологи насправді готували для Гітлера «гарматне м’ясо», таке «необхідне для завершення його антилюдських намірів». Як відомо, світ визнав героїзм відважних воїнів Спарти і засудив гітлеризм, поставивши проти нього і знищивши його спільними зусиллями.

- Отже, ключова фраза набуває в тексті важливого значення і має узагальнено-символічну забарвленість. Вона з’являється в кульмінації оповідання, безпосередньо пов’язана з його головною ідеєю і є авторською концепцією (заперечення фашизму і війни).

- Чому ця фраза не наводиться повністю, а несподівано обривається? (Учні зачитують уривок, де пояснюється, що герой просто не зумів правильно розташувати вислів на дошці).

- Чи немає там ще якогось підтексту? (Відповіді можуть бути різними. Найближча – підтекст: невідповідність застосування цієї фрази до тієї жахливої загарбницької війни, що її вела фашистська Німеччина).

- Чи є ще обірвані фрази в тексті? (Солдат роздумує над тим, що „у шкільному календарі проти його прізвища буде написано: «Пішов зі школи на фронт і поліг за...» Але він не знає, за що (та й чи була в героя його Спарта?) Проте йому вже напевно було відомо, що не за те, про що тут, у гімназії, тлумачили протягом останніх років. Отже, герой усвідомив, що його обдурили і використали).

Учитель. «Молока» – це останнє тихе звертання пораненого солдата до Біргелера (колишнього гімназійного швейцара, а тепер - пожежника) звучить як звертання до минулого за порятунком.

• Що розповідає Белль про свого героя, його схильності, як його звати? (Автор нічого не розповідає про свого героя, ні про характер, ні про схильності, не дає навіть імені).

• Як ви вважаєте, чому це так? (Белль робить це для того, щоб позбавити його індивідуальності. Взявши до уваги кілька деталей (бігав до комірчини Біргелера, прагнув «увічнити» себе, надряпавши на олеографії: «Хай живе Того»), автор змалював звичайного німецького хлопця, яких тисячі. Письменник таким чином спонукає нас до думки про те, що доля його героя – це доля тисяч німецьких юнаків, обдурених і використаних гітлеризмом).