Інформаційне право: основи теорії і практики

о суду злісних порушників, економічних санкцій тощо. Проте в умовах глобального інформаційного суспільства піднімається громадськістю питання про зміну парадигм правової охорони та напрацювання нових стандартів міжнародної охорони творів.

У змісті констатації міжнародної практики пропонується зазначити наступні міжнародні нормативні акти, які визначають сучасні стандарти інформаційних відносин у статусі права інтелектуальної власності:

Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (1886р.). Переглядалась у Парижі в 1896 р. і в Берліні в 1908 p., доповнювалася в Берні в 1914 р. також переглядалася в Римі в 1928 p., у Брюсселі в 1948 р„ у Стокгольмі в 1967 р. і в Парижі в 1971 р. У 1979 р. до її тексту були внесеш поправки. Учасниками Конвенції є понадт 100 держав, у тому числі Україна (див.: Закон України про приєднання України до Бернськоі конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризького акта від 24 липня 1971 року, зміненого 2 жовтня 1979 року) від 31 травня 1995 p.).

Ця Конвенція грунтується на трьох основних принципах і містить ряд положень, які визначають мінімальний обсяг охорони, що надається, а також ряд спеціальних положень стосовно країн, що розвиваються. Такими принципами є:

1) у кожній із держав - учасниць Конвенції має бути надана така само правова охорона, як і творам власних громадян, творам, що були вперше видані в іншій державі - учасниці Конвенції (принцип національного режиму);

2. охорона не повинна зумовлюватися будь-якими фор­ мальними вимогами (принцип «автоматичної» охорони);

3. охорона має залежати від наявності охорони в країні походження твору (принцип «незалежності» охорони).

Мінімальні норми охорони поширюються на твори, як майно і права, а також на строки охорони, а саме: охорона творів має

208

209

Цимбалюк В. С.

п оширюватися на «кожний твір у літературній, науковій чи художній сферах інформації незалежно від способу чи форми вираження».

Із урахуванням певних юридичних застережень, обмежень або винятків, правами, які мають визнаватися як виключні права давати дозвіл, є такі: право на переклад; право на адаптацію і аранжування твору; право на публічний показ чи виконання драматичних, музично-драматичних і музичних творів; право публічно декламувати літературні твори; право передачі для публічного ознайомлення, демонстрації або виконання таких творів; право відтворювати у будь-який спосіб і в будь-якій формі; право використати твір як основу для аудіовізуального твору.

Конвенція передбачає також охорону особистих немайнових прав - права вимагати визнання авторства і права автора протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі й репутації автора.

Всесвітня конвенція про авторське право (Женева, 1952 p.). На думку багатьох експертів, занадто високий рівень охорони авторського права за Бернською конвенцією був перешкодою для приєднання до неї багатьох країн, в тому числі Сполучених Штатів Америки. У таких країнах бажали бачити в Конвенції менше імперативів і формальностей. Підготовка до розробки нової Конвенції про авторське право розпочалася ще в 1948 р. На дипломатичній конференції в 1952 р. було розглянуто проект, а у вересні 1952 р. на міжурядовій конференції за участю 50 країн була прийнята Конвенція про авторське право. Вона набрала чинності з 1955 р.

Цією Конвенцією встановлені більш м'які вимоги до охорони творів літератури і мистецтва. Наприклад, встановлення факту охорони здійснюється за правилами

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО: основи теорії і практики

к раїни, де охорона запрошується, на відміну від Бернськоі конвенції, яка виходить із закону країни походження твору. Тому на підставі Всесвітньої конвенції не можна позбавити охорони твір тільки тому, що в країні походження цей твір не охороняється.

Одним із основних принципів Конвенції у міжнародній практиці вважаєтьмся принцип національного регулювання, який передбачає охорону будь-якого твору, опублікованого в країні - учасниці Конвенції.

Таким чином, Конвенція передбачає деякі особливості у визначенні строків охорони. Докладно нею врегульовані відносини, що виникають у зв'язку з перекладом творів.

Право промислової власності має своєю метою охорону: винаходів, знаків (товарних знаків і знаків обслуговування), промислових зразків; географічних вказівок; вказівки джерела походження і найменування місця походження; боротьбу про­ти недобросовісної конкуренції.

Зазначені перші три об'єкти правової охорони мають певні спільні риси, так як охорона винаходів, знаків і промислових зразків надається у вигляді виключних прав на використання.

Боротьба з недобросовісною конкуренцією хоча і не має відношення до виключних прав, але вона спрямована проти таких методів конкуренції, які суперечать чесній практиці в промислових, виробничих та торгових справах, наприклад, У зв'язку з конфіденційною інформацією (комерційна таєм­ниця).

Промислова власність, у міжнародно-правовій практиці, охоплює також охорону географічних вказівок (вказівки щодо Джерела походження чи щодо найменування місця походжен­ня). В умоваг розвитку глобального інформаційного суспільст­ва зазначена норма міжнародного права є досить дискусійною і такою, що потребує зміни парадигми.

210

211

ЦимбалюкВ. С

Винахідницьке право. Відповідно до законодавства багатьох країн і міжнародних угод винаходом визнається така нова ідея, яка дозволяє на практиці вирішити конкретну проблему в галузі техніки. Для того, щоб така ідея стала об'єктом правової охорони (стала патентоспроможною), вона має відповідати певним вимогам: бути новою, тобто ще ніде не опублікованою, і не використовуватися; бути неочевидною, тобто вона не повинна бути звичайним інженерним рішенням фахівця відповідної галузі господарювання; має стосуватися рішення проблеми, придатного для застосування в промисловості, тобто це рішення може бути використане промисловим шляхом.

П атентне право в основі правовідносин має такий їх предмет, як патент. Патент - це техніко-юридичний документ, що містить опис винаходу, на підставі якого фахівець може це рішення використати. Патент видається урядовим органом тієї держави, куди подана заявка, і має чинність в межах цієї держави. Патент встановлює такий правовий режим, відповідно до якого запатентований винахід може бути виготовлений (використаний, застосований, ввезений тощо) тільки патентоволодільцем або з його дозволу. Патентна охорона винаходу в більшості країн обмежена терміном у 20 років. У деяких країнах цей термін коротший.

Договір про патентну кооперацію (РСТ) (1979 p.). Був переглянутий у 1979 р. і 1984 р. Нині учасницями цього Договору є понад 70 держав, у тому числі й Україна.

Цей Договір передбачає можливість запрошувати патентну охорону винаходу одночасно в кожній із великої кількості кра­їн шляхом подання міжнародної заявки на патент. Така заявка може бути подана громадянином будь-якої країни - учасниці Договору або особою, що постійно проживає в такій країні. Заявка може подаватися або в національне патентне відомство