82 Бєляков к.І. Інформатизація в Україні: проблеми організаційного, правового та наукового забезпечення. Монографія. - к.: квіц. 2008. - 576 с. 94

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО: основи теорії і практики

І нформаційне право-це певна сукупність юридичних норм та інститутів, які охороняються державою йрегулюють суспіль­ні відносини, що мають місце в процесі створення, поширення, використання, зберігання та утилізації (знищення) інформації, а також: у процесі функціонування суб 'єктів інформаційної інфраструктури, надання інформаційних послуг і виконання робіт в інформаційній сфері, використання інформаційних технологій і ресурсів і забезпечення інформаційної безпеки⁸³.

Дискусійним у такому формулюванні є те, що у його змісті розмиваються межі інформаційного права як підсистеми в загальній системи права. За змістом сфера інформаційного права як сукупності (купи) юридичних норм та інститутів немовби охоплюється тільки публічним правом. При цьому нівелюється сфери всіх традиційних галузей публічного права, як провідних, так і комплексних, а також не враховується приватноправова (синергетична) складова права, як його підсистема.

В 2006 році Г.В.Виноградова змінює своє відношення стосовно інформаційного права як підгалузі адміністративного права на визначення його як галузі права. Свій другий навчальний посібник вона вже прямо називає «Інформаційне право України»⁸⁴. На сторінці 14 зазначеної книги нею дається наступне формулювання інформаційного права.

Інформаційне право - це галузь права, яка становить систе­му соціальних правових норм, що виникають в інформаційній сфері (тобто у сфері збирання, зберігання, використання та поширення інформації).

При цьому окремо зазначається, що інформаційне право є комплексною галуззю права, що ґрунтується на методах публічного і приватного права та використовує при вирішенні

⁸³ Баранов О.А. Інформаційне право України: стан, проблеми, перспективи. - К.: «СофтПрес», 2005. - С. 86.

⁸⁴ Виноградова Г.В. Інформаційне право України. Навч.посіб. - К.: МАУП, 2006. -

144 с.

95

Цимбалюк В. С.

з авдань правового регулювання інформаційних відносин практично весь арсенал правових механізмів.

Окремо слід відмітити й навчальний посібник А.І. Марущака «Інформаційне право: доступ до інформації» (2007 рік)⁸⁵. Автор на фоні розкриття одного з інститутів інформаційного права намагається висвітлити всю його сутність, зміст та структуру. При цьому, на сторінці 88 цієї книги зазначає, що інформаційне право це галузь права, група правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають з приводу встановлення режимів та параметрів суспільного обігу інформації, правового статусу, поведінки тазе 'язків суб 'єктів інформаційних процесів.

На погляд автора основу інформаційного права складають інформаційні права і свободи. При цьому він вважає, що звідси, базисом методу цієї галузі є система загальних і спеціальних дозволів, яка збалансовується за допомогою системи заборон загального змісту і обмежено застосовуються позитивні зобов'язання.

У 2008 році вийшов з друку навчальний посібник А.І. Марущака під назвою «Інформаційне право: регулювання інформаційної діяльності»⁸⁶. За сутністю змісту цього посібника методологія всього інформаційного права зводиться до структуризації інститутів правовідносин визначених у спеціальних законах, у яких види інформації визначені предметами правовідносин. З цього можна зробити висновок, що розширюючи назву посібника, автор свідомо звужує зміст інформаційного права: визначає тільки його регулятивну функцію за законодавчо закріпленими спеціальними інститутами інформаційної діяльності.

^{8 5} Марущак А.І. Інформаційне право: Доступ до інформації. Навч.посіб. - К.: «КНТ», 2007. - 535 с.

⁸⁶ Марущак А.І. Інформаційне право: регулювання інформаційної діяльності: На­ вчальний посібник. - К.: «СКІФ», КНТ, 2008. - 344 с.

96

Методологія інформаційного права як комплексної галузі права. Досить ґрунтовні дискусії стосовно пошуку визначення змісту та сутності інформаційного права відбуваються серед науковців на базі Науково-дослідного центру правової інформатики Академії правових наук України. Ці дискусії знайшли відображення у ряді монографічних праць та у статтях на сторінках фахового журналу «Правова інформатика», який виходить з 2003 року. Науковці цього НДЦ зміст інформаційного права детально і фахово розглядають у комплексі, з різних аспектів, підходів, поглядів.

Дехто з прихильників інших підходів закидає їм, що вони не можуть дійти єдиної думкиу формулюванні змісту інформаційного права на рівні догми наукової школи, у дефініції.

Але, якщо уважно дослідити всі позиції науковців, які згуртувалися навколо цього НДЦ, то в них проглядається чітка методологічна основа стосовно застосування широкого спектру не тільки традиційних для правознавства методів пізнання практики, але й методів інформатики та кібернетики стосовно розвитку інформаційного права України як чинника інформаційної безпеки: від підгалузі адміністративного та цивільного права у міжгалузевий комплексний інституту і до комплексної галузі права.

При цьому інформаційне право набуває ознак системності у множинності, а не сукупності (купи), визначеності структури складових загальної, особливої та спеціальної його частин, методологічної єдності теорії і практики, чіткості його меж поряд з іншими комплексними галузями права, гармонійності формування їх з провідних (і у провідних) галузях права, тощо. У контексті аргументації зазначеного підходу пропонується звернутися до наступних обгрунтувань.

Апріорі, на основі принципу аналогії права визначається, що суспільні інформаційні відносини знаходять прояв у

97

Цимбалюк В. С.

п равилах поведінки людей щодо інформації. У першооснові, переважно всі норми правил поведінки (їх диспозиції), після усвідомлення людьми, визначаються методами приватного права (у правочинах, угодах, добрих звичаях, нормах суспільної моралі, ділової корпоративної етики). Ці правила між людьми переважно формуються на принципі "проб і помилок", синергетично (як прояв самоорганізації, співпраці) та конвенційно, через пошук консенсусу, в домовленостях теоретиків і практиків (у тому числі в судових рішеннях, серед них і рішення Конституційного суду України з окремих звернень до нього). Але при цьому не виключається можливість розвитку права як системи через принцип реалізації нових задач та відкритості системи на засадах зворотних зв'язків теорії і практики (соціально-кібернетична складова права).

З часом, у міру розвитку правил соціальних інформаційних відносин збільшується кількість норм їх забезпечення на принципі співвідношення потреб та інтересів людей, які можуть реалізовуватися тільки у громаді, суспільстві. З цього випливає інший контекст права: кібернетичний (кібернетико-правовий, організаційно-управлінський) - цілеспрямованого публічно-правового регулювання, охорони та захисту (у певних, визначених як бажаних для конкретних суб'єктів) суспільних відносин, для їх підтримки, збереження чи розвитку, як проявів гарантій держави. Це зокрема зумовлено і збільшенням масовості суб'єктивного впливу (позитивного чи негативного), учасниками інформаційної діяльності (окремими людьми, їх громадами), на різні сфери функціонування громадського життя, понад усе — на функціонування таких соціальних утворень як: сім'я, спільноти за інтересами, суспільство, держава, міжнародне співтовариства.

За певних обставин, з виникненням інтересу держави та для його забезпечення, суспільні відносини, які сфор-

98

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО: основи теорії і практики

м увалися на приватноправовому рівні набувають, так званої, загальнодержавної значимості, а отже - переводяться (закріплюються) у статус норм публічного (державного) права. При цьому не виключається можливість, що окремі громадяни (як представники державних органів чи від їх імені, політики, науковці) також можуть ініціювати формування нових правовідносин. Це здійснюється переважно під впливом усвідомлення досвіду інших народів, або під певним тиском інших держав (політичним, економічним, культурним авторитетом тощо), у контексті інтеграції до різних міжнародних структур. Нерідко це відбувається у разі набуття окремими нормами правовідносин міжнародного, транскордонного, транснаціонального, глобального статусу (інтернаціональних стандартів, норм міжнародного права, переважно визначених у міждержавних угодах)⁸⁷*.

Відповідно, формується критична маса знань, що у певний час виділяється із загалу і звертає на себе особливу, спеціальну увагу. Ця маса знань структурується у науковому напрямку досліджень та відповідно - у навчальній дисципліні через яку забезпечується передача знань від покоління до покоління. Таким чином формується і потреба щодо відповідної систематизації знань у певній сфері суспільних відносин.

Традиціоналісти у правознавстві, як правило, консервативно відносяться до виділення таких нових знань за галузевою ознакою. На їх погляд достатньо сформувати новий інститут, або підгалузь у традиційних наукових галузях права і вирішити таким чином проблему. Провідний аргумент зводиться до догмату, що суспільні відносини поділяються тільки за методом регулювання на два види: адміністративні (владні) та цивільні

^{8 7} Автоматизований пошук у КСІАЗ „Законодавство" за контекстом визначив, що кількісний склад нормативних актів щодо інформації у міжнародному праві налічу* - близько 150 міждержавних угод, договорів, конвенцій, директив, хартій

тощо.

99

Цимбшіюк В. С.

( договірні). Саме так це знаходило відображення і на рівні галузевого законодавства України щодо інформації: створено ряд спеціальних законів та до галузевих кодексів зроблено ряд доповнень за ситуаційним підходом, фрагментарно.

Проте природа формування інформаційного права, як умовно автономної сфери (чи комплексної галузі) суспільних відносин (в об'єктивному змісті), усвідомлюється не просто як публічно-правове відображення на рівні законодавства у певній державі і, відповідно, підзаконних нормативно-право­вих актів органів державної виконавчої влади. В Україні нині публічно-правовий масив нормативних актів (законодавчих та підзаконних органів республіканської, державної ви­конавчої влади) щодо сфери суспільних інформаційних відносин налічує понад 3000. Але якщо подивитися навчальні посібники чи підручники з традиційних галузей права, то навряд чи у більшості з них відображено ґрунтовно знання щодо інформаційних правовідносин. Це і зрозуміло, адже чи можна в рамках якоїсь традиційної галузі права осягнути всю неосяжну різноманітність всіх правовідносин? Теоретично -так, практично - ні. До того ж обмеження часу на викладання традиційної навчальної дисципліни не дозволяє в рамках предмету її осягнути неосяжне.

Можливо саме це історично і зумовило виділення на межі сфер публічного і приватного права нових предметів (об'єктів) дослідження та пізнання правовідносин, а отже і формування галузей права: адміністративного, цивільного, кримінального. Критична маса інформації (у формі знань) у цих (вже традиційних) провідних галузях права з часом сформувала умови для формування комплексних міжгалузевих інститутів права, з яких, у свою чергу і час, формувалися чи підгалузі, чи комплексні галузі права (наприклад, фінансове право, господарське право, трудове право тощо).

100

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО: основи теорії і практики

С аме з цих міркувань, у контексті формування методології теорії і практики, можна сказати, що сьогодні критична маса знань щодо інформаційних правовідносин (у тому числі відображених на рівні законодавства та у науково-практичних публікаціях) у нашій країні досягла критичної маси, що зумовлює необхідність «переведення» інформаційного права зі статусу комплексного міжгалузевого інституту у статус комплексної галузі права. Серед іншого це зумовлено формуванням в інформаційному праві досить великих за обсягом норм інститутів (з підінститутів чи субінститутів). При цьому виникає можливість визначення інформаційного права не тільки в об'єктивному змісті, але й у суб'єктивному.

У суб'єктивному змісті інформаційне право, традиційно для теорії права, може розглядатися як комплекс визначених прав і обов'язків (зобов'язань) суб'єктів суспільних відносин

щодо інформації.

Також традиційно для правознавства у. нашій країні, сутність структури права щодо інформації базується на теоретичних положеннях конституційного права, зокрема визначеної у ньому доктринально, співвідношення та ієрархії пріоритетів прав та обов'язків суб'єктів правовідносин. Тобто, відповідно до загальноприйнятої доктрини права у нашій країні будь-який інститут чи галузь права повинен базуватися на принципових нормах визначених у Конституції України. У зв'язку з цим виникає питання не тільки у контексті - чи є конституційне право джерелом інформаційного права, але і у контексті чи є у конституційному праві галузевий інститут - інформаційне право? Якщо конституціоналісти починають акцентувати на цьому увагу, то відповідь напрошується сама по собі - в конституційному праві сформований вже галузевий інститут інформаційного права, що знайшов своє відображення і на законодавчому рівні -в Основному законі - в Конституції України.

101

Цимбалюк В. С.

Б ез сумніву, важливу складову природи інформаційного права становлять приватноправові відносини - особливо відносини, які регулюються без участі держави (зокрема і в цивільному законодавстві). Інформативну функцію щодо їх реалізації може здійснювати публічне право через таку його провідну галузь, як цивільне право. Але цивільне право і приватне право це не тотожні категорії.

Зазначені методологічні положення мають велике значення і для з'ясування сутності інформаційного права як комплексної галузі права. Деякими дослідниками приватноправова складова інформаційного права у його структурі ігнорується, що тягне за собою ряд некоректних (не об'єктивних) не тільки теоретичних, але й практичних правових наслідків, які також конфліктують з доктриною вітчизняного права. Так, наприклад, ентропія (невизначеність) щодо положень теорії права при обґрунтуванні природи інформаційного права зводиться до сутності тільки законодавства (чи то публічного права), йіфлікність такого підходу визначена і на рівні спеціального законодавства України. Для прикладу, у структуру публічного права введено на рівні спеціального законодавства суспільну мораль (Див.: Закон України «Про захист суспільної моралі» від 20 лютого 2003 року, №1296-IV). Без сумніву, державі, у контексті національної безпеки (у тому числі й національної інформаційної безпеки) не може бути байдужим цей аспект існування суспільства, а отже і самої держави. Але виникає ряд питань: 1) Які системні чинники повинні формувати суспільну мораль, як складову публічного права? 2) Чи може зводитися множинність суспільної моралі тільки до тих норм, які визначені у національному законодавстві? . 3) Як відмежовується державний захист суспільної моралі від цензури? У цьому контексті перелік питань можна продовжувати у змісті інформаційних права людини, суспільства, держави, міжнародного співтовариства, незалежно від технологічного прояву права людини, суспільства від негативної інформації, 102