13.5. Фінансові посередники: класифікація та функціональне призначення

Грошові кошти на фінансовому ринку переміщуються від кредиторів (інвесторів) до позичальників різноманітними каналами. Існує дві групи таких каналів: пряме фінансування та непряме фінансування.

При здійсненні прямого фінансування кошти переміщуються безпосередньо від інвесторів до позичальників. При такому вкладенні коштів значну частину ризиків беруть на себе саме інвестори, які можуть зазнавати великих втрат, зумовлених цими ризиками.

При здійсненні непрямого фінансування важливу роль відіграють фінансові посередники (інвестиційні, страхові компанії, банки, пенсійні фонди тощо) в переміщенні коштів від власників до позичальників. Саме вони забезпечують таке переміщення і зменшують ризики та втрати, пов’язані з інвестуванням.

Фінансові посередники, будучи учасниками фінансового ринку, становлять доволі численну їх групу. Зазвичай, це великі фінансові структури (фінансові установи), які допомагають диверсифікувати заощадження юридичним і фізичним особам, вкладаючи капітал у різні підприємства.

Фінансова установа – юридична особа, яка відповідно до чинного законодавства надає одну або декілька фінансових послуг і внесена до відповідного реєстру в порядку, встановленому відповідним законом.

До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, лізингові компанії, ломбарди, інститути накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Фінансові установи, що функціонують на фінансовому ринку, поділяють на дві основні категорії:

1) депозитні фінансові інститути;

2) недепозитарні фінансові інститути.

Основною функцією депозитних фінансових інститутів на ринку є залучення коштів у вигляді депозитів та надання позик. До складу депозитних фінансових інститутів входять банківські установи (інвестиційні, емісійні, іпотечні, ощадні банки), кредитні спілки, ощадні та кредитні організації.

Банківські установи здійснюють кредитування громадян та суб’єктів господарювання за рахунок залучених коштів юридичних і фізичних осіб та інших кредитних ресурсів. Крім залучення і розміщення грошових вкладів та кредитів, банки здійснюють розрахункове і касове обслуговування клієнтів, операції з цінними паперами, довірчі операції, видачу поручительств, гарантій та інших зобов’язань, надання консультаційних послуг тощо.

Кредитні спілки можуть бути засновані фізичними особами, професійними спілками, їх об’єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб їх членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг. Їх кошти формуються за рахунок об’єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Створюється кредитна спілка на підставі рішення установчих зборів. Кредитні спілки є наймолодшими серед депозитних інститутів і належать до неприбуткових організацій. Основними принципами діяльності кредитної спілки є: добровільність вступу та свобода виходу з кредитної спілки, рівноправність членів кредитної спілки, самоврядування, гласність.

До недепозитних фінансових інститутів належать спеціалізовані небанківські установи (інвестиційні компанії, страхові компанії, недержавні пенсійні фонди тощо). Інвестиційні компанії є інститутами спільного інвестування, які залучають кошти інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість. Інвестиційні компанії вкладають кошти в цінні папери великої кількості емітентів для того, щоб максимально диверсифікувати портфель і зменшити ризики інвестування.

Страхові компанії є фінансовими посередниками, що здійснюють виплати своїм клієнтам при настанні страхового випадку. Платою за страхування є страхова премія, яку власник поліса вносить страховій компанії згідно з договором страхування. Страхові компанії, укладаючи договори страхування, беруть на себе ризики власників полісів, а отримуючи страхові внески, отримують плату за взяті на себе ризики. Страхові внески можуть бути використані для придбання облігацій, акцій, заставних та інших цінних паперів.

Пенсійні фонди забезпечують працівників доходом після їх виходу на пенсію у формі періодичних виплат. Засновниками недержавних пенсійних фондів є корпорації, приватні фірми, установи, спілки, приватні особи. Кошти до таких фондів залучаються через надходження періодичних внесків як роботодавців, так і працівників. Пенсійні фонди можуть наймати фінансових посередників для забезпечення професійного управління активами.

Особливу групу серед фінансових посередників становлять професійні учасники фінансового ринку, до яких належать брокери та дилери.

Брокер – це посередник (агент) інвестора, діє від імені клієнта та за його дорученням отримує винагороду у вигляді комісійних. Для здійснення брокерської діяльності брокер зобов’язаний відкрити окремий брокерський рахунок у банку з метою здійснення операцій з грошима, що належать клієнту брокера. Брокерська діяльність – діяльність щодо укладання угод з цінними паперами на основі договорів комісії або доручення.

Термін «брокерські послуги» використовується для позначення регулярної діяльності, головним змістом якої є здійснення операцій з цінними паперами на підставі угоди брокера з його клієнтом за рахунок коштів клієнта. Клієнтами брокера, як правило, є інвестори, але ними можуть бути і дилери. Угода має характер доручення або комісії, тому брокерська діяльність належить до комісійної діяльності. Після придбання цінних паперів брокером право власності до нього не переходить, воно переходить до клієнта, за дорученням і за кошти якого брокер здійснює операції. Фінансовими брокерами згідно із законодавством можуть бути як юридичні особи (брокерські контори і фірми), так і фізичні особи.

Основною функцією фінансових посередників, які займаються дилерською діяльністю, є купівля-продаж цінних паперів від свого імені і за свій рахунок з метою отримання прибутку від різниці в цінах.

Дилерська діяльність передбачає перепродаж цінних паперів третім особам або формування власного резерву цінних паперів. Дилерська діяльність визнається комерційною.

Отже, дилерська діяльність – укладання професійним учасником фондового ринку (дилером) договорів з купівлв-продажу цінних паперів від свого імені і за свій рахунок шляхом публічного оголошення цін купівлі або продажу визначених цінних паперів із зобов’язанням придбати або продати ці цінні папери за оголошеними цінами.

Основний дохід дилерів – позитивна різниця між цінами продажу та купівлі цінних паперів. Різниця в цінах купівлі-продажу є платою дилерам за терміновість і врівноваження тимчасового дисбалансу між попитом і пропозицією на певні види цінних паперів, що перебувають в обігу.

Роль дилерів на фондовому ринку полягає в тому, що вони роблять значний внесок у забезпечення стабільності та ліквідності ринку. За допомогою операцій, що проводяться на ринку дилерами, пом’якшуються надзвичайні цінові коливання, які могли б мати місце. Саме дилери завжди готові продати потрібні інвесторам цінні папери та викупити їх у разі потреби. Дилери, здійснюючи операції на ринку, зменшують коливання цін та забезпечують ліквідність ринкових цінних паперів. Вони також можуть надавати інформаційні послуги учасникам ринку, а на деяких ринках бути ведучими аукціонів на біржах.

Часто тих хто займається дилерською діяльністю на ринку, називають спекулянтами та маркет-мейкерами (ті, що формують ринок).

Торговців цінними паперами, які проводять операції з великими пакетами цінних паперів як від свого імені, так і в інтересах клієнтів, називають трейдерами. Трейдери, як правило, виконують і брокерські, і дилерські функції на ринку.

Таким чином, фінансові посередники, надаючи великий спектр послуг учасникам фінансового ринку, виконують такі основні функції:

• об’єднують заощадження своїх клієнтів для здійснення великих інвестицій на фінансовому ринку. Тим самим вони в значній мірі підвищують ефективність інвестиційного процесу;

• здійснюють ефективний розподіл фінансових ресурсів інвесторів у часі, сприяючи зниженню вартості фінансових операцій за одночасного зростання їх кількості;

• диверсифікують ринок;

• об’єднують та перерозподіляють фінансові ризики, акумулюючи великі обсяги фінансовиїх ресурсів з метою зниження ризику інвестицій для окремих суб’єктів;

• сприяють збалансуванню попиту і пропозиції на фінансові активи з різною тривалістю дії, оскільки допомагають вирішити суперечності між схильністю інвесторів до короткострокових (тобто більш ліквідних) вкладень та потребами позичальників у залученні фінансових ресурсів на тривалі строки для здійснення своїх інвестиційних програм.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Охарактеризуйте економічну сутність фінансового ринку.

2. Проаналізуйте чинники, що визначають сучасні тенденції розвитку

фінансового ринку в Україні.

3. Охарактеризуйте методичні підходи до класифікації фінансового ринку.

4. Що являє собою сегментація фінансового ринку?

5. Що є об’єктом купівлі – продажу на фінансовому ринку?

6. Хто є суб’єктами фінансового ринку?

7. Які функції виконує фінансовий ринок?

8. Які функції виконують фінансові посередники на фінансовому ринку?

9. Яка роль фондової біржі у функціонуванні фінансового ринку?

10. Назвіть передумови формування фінансового ринку?

11. Дайте характеристику фінансових інструментів з урахуванням класифікації

фінансового ринку.

12.Яку роль виконують домогосподарства (населення) як суб’єкт фінансового

ринку?

13. Які заходи здійснює Державна комісія з регулювання ринків фінансових

послуг України щодо вдосконалення інституціонально-нормативного

забезпечення розвитку фінансового ринку?

14. Назвіть прямих учасників фінансових операцій на ринку цінних паперів

України.

15. Назвіть основні чинники, які впливають на формування та функціонування

валютного ринку.

16. Проаналізуйте діяльність страхових компаній на фінансовому ринку

України.

17. Які структурні утворення належать до інфраструктури фінансового ринку?