Фінансова система україни

СФЕРИ

Бюджет держави

Валютный ринок

Ринок грош.

Ринок цінних паперів

Державні цільові

фонди

Фінанси міжнар. організацій

ганізацій

Ринок капіталів

л

Державний кредит

ЛЛанки

Міжнародні

фінансові

інститути

Фінанси державного

сектору

Кредитний

ринок

Рис.2.2. Внутрішній устрій національної фінансової системи

У соціально орієнтованій ринковій економіці, шляхом розвитку якої йде Україна однією із важливих сфер фінансової системи держави є фінанси домогосподарств, що відображають рівень життя та фінансового забезпечення населення. Стан розвитку та організації фінансів домогосподарств вказує на ефективність функціонування фінансової системи в цілому.

Сфера фінансового ринку включає дві ланки: ринок грошей і ринок капіталів.

Організаційна структура фінансової системи – це сукупність фінансових органів і інститутів, яка характеризує систему управління фінансами. У основі виділення органів управління фінансовою системою лежить її внутрішня структура.

Загальне керівництво фінансовою діяльністю в будь-якій країні здійснюють органи державної влади і управління.

Організаційна структура фінансової системи України відображена на рисунку 2.3.

Органи управління	Фінансові інститути
- Міністерство фінансів України; Державна податкова служба; Контрольно - ревізійна служба; Державне казначейство; Рахункова палата Аудиторська палата; Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку; Пенсійний фонд; Фонди державного соціального страхування; Українська державна інноваційна компанія; Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України; - інші.	Національний банк України; Комерційні банки; Страхові компанії; Небанківські кредитні установи (ломбарди, кредитні союзи); Міжбанківська валютна біржа; Фондові біржі; Фінансові посередники на ринку цінних паперів.

Рис.2.3.Організаційна структура фінансової системи України

.

2.2. Призначення і специфічні ознаки сфер і ланок фінансової системи

Сфери і ланки фінансової системи мають відповідне призначення і специфічні ознаки.

Фінанси суб’єктів господарювання призначені для забезпечення діяльності підприємств. Вони є основою всієї фінансової системи, оскільки саме тут створюється ВВП, що є об’єктом фінансових відносин. Обмінно-розподільні відносини, що характеризують фінанси підприємств, підрозділяються на дві групи – внутрішні і зовнішні.

Внутрішні відносини характеризують грошові потоки на підприємстві і відображають процеси формування, розподілу і перерозподілу його доходів. Зовнішні відносини характеризують зв’язки з іншими суб’єктами господарювання, а також зі сферами і ланками фінансової системи.

Фінансова діяльність суб’єктів господарювання регулюється в частині взаємин з державою законодавчими актами, з іншими суб’єктами – договорами, внутрішні відносини – статутними документами.

Державні фінанси відображають суспільну централізацію доходів і підприємницьку діяльність держави. Це основна сфера перерозподілу ВВП. Вона надзвичайно важлива для розвитку держави і вимагає встановлення збалансованості інтересів всіх суб’єктів фінансових відносин в країні. Це означає, що рівень централізації повинен забезпечувати державу достатніми засобами, але при цьому не підривати фінансову базу суб’єктів господарювання і впливати на пропорції соціально-економічного розвитку.

Державні фінанси включають централізовані ланки – бюджет держави, державні цільові фонди і державний кредит, а також децентралізовані – фінанси суб’єктів господарювання державного сектору.

Фінансові відносини у сфері централізованих фінансів мають фондовий характер і поділяються на два напрями: мобілізація коштів державою і їх використання. При цьому мобілізація коштів здійснюється за допомогою законодавчо встановлених податків, платежів, відрахувань, внесків і зборів, що поступають до бюджетів і фондів цільового призначення. Використання коштів здійснюється у формі інвестицій, дотацій і субсидій, кредитів, кошторисного фінансування, державних пенсій тощо. Всі взаємини з бюджетами і фондами цільового призначення регулюються законодавством.

Бюджет держави – це основний фонд її грошових коштів і основна ланка державних фінансів. Його призначення – фінансове забезпечення виконання державою її функцій: управління суспільством, оборони країни, економічної,

соціальної та інших. Через бюджет здійснюється регулювання діяльності всіх сфер і ланок фінансової системи.

Державні цільові фонди є способом централізації коштів для вирішення конкретних завдань і проблем. Їх головною ознакою є чітке визначення джерел формування і напрямів використання.

Державний кредит відображає відносини, в яких держава виступає позичальником або кредитором, а також гарантом по позиках юридичних осіб даної країни. Кредиторами можуть бути юридичні і фізичні особи даної і інших країн, уряди інших країн, міжнародні організації і міжнародні фінансові інститути. Мобілізовані державою кошти спрямовуються на покриття бюджетного дефіциту або до окремого фонду, призначеного для інвестицій при випуску цільових позик.

Фінанси державного сектору економіки включають ті ж відносини, що і фінанси будь-якого суб’єкта господарювання, оскільки характер і напрями господарської і фінансової діяльності не залежать від форми власності. Проте фінансові ресурси і отримані доходи цих підприємств належать державі, а їх фінансова діяльність регламентується державою, як на основі законів, так і у формі державного управління.

Фінанси домогосподарств відображають ефективність функціонування фінансової системи держави в цілому тому, що саме вони показують рівень життя населення в країні. В Україні фінанси домогосподарств ще не мають належним чином організованих та юридично забезпечених засад функціонування. Основним джерелом формування доходів населення в Україні є заробітна плата працюючих членів сім’ї, яка становить близько 40 % доходів домогосподарств. Велике значення у бюджетах сімей все ще відіграють натуральні надходження від особистого підсобного господарства. В той же час не виконують належної ролі ринкові складові – доходи від підприємницької діяльності та від операцій з цінними паперами і нерухомістю.

Переважну частину витрат домогосподарств в Україні становлять витрати на харчування, одяг і речі повсякденного вжитку, на оплату комунальних послуг. Така структура витрат бюджетів сімей свідчить про низький рівень життя населення. Обмеженність фінансових ресурсів домогосподарств не дає можливості реалізувати соціально-культурні потреби кожної людини, одержати якісне медичне обслуговування тощо.

Міжнародні фінанси відображають відносини, що складаються на рівні світового господарства, і характеризують діяльність на цьому рівні як національних суб’єктів господарювання і держави, так і міжнародних організацій і фінансових інститутів. Сфера міжнародних фінансів включає три ланки (див.рис.2.2 на стор.16)

Валютний ринок. Міжнародні фінансові відносини зв’язані з рухом вартості між окремими країнами. Система міжнародних розрахунків базується на валютному регулюванні, основою якого є встановлення курсу валют.

Фінанси міжнародних організацій характеризують формування і використання доходів цих організацій.

Міжнародні економічні організації взаємодіють з урядами окремих країн з питання формування власного бюджету або інших фондів Отримані кошти використовуються на фінансування централізованих заходів, проектів і програм цих організацій, на утримання їх апарату і на фінансову допомогу окремим країнам. Найбільш відомою серед таких організацій є Організація Об’єднаних Націй (ООН).

Міжнародні фінансові інститути є своєрідною надбудовою над сукупністю національних фінансових систем. Вони можуть мати взаємини, як з урядами, так і з суб’єктами господарювання окремих країн.

До складу міжнародних фінансових інститутів входять:

• Міжнародний валютний фонд;

• група Світового банку;

• Європейський банк реконструкції і розвитку;

• Африканський банк розвитку;

• Азіатський банк розвитку;

• Міжамериканський банк розвитку.

Фінансовий ринок є важливою складовою частиною фінансової і економічної систем. Він є своєрідною надбудовою, через яку координується діяльність всієї фінансової системи і здійснюється рух фінансових ресурсів.

Суть відносин у сфері фінансового ринку полягає в купівлі-продажі фінансових ресурсів. Їх ціною є плата за користування ресурсами, перш за все у формі відсотка.

Фінансовий ринок ділиться на дві ланки: ринок грошей і ринок капіталів.

Ринок грошей – це сфера, де їх можна купити. Його функціонування забезпечується, перш за все, кредитною системою – сукупністю кредитних установ, що здійснюють концентрацію тимчасово вільних грошових коштів і їх надання в кредит. Кредитна система складається з двох частин: банківської системи і небанківських кредитних установ (кредитні союзи, ломбарди, каси взаємодопомоги і ін.)

Ринок капіталів – це сфера торгівлі не тільки грошима, а і правом власності. Інструментом ринку капіталів є спеціальні цінні папери – акції. Крім того, до ринку капіталів відносяться середньострокові і довгострокові кредитні зобов’язання. Акції і інші цінні папери, що не дають права власності, зокрема ті, які випускаються державою, формують ринок цінних паперів. З його допомогою здійснюється швидкий і ефективний перерозподіл ресурсів між окремими суб’єктами господарювання, галузями, регіонами і країнами.