V. Підбиття підсумків уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

Продовжіть речення:

«Урок примусив мене замислитися над тим…»

«Найбільше мене вразило…»

«Найкращим читцем, на мій погляд, був (була)…»

Розділ ІV.

Подвиг героїв у наших серцях

(Дитячі творчі роботи учасників обласного конкурсу

«Велика Вітчизняна війна в історії моєї сім´ї»,

проведеного у рамках обласної естафети Добрих справ)

Ярослав Кондрашов, учень 10-Б класу Компаніївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Компаніївської райдержадміністрації (керівник проекту С.В.Полтавець)

Берегиня

Моя сестра росла непосидючою дівчинкою. Все їй було цікаво, скрізь необхідна її присутність. Одне слово – «шкода». Частенько мама та бабуся, проводячи чергову «виховну бесіду», тільки руками сплескували: «І в кого ж ти така непосидюча?» Тільки моя прабабуся мовчала і, нахилившись над шиттям, усміхалася, світилися теплом її очі. Вона ж бо знала в кого.

Її дитинство припало на голодні 30-і роки. На вулиці дружила з хлопчиками, разом з ними гралася, бігала по сусідських городах і садках. А ще на її дитячих плечах трималося домашнє господарство.

Багато довелося пережити прабабусі Шурі в житті: в дитинстві рідна мати кинула дитя в сніг, знайшла і виховала її чужа жінка; голод 1933 року забрав за життєві обрії маленького братика; тяжка сторінка остарбайтерства у роки Великої Вітчизняної війни.

Але завжди Шурочка була бойовою, ніколи не опускала рук, вперто вирішувала найскладніші питання, була чесною і справедливою. І тоді, коли карали за дитячі дрібні провини, і коли сиділа в карцері по коліна у воді за те, що разом з іншими українськими дівчатами переховувала поранених парашутистів. І тоді, коли ставила на ноги єдину доньку, і коли виховувала внучок і трьох правнуків.

Щороку, ранесенько, 9 Травня прабабуся зрізає в садочку всі квіти: тюльпани, нарциси, конвалії. Ділить їх на два букети. Один несе своїм дітям – вітає їх з роковиною весілля. А другий букет несе до пам'ятника воїнам, котрі загинули, захищаючи селище, бо ж вони її однолітки, що навіки залишилися молодими.

До неї злітаються, як бджілки до квіток, діти, онуки і правнуки.

Я дивлюся на цю маленьку стареньку жіночку і бачу горду, велику Жінку-берегиню нашого роду.

Тетяна Степанюк, член гуртка «Спадок» Бобринецького районного будинку дитячої творчості (керівник Н.І.Щіченко)

Роздуми про війну

Іноді міркую: якою ж страшною була для мільйонів людей Велика Вітчизняна війна!

Я бачила кінофільми, читала книги про неї, у школі на уроках історії ми вивчали період 1941 1945 років.

Але навіть якщо уявити собі події, які відбувалися у ті роки, стає моторошно…

Коли думаю про війну, у моїй уяві вимальовується образ матері, яка всім своїм серцем і душею – із сином-солдатом, що невтомно бореться за мир у країні. Сотні, тисячі таких матерів слали листи своїм дітям і чекали від них доброї звістки.

Напевне, в їхніх листах були слова: «Любий мій синочку, я, як лебідка, чекаю на тебе вдома, засмучена і виснажена. Моє серце не має спокою. Як хочеться пошвидше тебе побачити! Обійняти. На нашій землі ворожі танки і бомби руйнують усе. Люди страждають і гинуть. Давно наші очі не бачили блакитного неба, світлого сонця, усмішок. Хоч я тебе не можу пригорнути, але можу дати тобі пораду. Ось вона. Завжди думай про свою рідну оселю, про людей, які тебе люблять і чекають. Ніколи не здавайся, як би важко тобі не було. Якщо хоча б на мить тебе пройме холод зневіри у добрі, якщо ти дозволиш собі подумати про поразку, ти отримаєш її. Будь мужнім, будь сильним, синку! Ми обов’язково діждемося миру, ми здобудемо його! Я вірю, я це знаю! Нехай нас береже Бог. Любий мій синочку, молися!»

Я переконана, що саме такі щирі слова, такі листи з дому підтримували солдатські серця, вели у бій за рідну землю, допомагали перебороти біль, страх, жахіття війни.

Сьогодні ми далеко від тих днів. Але потрібно згадувати про жахливі часи, пам’ятати про тих, хто пережив війну, і тих, хто віддав своє життя задля нашого майбутнього.

Якби можна було надіслати листа на війну, кожному із воїнів-визволителів я б написала єдину фразу: «НИЗЬКИЙ ВАМ УКЛІН!»

Юлія Ліщук, член гуртка «Спадок» Бобринецького районного Будинку дитячої творчості (керівник Н.І.Щіченко)