3.3.Фінансове планування і прогнозування

Важливими елементами управління економічними і соціальними процесами є планування і прогнозування. Вони використовуються в основному для визначення раціональних пропорцій в розвитку економіки, змін за

конкретний період темпів зростання окремих галузей. Фінансове планування і прогнозування є елементами фінансового механізму.

В процесі фінансового планування і прогнозування досягається обгрунтування фінансових показників намічених фінансових операцій і результативність багатьох господарських рішень. Ці два вельми близьких поняття в економічній літературі і на практиці часто ототожнюються.

Фактично фінансове прогнозування повинне передувати плануванню і здійснювати оцінку безлічі варіантів (відповідно визначати можливості управління рухом фінансових ресурсів на макро- і мікро- рівнях).

За допомогою фінансового планування конкретизуються намічені прогнози, визначаються конкретні шляхи, показники, взаємозв’язані завдання, послідовність їх реалізації, а також методи, сприяючі досягненню вибраної мети.

Фінансове прогнозування – це передбачення можливого фінансового положення держави або суб’єкта господарювання, обгрунтування показників фінансових планів.

Фінансове прогнозування передує стадії складання фінансових планів, виробляє концепцію фінансової політики на певний період розвитку суспільства. Прогнози складають на період, більший одного року. Метою фінансового прогнозування є визначення реально можливого об'єму фінансових ресурсів, джерел формування і їх використання в прогнозованому періоді.

Прогнози дозволяють органам фінансової системи намітити різні варіанти розвитку і вдосконалення системи фінансів, форми і методи реалізації фінансової політики.

Фінансове планування - це науковий процес обгрунтування на певний період руху фінансових ресурсів і відповідних фінансових відносин.

Фінансове планування – діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб’єктів господарювання, їх об’єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому, спрямована на досягнення поставлених цілей і вирішення певних завдань.

Об’єктом фінансового планування є фінансові ресурси, які створюються в процесі розподілу і перерозподілу ВВП, а підсумковим результатом - складання фінансових планів, починаючи від кошторису окремої установи до зведеного фінансового балансу держави. При цьому визначаються не тільки рух ресурсів для формування і використання різних фондів грошових коштів, але і фінансові відносини, що їх опосередковують і виникаючі вартісні пропорції.

Фінансові плани – це плани формування, розподілу і використання фінансових ресурсів.

Фінансові плани складають всі ланки фінансової системи, причому форма фінансового плану, склад його показників відображають специфіку відповідної ланки фінансової системи. Це можуть бути бюджети, кошториси, баланси доходів і витрат, фінансові плани.

Всі фінансові плани поділяються на дві групи – зведені і індивідуальні. В свою чергу, зведені фінансові плани поділяються на загальнодержавні, плани окремих господарських об’єднань (промислово-фінансових груп, концернів, асоціацій і ін.) і територіальні. Індивідуальні – це фінансові плани окремих підприємницьких структур.

По тривалості дії розрізняють:

• перспективні фінансові плани (на період більше 1 року);

• поточні фінансові плани (на 1 рік);

• оперативні фінансові плани (на квартал, місяць).

Фінансове планування грунтується на таких принципах:

1. принцип наукової обгрунтованості, згідно з яким розрахунок планових показників має базуватися на основі відповідних методик з урахуванням передового досвіду, використанням засобів обчислюваної техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір кращих, найоптимальніших рішень з урахуванням довгострокової вигоди;

2) принцип комплексності, який полягає у єдності фінансової політики, єдиній методології фінансових розрахунків;

3) принцип безперервності, який передбачає взаємозв’язок перспективних, поточних та оперативних фінансових планів;

4) принцип стабільності, що означає незмінність показників фінансових планів;

5) принцип оптимальності, який потребує найбільш раціонального використання усіх фінансових ресурсів.

Основними методами фінансового планування є:

• нормативний метод;

• балансовий метод;

• метод коефіцієнтів;

• метод математичного моделювання;

• розрахунково-аналітичний метод.

Нормативний метод передбачає розрахунок фінансових показників на основі встановлення норм і нормативів ( норми амортизаційних відрахувань, норми витрат у бюджетних установах тощо). При цьому норми і нормативи повинні бути науково обгрунтованими, прогресивними і стабільними.

Балансовий метод передбачає відповідність видатків плану джерелам їхнього покриття та узгодженність усіх розділів фінансового плану, в результаті чого досягається його збалансованність.

Метод коєффіцієнтів передбачає поширення раніше встановлених тенденцій при плануванні на майбутній період. Цей метод простий у застосуванні, але має суттєві недоліки, тому що разом з коеффіцієнтом на наступний період механічно переносяться всі негативні явища, які мали місце у попередньому періоді.

Метод математичного моделювання дає змогу з певною ймовірністю визначити динаміку показників залежно від зміни факторів, які впливають на розвиток фінансових процесів у майбутньому.

Розрахунково-аналітичний метод передбачає розрахунок планових показників шляхом корегування фінансових показників базового періоду на ймовірні зміни в плановому періоді та визначення впливу різних факторів на ці показники.