5.2 Державні доходи, їх джерела і методи мобілізації

Державні доходи – це сукупність різних видів грошових надходжень до фондів держави, які використовуються нею для виконання своїх завдань і функцій. Вони є тією частиною грошових відносин з приводу розподілу і перерозподілу ВВП, яка пов’язана з формуванням доходів одного з головних суб’єктів розподільних відносин – держави.

Суб’єктами відносин у формуванні державних доходів є держава, з одного боку, і підприємства, установи, організації, населення - з іншою.

Вартісним виразом цих відносин, що виникають і функціонують об’єктивно, є фонди грошових коштів, якими розпоряджається держава. Державні доходи складають фінансову базу функціонування держави.

Залежно від рівня розміщення виділяють централізовані і децентралізовані державні доходи.

До централізованих доходів відносяться кошти, призначені для формування централізованих грошових фондів, - державного і місцевих бюджетів, державних цільових фондів. Децентралізовані доходи – це доходи державних підприємств, установ, організацій, які формуються переважно за рахунок їх прибутку і використовуються по місцю їх створення.

Перерозподільні процеси, які здійснюються за допомогою державних фінансів, – це явище макрорівня, проте роль державних фінансів виявляється також у формах і методах мобілізації фінансових ресурсів.

Залежно від методів акумуляції фінансових ресурсів можна виділити наступні групи державних доходів:

• обов’язкові платежі і збори;

• добровільні надходження;

• емісія (включаючи як емісію грошей, так і кредитну емісію);

• надходження від роздержавлення і приватизації державного майна;

• державний кредит;

• надходження від зовнішньоекономічної діяльності.

Джерелами формування державних доходів можуть бути:

• доходи, що одержані від розподілу знов створеної вартості, тобто національного доходу;

• доходи, що включаються до складу фонду відшкодування (наприклад, амортизаційні відрахування);

• доходи від реалізації національного багатства.

Державні доходи включають не тільки доходи від державної власності, а і доходи, що одержані державою в порядку перерозподілу від інших форм власності і населення.

Власні доходи держави формуються на основі реалізації її прав власника: доходи державних підприємств, установ і організацій і доходи, що отримуються від державного майна (землі, природних багатств і угідь).

Перерозподіл доходів підприємницьких структур колективної і приватної власності, а також доходів населення здійснюється на основі наданих державі прав у сфері регулювання і розподілу доходів.

Державні доходи можуть формуватися на поворотній і безповоротній основі. Поворотні доходи – це державні позики. До безповоротних доходів відносяться доходи безпосередньо держави і доходи, що поступають від інших суб'єктів розподільних відносин на законодавчій основі.

Центральне місце в системі доходів держави займають доходи державного і місцевих бюджетів, завдяки яким мобілізується основна частина фінансових ресурсів, необхідних для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій. Наприклад, в США через бюджет перерозподіляється 28% ВВП, в Германії -40%, у Швеціі- 50%. У Україні бюджетні ресурси складають 34% фінансових ресурсів держави і близько 45% ВВП.

5.3. Економічна сутність і класифікація державних витрат

Державні витрати – це грошові відносини, що складаються при розподілі і використанні централізованих і децентралізованих фондів грошових ресурсів держави з метою фінансування розширеного відтворення і задоволення інших суспільних потреб.

По матеріальному змісту державні витрати - це сума коштів, які використовуються державою в процесі здійснення її фінансової діяльності. Через державні витрати здійснюється раціональне розміщення і ефективне використання державних коштів.

Відповідно до рівня розміщення державних доходів державні витрати також поділяються на централізовані (з бюджету і фондів цільового призначення) і децентралізовані ( витрати підприємств державного сектору).

По ролі в суспільному виробництві і з урахуванням впливу державних витрат на процес розширеного відтворення їх підрозділяють на поточні витрати і витрати розвитку (капітальні витрати).

Поточні витрати – це витрати бюджетів на фінансування мережі установ, підприємств, організацій і органів, фінансування заходів щодо соціального захисту населення. До поточних витрат відносяться витрати на науку, освіту, охорону здоров’я, культуру та інші.

Витрати розвитку – це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної і інноваційної діяльності, зокрема фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансування структурного перетворення народного господарства; субвенції і інші витрати, пов’язані з розширеним відтворенням.

Відповідно до цільового призначення витрати класифікуються за статтями витрат, наприклад, капітальні вкладення, капітальний ремонт, оплата праці, послуг, матеріалів і ін.

За формами фінансування виділяють такі державні видатки: кошторисне фінансування, державне фінансування інвестицій, бюджетні кредити, державні дотації, субсидії і виплати.

Кошторисне фінансування – це виділення коштів з бюджету на основі спеціального планового документа (кошторису). Воно охоплює такі напрями витрат, як соціальна сфера, соціальне забезпечення, фундаментальні дослідження, обороноздатність, управління. Кошторис – це документ, що визначає об’єм, цільовий напрям і щоквартальний розподіл коштів, що виділяються з бюджету на утримання установ. Всі установи, які фінансуються в кошторисному порядку, відносяться до бюджетних установ.

Державне фінансування інвестицій пов’язане з економічними функціями держави. Це державні інвестиції у галузі економічної інфраструктури, інвестиції в основні об’єкти економічного і соціального розвитку. Досвід провідних держав, свідчить про те, що в період трансформації економіки державі належить провідна роль у фінансуванні конкретних загальнодержавних структуроутворюючих інвестиційних програм.

Бюджетні кредити – це фінансова підтримка державних і інших підприємств, у яких понад 50% майна є державною власністю. Ця підтримка здійснюється у вигляді бюджетних асигнувань на поворотній і платній (як правило) основі під затверджені проекти використання засобів. В Україні бюджетні кредити надає Міністерство фінансів на договірних умовах різним галузям на значно м'якших умовах, ніж це робиться комерційними установами.

Державні дотації – це форма бюджетного фінансування планово-збиткових підприємств, організацій і установ, що надають послуги або виробляють необхідні товари, витрати на виробництво яких перевищують ціну продажу.

Субсидія – це сума коштів, в грошовій або натуральній формі, яка виділяється певному суб’єктові господарювання для організації або підтримки якоїсь діяльності, доходи від якої на даний момент не покривають нормативного розміру витрат. Субсидія видається одноразово з державного, або місцевих бюджетів, або спеціальних фондів, завжди має цільовий характер і видається тільки під певне завдання. Субсидування проводиться як на поворотній, так і на безповоротній основах, але переважаючою формою є безповоротні субсидії. Субсидія видається на певних умовах або безоплатно. Субсидії нерідко пов’язані з системою державної підтримки окремих видів діяльності, наприклад, малого бізнесу.

Склад і напрями державних витрат визначаються характером функцій держави.

До державних витрат, пов’язаних з виконанням політичних функцій, відносяться: витрати на утримання державного апарату управління і влади; утримання армії; консульств; сплата внесків до бюджетів міжнародних організацій тощо.

До складу державних витрат, пов’язаних з виконанням економічних функцій входять державні інвестиції у галузі економічної інфраструктури, субсидії приватному сектору і державним корпораціям, витрати на зовнішньоекономічну діяльність тощо.

Соціальні функції держави здійснюються через забезпечення мінімального прожиткового рівня, сприяння розвитку освіти, культури, охорони здоров’я і охорони навколишнього природного середовища.

У сучасних умовах розвитку країни посилюється роль і значення управління державними фінансовими ресурсами.

Управління державними фінансами – це сукупність форм і методів цілеспрямованої дії держави на формування і використання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів, що знаходяться у розпорядженні державних органів управління.

Основна частина фінансових ресурсів держави - це кошти державного і місцевих бюджетів, тому бюджетний менеджмент є основною ланкою управління державними фінансами. Бюджетний менеджмент направлений на управління бюджетними ресурсами в процесі їх руху на всіх етапах бюджетного процесу.

Менеджмент державних фінансів має об’єкт і суб’єкт управління. Об’єктом управління є процес створення і використання бюджетних фондів і фондів підприємницьких структур державної форми власності, суб’єктом управління – державні фінансові органи.

Організаційну і методичну роботу по управлінню державними фінансами в Україні здійснює Міністерство фінансів України. Його повноваження і функції визначаються положенням «Про Міністерство фінансів України», яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. У чому полягає економічна сутність державних фінансів?

2. Які ланки включають державні фінанси?

3. Яким чином держава може впливати на розподіл фінансових

ресурсів?

4. Охарактеризуйте склад і структуру державних фінансів.

5. У чому полягає сутність поняття «Державні доходи»?

6. Охарактеризуйте джерела і методи формування державних доходів.

7. Розкрийте соціально-економічну сутність державних витрат.

8. У чому полягають відмінності між поточними витратами і витратами

розвитку?

9. Які існують форми фінансування державних витрат?

10. Як державні витрати пов’язані з функціями держави?