Розділ 11. Державний кредит і державний борг

11.1. Економічна сутність державного кредиту

Держава для фінансування своїх потреб може мобілізувати фінансові ресурси у формі державного кредиту. В цьому випадку вона є позичальником, а населення і підприємницькі структури, тобто фізичні і юридичні особи, - кредиторами. Державний кредит має термін повернення і ціну у формі процента. Державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім. У сфері міжнародних економічних відносин держава виступає в якості, як кредитора, так і позичальника.

Батьківшиною державного кредиту є Англія. Ще у XVІІ ст. вона, вміло використовуючи державний кредит для фінансування державних потреб, стала могутньою державою. Розквіт економіки і динамічний розвиток Англії, незважаючи на зростання державного боргу, став прикладом, який почали наслідувати всі держави світу.

Державний кредит в умовах ринкової економіки – досить розвинена ланка державних фінансів, що відіграє важливу роль у функціонуванні фінансової системи. Це досить складне і багатогранне явище у суспільстві, своєрідна суспільна позикова система.

Для розкриття економічної природи державного кредиту доцільно розглянути основні сутнісні його характеристики. Система таких найважливіших характеристик передбачає з’ясування сутності державного кредиту в таких аспектах:

• за економічним змістом;

• матеріально-речовим втіленням;

• формою прояву;

• юридично-правовим статусом.

Як економічна категорія державний кредит – сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади і управління, з одного боку, і резидентами (фізичними і юридичними особами) та нерезидентами ( у тому числі іноземними державами й міжнародними фінансовими інституціями), з іншого, при яких держава традиційно виступає у ролі позичальника (рідше кредитора і гаранта).

Державний кредит безпосередньо обслуговує економічні інтереси держави. За допомогою державного кредиту залучаються тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб, які використовуються для задоволення постійно зростаючих державних потреб. Використання державного кредиту є повністю виправданою формою мобілізації коштів в розпорядження держави. Його використання при фінансуванні дефіциту бюджету, обумовлено тим, що це має значно менші негативні наслідки для фінансового стану держави, чим покриття дефіциту за допомогою грошової емісії.

У сфері міжнародних економічних відносин держава може виступати одночасно і кредитором і позичальником. У випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик взятих фізичними і юридичними особами, вона є гарантом.

Матеріально-речовим втіленням державного кредиту є рух позичкового капіталу у результаті вторинного перерозподілу ВВП. Особливістю такого руху є те, що кошти, які мобілізуються за допомогою державного кредиту, не формують окремого фонду, а перерозподіляються, як правило, через бюджет. Тобто державний кредит забезпечує формування і використання централізованих грошових фондів держави.

Конкретними формами прояву державного кредиту є державні позики (забезпечені випуском цінних паперів чи залучені на підставі угод) та гарантії.

За юридично-правовим статусом державний кредит можна трактувати як врегульований нормами права механізм залучення додаткових коштів державою або сукупність особливих фінансових правовідносин, передбачених нормативно-правовими актами, що обумовлюються політико-економічними прерогативами держави у процесі залучення нею тимчасово вільних коштів на засадах добровільності, зворотності, платності і строковості. Юридичною основою державних позик є договір або угода.

Державний кредит відрізняється від банківського кредиту. Він, як правило, використовується для покриття дефіциту державного бюджету. Джерелом його повернення і сплати відсотків є доходи бюджету, а не прибуток від вигідно розміщеного кредиту.