Підпільно-партизанська боротьба на Кіровоградщині

Після відчутних ударів карателів у 1942 році поступово відновлюється організаційна структура сил опору. Великий загін діяв у районі Холодного Яру. У Кіровограді було 2 підпільно-диверсійні групи – ім. Ворошилова та ім. Кірова. Підпільники розповсюджували листівки, допомагали визволенню із німецьких в'язниць, здійснювали диверсії на заводах. Група ім. Ворошилова мала свої підрозділи в селах Кіровоградського, Великовисківського, Компаніївського, Аджамського, Єлисаветградківського та інших районів. За час своєї діяльності її члени організували 682 диверсійні акти, знищили 1600 гітлерівців, 72 паровози, 8 літаків, 96 авіамоторів, 11 танків, 2887 автомашин, кілька баз із пальним. Підпільно-диверсійні групи діяли і в Олександрії. На південному заході області підпільники Гайворонщини влаштовували диверсії на залізницях, розповсюджували листівки, допомагали партизанам Прибужжя. Молодіжним підпіллям Красногірки (група «Спартак») і сусідніх сіл передано в 1942-1943 роках партизанам 50 гвинтівок, 2 кулемети, понад 200 гранат, вибухівку, виведено з ладу млин, 2 молотарки, десятки одиниць сільгоспінвентаря. Вони брали участь у операціях зі знищення гітлерівців і українців-поліцаїв. «Спартаківці» були схоплені і страчені. У партизансько-підпільній боротьбі проти ворога полягли смертю хоробрих юні Ф.Шепель, Я.Матвієнко, І.Юрченко, І.Коваленко з Олександрівського району, інші молоді месники. У березні 1943 року почали видаватись газета підпільного обкому КП/б/У «За Радянську Батьківщину». У цей період через 12 районів області пройшло партизанське з'єднання під командуванням М. Наумова. Протягом травня-серпня партизанськими загонами Кіровоградщини було знищено 46 ворожих ешелонів.

За даними співробітників Кіровоградського краєзнавчого музею на території краю у роки війни діяло підпілля УПА, найміцніші осередки якого були створені в Олександрії та Новоукраїнці. Вони займались переважно пропагандистською роботою, інформували націоналістичне керівництво і газети про стан справ у області.

Підпільні групи на території Добровеличківського району

У перші дні війни понад 12 тисяч жителів Добровеличківського району пішли на фронт. Те населення, що залишилося, і дорослі, і малі, працювало вздовж річки Синюхи, води якої омивають північно-західну частину району.

Для керівництва підпіллям і партизанським рухом у районі була створена група на чолі з Юхимом Фрединським. Розгорталися роботи щодо створення підпільної мережі, евакуації техніки, обладнання і тварин.

У другій половині липня 1941 року під натиском переважаючих сил противника радянські війська відступили на територію Добровеличківського та сусідніх районів . Німецько-фашистським військам вдалось прорвати оборону і оточити 6-у і 12-у армії Південно-Західного фронту. 1 серпня 1941 року гітлерівці повністю окупували Добровеличківський район.

Але незважаючи на гітлерівський терор і пов’язані з ним непоправні втрати, вже з перших днів окупації підпілля розгорнуло свою діяльність. На території району діяли загони під командуванням Ю.А.Фрединського і Л.Ю.Беренштейна.

У роки війни на Помічнянській залізничній станції працював залізничник Степан Іванович Ковальов, якого радянське командування залишило для підпільної роботи. Він зустрів сина свого напарника Вовченка, який разом з друзями створив підпільну групу. Вони розповсюджували листівки, поширювали інформацію Радянського інформбюро. Друкувалися ці листівки в Новоархангельську Василем Козаченком (таємно), а приносила їх до Помічної зв’язкова партизанського загону Ніна Куйбіда.

Одночасно з групою Василя Вовченка функціонувала підпільна група Івана Гаджія, вони діяли окремо, але мета й завдання були спільні. Третя підпільна группа, створена Павлом Барчевським (Михайлом Іммасом), працювала у локомотивному депо станції Помічна.

Павлові було дане бойове завдання: прикривати діяльність підпільників, саме для цього він улаштувався у вагонне депо німців, в той час там розгорталися великі роботи, а працівників не вистачало. Завданням підпільників було виведення з ладу паровозів на ближніх перегонах після виходу з депо.

Одночасно діяла підпільна група хлопчаків-піонерів, батьки та брати яких працювали на залізничній станції. Діти, котрі лишилися на окупованій ворогом території, всім, чим могли, допомагали дорослим: були зв’язковими в підпільників і партизанів, ходили в розвідку, збирали зброю та набої на полях минулих боїв, розклеювали листівки. Одним із таких був помічнянський піонер Алік Сініцький. Разом із старшим братом Жорою вони утворили підпільну піонерську організацію.

У ході однієї з операцій Аліка схопили фашисти. Довго катували юнака в застінках Первомайської катівні, але хлопець не вимовив жодного слова. Зрозумівши, що всі зусилля марні, фашисти вбили Аліка.

Під час війни на Кіровоградщині діяв партизанський загін імені Пожарського. Командиром його був Дмитро Горячев, його комісаром – Іван Жилін, начальником штабу – лейтенант Беренштейн .

Зв’язковими між помічнянцями та пожарцями були Женя Хижняк та Леся. Вони працювали на найбільш небезпечному напрямку: Сміла–Помічна–Голта.

Коли почалися арешти по всій Помічній, більшу частину своїх підпільників Вовченко, докладаючи великих зусиль, переправив до партизанського загону, що за 150 кілометрів. Помічнянці разом з партизанами здійснили багато успішних операцій, переодягаючись у німецьких жандармів,захоплювали склади, нищили життєво важливі об’єкти.

Не встигли відправити до партизанів підпільників Михайла Савощика, Володимира Савощика, Юрія Коломійця; піонерів-підпільників Аліка Сініцина, Надю Рудяк. Жахливі катування тривали три доби, але жоден нікого не видав. Аліка Сініцина вели на страту, а на грудях був напис «Помічник партизанів».

За архівними даними у Помічній діяло 4 підпільні групи: Михайла Іммаса, Івана Гаджієнка, Петра Куропаткіна, Олександра Полтавчука.

Взагалі, під час окупації на Кіровоградщині діяло багато підпільних груп, але не всі вони офіційно визнані, наприклад:

• 41 член підпільно-диверсійної групи Піщаного Броду, керівник – Коваленко;

• 30 членів підпільної групи Новоукраїнки, керівник – Валентина Поповкіна;

• 60 членів підпільної групи Помічної, керівник – Василь Вовченко;

• підпільна організіція «Спартак» у селі Красногірка Голованівського району;

• підпільна група Артеменка із села Рівне Новоукраїнського району;

• підпільна група Байраченко з Новоархангельська.

Ще не досліджено повністю діяльність підпільників на Кіровоградщині, відсутні документи, залишилось мало свідків.

Отже, боротьба партизанів і підпільників Добровеличківського району була важливим фактором, що сприяв діям Червоної Армії у визволенні України і роз’яснювально-агітаційній роботі, засвідчував присутність представників радянської влади на ще окупованій території.

Додаток 3