Розділ 3. Фінансова політика і фінансовий механізм

3.1.Фінансова політика, її сутність, види і значення

Фінансова політика є важливою складовою частиною економічної політики держави.

Фінансова політика держави – це особлива форма її діяльності, направлена на мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і використання для здійснення функцій держави.

Проявляється фінансова політика у вигляді форм і методів мобілізації фінансових ресурсів і використанні їх на різні потреби держави, з метою забезпечення зростання валового внутрішнього продукту країни і підвищення добробуту всіх членів суспільства.

Залежно від рівня економічної системи виділяють:

• фінансову політику держави (макрорівень);

• фінансову політику суб’єктів господарювання (мікрорівень);

• фінансову політику міжнародних організацій і фінансових інституцій (рівень світового господарства).

Отже, фінансову політику можна розглядати як цілеспрямовану діяльність держави та інших суб’єктів господарювання у сфері формування, розподілу і використання фінансових ресурсів для досягнення поставленої мети.

Основна мета фінансової політики полягає у підвищенні рівня суспільного добробуту шляхом оптимального розподілу ВВП між галузями національної економіки, соціальними групами населення, територіями. На цій основі повинні забезпечуватися стійке зростання економіки, удосконалення її структури, створення умов для розвитку господарських одиниць різних форм власності. У цих умовах важливе значення також має створення надійних соціальних гарантій населенню.

Фінансова політика сприяє забезпеченню ресурсами цільових програм, зосередженню коштів на ключових напрямах розвитку економіки, стимулюванню зростання ефективності виробництва, використанню місцевих ресурсів.

При розробці фінансової політики необхідно враховувати ряд вимог, яким вона повинна відповідати:

• фінансова політика повинна розроблятися на основі наукового підходу, що передбачає відповідність фінансової політики закономірностям суспільного розвитку;

• урахування специфіки конкретних історичних умов, кожного етапу розвитку суспільства, особливостей внутрішнього і міжнародного стану, реальних економічних і фінансових можливостей держави;

• ретельне вивчення попереднього господарського і фінансового досвіду, світового досвіду, нових тенденцій і прогресивних явищ; дотримання комплексного підходу при виробленні і проведенні фінансової політики;

• облік безлічі чинників при багатоваріантності розрахунків з використанням методу накладення фінансових заходів на конкретну економічну ситуацію в країні, прогнозування результатів при виробленні концепції фінансової політики;

• наявність обширної і достовірної інформації про фінансовий потенціал, об’єктивні можливості держави, про стан справ в економіці, всебічне використання математичного моделювання і електронно-обчислювальної техніки тощо.

Результативність фінансової політики тим вище, чим більше вона враховує потреби суспільного розвитку, інтереси всіх шарів суспільства, конкретно-історичні умови.

При розробці фінансової політики держави необхідно враховувати певні принципи фінансової політики. Принципи фінансової політики держави у кожному конкретному випадку, в кожній окремо узятій державі, в певний період можуть змінюватися.

Перший принцип фінансової політики можна сформулювати як постійне сприяння розвитку виробництва, підтримка підприємницької активності і підвищення рівня зайнятості населення.

Другим принципом фінансової політики держави є мобілізація і використання фінансових ресурсів для забезпечення соціальних гарантій.

Третій принцип фінансової політики – вплив за допомогою фінансової політики на раціональне використання природних ресурсів, заборона технологій, що загрожують здоров’ю громадян. З одного боку, держава вимагає від виробничих структур компенсацію витрат на оновлення природного середовища, а з іншого, використовуючи фінансові джерела, - закриття шкідливих виробництв і впровадження передових технологій, що сприяють збереженню природних ресурсів.

Головні засади та напрями фінансової політики на практиці відображаються у:

• фінансовому законодавстві;

• системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів;

• перерозподілі фінансових ресурсів між окремими верствами населення, галузями, регіонами;

• структурі доходів і видатків бюджетів.

Основне завдання фінансової політики держави – забезпечення реалізації державних програм необхідними фінансовими ресурсами.

Для того, щоб краще з’ясувати зміст, завдання і вимоги до фінансової політики і розділити сфери фінансових відносин, виходячи з їх суті і змісту, слід розрізняти як самостійні складові частини фінансової політики: податкову, бюджетну і грошово-кредитну політику.

Податкова політика як невід’ємна частина фінансової політики реалізує інтереси держави. Її головне призначення полягає у вилученні частини валового внутрішнього продукту на загальнодержавні потреби, в мобілізації цих засобів і перерозподілі через бюджет.

Під бюджетною політикою розуміють визначення державою:

• джерел формування доходів державного і місцевих бюджетів;

• пріоритетних напрямів витрат бюджету;

• допустимих меж незбалансованості бюджету;

• джерел фінансування бюджетного дефіциту;

• принципів взаємин між окремими ланками бюджетної системи

Під грошово-кредитною політикою розуміють дії, за допомогою яких уряд впливає на забезпечення стабільності грошового обороту через управління емісією, регулювання інфляції і курсу національної грошової одиниці; забезпечення своєчасності розрахунків в народному господарстві і в різних ланках фінансової системи через регламентацію і регулювання діяльності банківської системи; управління діяльністю фінансового ринку через регламентацію емісії і розміщення державних і корпоративних цінних паперів і регулювання їх прибутковості.

Крім перерахованих вище самостійних складових, фінансова політика включає також митну політику, боргову політику, інвестиційну політику, а також певні напрямки державної діяльності у галузі страхування, соціальній сфері, сфері фінансового ринку та ін.

Головним суб’єктом фінансової політики є держава. Вона розробляє стратегію основних напрямів фінансового розвитку суспільства на віддалену перспективу і визначає завдання на майбутній період, засоби і шляхи їх досягнення. Залежно від характеру поставлених завдань фінансова політика підрозділяється на фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія орієнтована на тривалий період розвитку і передбачає вирішення великомасштабних завдань в рамках певних економічних і соціальних стратегій держави. В процесі її розробки прогнозуються основні тенденції розвитку фінансів, формуються концепції їх використання, визначаються принципи організації фінансових відносин.

Фінансова тактика направлена на вирішення завдань певного етапу розвитку держави за допомогою перегрупування фінансових ресурсів і пов’язана із зміною форм і методів організації фінансових відносин виходячи з поточних потреб.

Фінансова стратегія і тактика тісно взаємозв’язані між собою. Як фінансову стратегію слід розглядати фінансове оздоровлення економіки і динамічне зростання ВВП, підвищення конкурентоспроможності продукції. Такі цілі можна досягти через скорочення дефіциту бюджету, зменшення інфляції, зміцнення курсу гривни, тобто фінансову тактику.

Крім держави, будь-який інший суб’єкт господарювання (підприємство, установа, організація) також розробляє і здійснює свою фінансову політику, дотримуючись вимог чинного законодавства.