12.2. Економічна природа і сутність страхування

Страхування – одна з найбільш давніх історичних і економічних категорій, що відображають особливу сферу економічних відносин суспільства. Головний спонукальний мотив страхування – це ризиковий характер виробництва і життя людини. На будь-якій стадії суспільно-економічного розвитку існує вірогідність ризиків руйнівної дії стихійних сил природи і нераціональної діяльності самої людини. Такі явища, як засуха, повінь, градобій, а також помилки в результаті необережного поводження з джерелом небезпеки, можуть привести до пожежі, вибуху, транспортних аварій і заподіяти крупний збиток, порушити виробничий процес і привести до людських жертв.

Світова практика не виробила економічнішого, раціональнішого і доступнішого способу захисту економічних інтересів товаровиробників, чим страхування.

Розкриваючи сутність страхування, доцільно розглядати його поняття в таких аспектах:

• як економічну категорію;

• як гарантію захисту майнових інтересів юридичних і фізичних осіб;

• як вид діяльності (бізнесу);

• як форму фінансового посередництва;

• як метод нейтралізації ризиків.

Сутність страхування як економічній категорії розкривається в системі економічних перерозподільних відносин, що включають замкнуту солідарну розкладку збитку між учасниками страхових відносин і відшкодування його із спеціальних цільових фондів, сформованих за рахунок внесків страхувальників, при настанні надзвичайних несприятливих подій.

Перерозподіл коштів страхових фондів має строго цільове призначення – відшкодування матеріальних збитків, що наносяться стихійними лихами і різного роду випадковостями, для забезпечення безперервності і безперебійності розширеного відтворення, підтримка необхідного рівня життя страхувальників при настанні непередбачених несприятливих обставин в їх житті.

Перерозподільний характер страхових відносин пов’язаний з утворенням спеціального фонду грошових коштів, що дозволяє розглядати страхування як особливу сферу фінансових перерозподільних відносин. Проте страхуванню властивий ряд специфічних ознак, що відрізняють його від інших фінансово-кредитних відносин. Тому доцільно виділити ознаки, що характеризують специфіку категорії страхування:

1. При страхуванні виникають грошові перерозподільні відносини, обумовлені наявністю страхового ризику як вірогідності настання страхового випадку, здатного нанести матеріальний або інший збиток, і відшкодування цього збитку, що й породжує його необхідність.

2. Для страхування характерні замкнуті перерозподільні відносини між учасниками з приводу розкладки суми збитку. Подібні перерозподільні відносини засновані на тому, що кількість постраждалих суб’єктів від непередбачуваної події завжди менше числа учасників страхування.

3. Страхування передбачає перерозподіл збитку, як в просторі, так і в часі. Довгостроковість перерозподільних відносин між страхувальниками породжує необхідність створення страхових резервів як регуляторів розкладки збитку в часі.

4. Виплата страхових відшкодувань носить імовірнісний характер, оскільки обумовлена випадковістю і нерівномірністю настання страхових подій.

5. Поворотність страхових платежів, мобілізованих у страховому фонді. Внески кожного учасника страхового фонду призначені для страхових виплат, тобто повертаються у вигляді страхових сум або страхового відшкодування.

Отже, страхування як економічна категорія - сукупність перерозподільних відносин, які виникають між двома суб’єктами – страховиком і страхувальником – з приводу формування грошових коштів за рахунок сплати останнім страхових внесків з метою захисту майнових інтересів у разі настання страхових випадків та поповнення цих фондів у процесі ефективного розміщення тимчасово вільних коштів на фінансовому ринку.

Офіційне визначення терміна «страхування» наведене в Законі України «Про страхування»: страхування - вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення цих фондів.

Відповідно рух грошових коштів між суб’єктами страхових правовідносин відбувається під впливом обов’язкових норм, законів, встановлених державою.

Ці відносини передбачають обов’язок страховика здійснити страхові виплати у разі настання страхових подій згідно з договором страхування, а відтак гарантують захист майнових інтересів громадян т а юридичних осіб.

Страхові відносини характеризуються рухом грошових потоків, що включають:

• страхові платежі;

• виплату страхового відшкодування;

• перестрахування;

• розміщення тимчасово-вільних коштів на фінансовому ринку;

• отримання доходів від розміщення коштів на фінансовому ринку.

В Україні згідно з діючим законодавством до об’єктів страхування належать майнові інтереси, пов’язані з:

• життям, здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);

• володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);

• відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди застрахованій особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

До суб’єктів страхування належать:

• страховики;

• страхувальники;

• застраховані;

• вигодонабувачі.

Страховик – юридична особа – страхова компанія, що діє на підставі відповідної ліцензії, бере на себе зобов’язання по створенню колективного страхового фонду і виплаті з нього страхового відшкодування або збитку при настанні страхового випадку (події).

По методу фінансової діяльності страховик є звичайною підприємницькою структурою, що діє на основі комерційного розрахунку. По предмету діяльності (фінансові ресурси) страховик є фінансовим інститутом.

В Україні страховиками визнаються фінансові установи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України «Про господарські товариства» та Господарським кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про страхування», а також які отримали в установленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками-резидентами України. В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації, які створені і діють відповідно до закону «Про страхування». В цьому випадку використання слів «державна», «національна» або похідних від них в назві страховика дозволяється тільки за умови, що єдиним власником такого страховика є держава.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути тільки страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів і їх управлінням.

В окремих випадках в страхових відносинах може брати участь декілька страховиків. Це базується на двох формах страхових відносин: співстрахуванні і перестрахуванні.

Співстрахування – це страхування об’єкта за одним спільним договором кількома страховиками. Це метод розподілу і вирівнювання ризиків.

Перестрахування є системою фінансових і договірних відносин, при яких страховик (цедент, перестрахувальник) частину відповідальності по прийнятих на себе зобов’язаннях перед страхувальником передає на узгоджених умовах іншому страховикові (перестрахувальникові).

У цих відносинах виділяються два суб’єкти: перестрахувальник і перестраховик.

Перестрахувальник – страховик, що передає другому страховику договір страхування. Перестраховик – страховик, який приймає такий договір страхування і зобов’язання за ним.

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником в повному обсязі згідно з угодою страхування.

Страхувальники – юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали зі страховиками договори страхування, сплачують страхові премії і мають право на отримання відшкодування у разі настання страхового випадку.

Застраховані – особи, що беруть участь в особистому страхуванні, об’єктом страхового захисту яких є життя, здоров’я і працездатність. Застрахована особа, яка сплачує страхові внески, є одночасно і страхувальником.

Вигодонабувачі – особи, зазначені страхувальником у договорі страхування для отримання страхового відшкодування або страхової виплати у разі, якщо страхувальник чи застрахована особа не зможе скористатися належними сумами самостійно.

Страхування можна розглядати також як вид діяльності (бізнесу). Це пов’язано з тим, що страхування здійснюється на комерційних засадах (за винятком державного соціального страхування), виступаючи важливим напрямом підприємницької діяльності. Страхові компанії, з одного боку, шляхом реалізації страхових послуг забезпечують страховий захист добробуту людей, а з іншого – займаються комерційною діяльністю, яка дає прибуток. Джерелом прибутку страховика є доходи від страхової діяльності, від розміщення тимчасово вільних коштів в об’єкти виробничої та невиробничої сфер діяльності, банківські депозити, акції, облігації тощо.

Страхування також можна розглядати і як форму фінансового посередництва, яка забезпечує формування та використання спеціальних цільових фондів. Страхові компанії відіграють велику роль у стимулюванні господарської активності учасників ринку, який створює конкурентне середовище, що викликає потужну психологічну мотивацію їх економічної діяльності. Страхування створює рівні права для всіх учасників ринку, сприяє можливості отримати вигоду, надає впевненості в розвитку бізнесу.

З позицій управління ризиками страхування є методом нейтралізації ризиків у всіх сферах життя та господарської діяльності. У ринкових умовах господарювання розширюється коло ризиків, посилюється їх вплив на підприємництво і життєдіяльність людини. Тому кошти, мобілізовані у страхових фондах страхових компаній, є вагомим джерелом компенсації можливих фінансових втрат у випадку настання ризикових подій.

Таким чином, страхування є системою економічних відносин, що включають сукупність форм і методів формування цільових фондів грошових коштів і їх використання на відшкодування збитку при різних непередбачених, несприятливих явищах (ризиках), а також на надання допомоги громадянам при настанні певних подій в їх житті.