21. Пам′ятник Богдану Хмельницькому.

В кінці XX ст. в центрі міста було відкрито пам'ятник видатному гетьману, полководцю, державотворцю, дипломату, який мав великий авторитет у Європі (площа Б.Хмельницького).

22. Пам´ятник співробітникам правоохоронних органів (вул. 50 років Жовтня).

23. Пам′ятник воїнам – захисникам Вітчизни (вул. 50 років Жовтня).

24. Сквер 40-річчя Перемоги.

24 червня 1945 року у Москві відбувся Парад Перемоги. У ньому взяли участь 10 зведених фронтових полків по тисячі чоловік у кожному, один зведений полк Військово-Морського флоту при 360 бойових знаменах. Крім того, до участі в параді залучалися військові академії, військові училища, війська Московського гарнізону, а також особливий батальйон із двохсот солдатів. Зведений оркестр з 1400 чоловік під керуванням генерал-майора С.А.Чернецького. Парад став справжнім тріумфом переможців. Серед тих, хто того історичного дня пройшов урочистим маршем, були маршали і генерали, офіцери, сержанти, рядові – представники усіх родів військ.

У списку легендарного Параду – 16 уродженців нашої області.

Барвінський Олексій Дмитрович, народився в с. Занфіровці Олександрійського району в 1924 році. Лейтенант, командир взводу управління батареї. Особливо відзначився під час форсування Дніпра в районі села Гребені Київської області. 24 грудня 1943 року став Героєм Радянського Союзу.

Берестовенко Михайло Порфирович, народився в селі Бузовому (тепер Олександрівка) Компаніївського району в 1921 році. Лейтенант, командир взводу роти автоматників. Відзначився при прориві ворожої оборони на річці Свир 21 червня 1944 року. 21 липня 1944 року удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Бєлолапотков Дмитро Олександрович, уродженець м.Олександрії, командир 76-міліметрової протитанкової гармати, кавалер орденів Червоної зірки, Вітчизняної війни ІІ ступеня. (В 1971 році машиністу екскаватора розрізу «Верболозівський» Д. О. Бєлолапоткову присвоїли звання Героя Соціалістичної Праці).

Гладкий Дмитро Пантелейович, народився в селі Вільхове Ульяновського району. Учасник прориву лінії Маннергейма у фінську війну. В роки Великої Вітчизняної війни – водій танка Т-34. Розпочинав у Молдавії. Далі була оборона Москви, Кишинева, визволення Угорщини, Румунії, Австрії, Болгарії. На параді йшов у складі зведеного полку Південної групи військ.

Гладкий Григорій Терентійович, уродженець с. Вільхове Ульяновського району. Війну закінчив у Празі, звідки й потрапив на Парад Перемоги.

Дідур Іван Матвійович, уродженець с. Таужного Гайворонського району. Після війни оселився в Ульяновці. На його рахунку три знищених гітлерівських танки, п’ять бронетранспортерів, два дзоти, зенітні установки, два снайпери, багато живої сили. Орден Червоної Зірки, дві медалі «За бойові заслуги», «За взяття Берліна» та інші – так оцінено ратний подвиг бійця. На Параді Перемоги Іван Матвійович ішов у складі зведеного полку 3-го Українського фронту.

Єрін Іван Ілліч, уродженець Олександрівського району. Ветеран удостоєний двох орденів Вітчизняної війни, ордена Червоної Зірки, двох медалей «За відвагу». Після Параду Перемоги працював пастухом у колгоспі ім. Свердлова.

Каган Іван Денисович, син хлібороба з Олександрівського району всю війну перебував на передовій, був тричі поранений, двічі контужений. Брав участь у визволенні України, Польщі, війну закінчив у Празі. На Параді Перемоги йому випала честь нести прапор 615-го Червонопрапорного ордена Богдана Хмельницького стрілецького полку. Після Параду Перемоги жив у Новомиргороді.

Король Микола Олександрович, кавалер орденів Олександра Невського, трьох орденів Червоного Прапора, Червоної Зірки, Вітчизняної війни І ступеня. В роки війни його називали «королем розвідки». Про подвиги розвідника розповідається в мемуарних книгах Пантюхова «Люди однієї дивізії», Козіна «Гвардійці в бою» і «Штурм Берліна». Після війни Микола Олександрович тривалий час працював заступником директора тресту «Олександріятяжбуд».

Манагаров Іван Мефодійович, Герой Радянського Союзу, генерал-полковник, колишній командуючий 53-ю армією. Учасник першої світової війни, Георгіївський кавалер. З’єднання армії, якою командував Манагаров, визволяло населені пункти Олександрівського, Новомиргородського, Знам’янського та інших районів області. В цій армії 932-м стрілецьким полком 252-ї дивізії командував майор Ю.К. Глібко, якому за форсування Дніпра в районі хутора Дзюби було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

І.М.Манагаров навчався в 5-й кавалерійській школі імені Першої Кінної армії, що знаходилась в Єлисаветграді. За піввікову службу в лавах Радянської Армії генерал не раз з вдячністю згадував 5-у кавалерійську школу. «Саме їй, – писав командарм, – зобов’язаний тим, що став кадровим військовим». Після Параду Перемоги і урочистого прийому в Кремлі 53-я армія була перекинута на Далекий Схід для участі у розгромі Квантунської армії Японії. Там і закінчив війну відважний командарм.

Немазаний Василь Семенович, піхотинець-сапер, рядовий. Народився в селі Глинському Світловодського району. Учасник Сталінградської битви. Відзначився в боях за Чернігів, де одержав орден Слави ІІІ ступеня. Йшов визвольним походом Польщею, штурмував Берлін. На Параді Перемоги він – солдат особливого батальйону. «Під звуки військових оркестрів ми пройшли повз Мавзолей Леніна і кинули до його підніжжя гітлерівські прапори і штандарти, цим самим рапортуючи Батьківщині, що свій обов’язок ми з честю виконали», – згадував ветеран.

Семенов Дмитро Іванович, майор. Народився 21 жовтня 1913 року в селищі Новгородці в селянській сім’ї. Бойове хрещення отримав під Могильовим, у Білорусії. Воював з ворогом на Дону і в Донбасі, під Житомиром і Львовом. Особливо відзначився під час форсування Дунаю, південніше Будапешта. 24 березня 1945 року став Героєм Радянського Союзу. На Параді Перемоги Дмитро Іванович крокував у зведеному полку 3-го Українського фронту, колону якого очолював Маршал Радянського Союзу Ф.І.Толбухін.

Нашому землякові випала честь пройти перед Мавзолеєм, тримаючи в руках древко зі стягом 99-ї двічі орденоносної дивізії. Після війни оселився в Кіровограді.

Сербулов Володимир Федорович, народився у м. Бобринці 25 квітня 1921 року, старший лейтенант. 14 квітня 1944 р. його рота, форсувавши Дністер, однією з перших увірвалася до села Гура-Бикулуй. За цей бій 13 вересня 1944 року він був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Учасник Параду Перемоги. Після війни мешкав у Ворошиловграді (тепер Луганськ).

Таран Іван Федорович, хлібороб з Кіровоградщини. Пройшов пекло війни з білофінами, з першого дня Великої Вітчизняної – на фронті. Механік-водій танка, брав участь у битві на Курській дузі, визволяв Польщу, Угорщину. Закінчив війну у Берліні. На Параді Перемоги йшов у складі зведеного полку 1-го Білоруського фронту. Після війни повернувся до рідного колгоспу і працював агрономом.

Таран Олексій Якович, народився і виріс у Великій Северинці Кіровоградського району. Вчився у ФЗУ, працював токарем на «Червоній зірці». 1939 року призваний до лав Червоної Армії. Закінчив артилерійську школу, став командиром гармати. Туапсе, оборона Кавказу, участь у Курській битві, штурм Кенігсберга, Берліна. За бойові подвиги на фронтах старшина Таран нагороджений орденом Червоної Зірки, Вітчизняної війни ІІ ступеня, двома орденами Слави.

Шевченко Пилип Никифорович всю війну пройшов радистом. Хлібороб зі Старої Осоти Олександрівського району. Нагороджений двома медалями «За відвагу», орденом Червоної Зірки.

25. Пам´ятник героям-комсомольцям (на розі пр. Університетського та вул. Маршала Конєва).