Цимбалюк в. С.

У статті 2 Закону визначені правові основа національної безпеки

(правоверегулювання у сфері нацбезпеки). Правову основу у сфері національної безпеки України становлять Конституція, цей та інші закони України, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані на виконання законів інші нормативно-правові акти.

Відповідно до цього Закону розробляються і затверджуються Президентом України Стратегія національної безпеки України і Воєнна доктрина України, доктрини, концепції, стратегії і програми, якими визначаються цільові настанови та керівні принципи воєнного будівництва, а також напрями діяльності органів державної влади в конкретній обстановці з метою своєчасного виявлення, відвернення і нейтралізації реальних і потенційних загроз національним інтересам України. Стратегія національної безпеки України і Воєнна доктрина України є документами, обов'язковими для виконання, і основою для розробки конкретних програм за складовими державної політики національної безпеки.

Серед об'єктів національної безпеки визначено у статті З Закону:

• конституційні права і свободи людини, громадянина;

• духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інте­ лектуальні та матеріальні цінності, інформаційне сере­ довище як суспільне надбання;

• конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність держави.

Законодавство України про державну таємницю. Системоутворюючим цього комплексного інституту інфор­маційного законодавства в нашій країні виступає Закон України «Про державну таємницю» (від 21 січня 1994 року, № 3855-ХП). Цей Закон регулює суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці,

148

Інформаційне право: основи теорії і практики

засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України.

У статті 2 Закону подано визначення сутності законо­давства України про державну таємницю наступним чином. «Відносини у сфері охорони державної таємниці регулюються Конституцією України, Законом України «Про інформацію», цим Законом, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та іншими нормативно-правовими актами».

У порядку конструктивної критики слід зазначити, що у цьому формулюванні розмито конституційний зміст терміну «законодавство», його підмінено змістом категорії «правове регулювання».

Сфера дії Закону визначена у його статті 3. Дія цього Закону поширюється на широке коло суб'єктів правовідносин: органи законодавчої, виконавчої та судової влади, органи прокуратури України, інші органи державної влади, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації усіх форм власності, об'єднання громадян (далі - органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації), що провадять діяльність, пов'язану з державною таємницею, громадян України, іноземців та осіб без громадянства, яким у встановленому порядку наданий доступ до державної таємниці.

Міжнародно-правовий режим державної таємниці визначений у частині другій цієї статті Закону. «Передані Україні відомості, що становлять таємницю іноземної держави чи міжнародної організації, охороняються в порядку, передбаченому цим Зако­ном. У разі, якщо міжнародним договором, згода на обов'язкові-

149