Цимбалюк в. С.

с ть якого надана Верховною Радою України, установлено інші, ніж передбачені цим Законом, правила охорони таємниці іноземної держави чи міжнародної організації, то застосовуються правила міжнародного договору України.

Основні положення про державну політику щодо державної таємниці визначені у статті 4 Закону таким чином. «Державну політику щодо державної таємниці як складову засад внутрішньої та зовнішньої політики визначає Верховна Рада України».

У змісті національної безпеки у її складі національну інформаційну безпеку можна розглядати такий законодавчий акт, як Закон України «Про захист суспільної моралі», від 20 листопада 2003 року, № 1296-1V. Цей Закон встановлює правові основи захисту суспільства від розповсюдження продукції, що негативно впливає на суспільну мораль. В той же час цей Закон можна розглядати як системоутворюючим міжгалузевого інституту, що пов'язаний більше з громадською безпекою у змісті інформаційної безпеки суспільства.

У статті 1 цього Закону визначено таку категорію, як суспільна мораль - система етичних норм, правил поведінки, що склалися у суспільстві на основі традииійних духовних і культурних иінностей. уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов'язок, совість, справедливість.

Також у цій статті дається визначення спеціалізованого засобу масової інформації- періодичне друковане видання, радіо-, теле-, відеопрограми, інша форма розповсюдження масової інформації, у тому числі на електронних носіях, матеріали та повідомлення якого у цілому і систематично висвітлюють питання сексу або використовують сексуальну тематику як провідну.

Зазначені положення можна розглядати і як складовими інституту медіа права, що визначають специфіку окремих видів ЗМІ.

150

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО: основи теорії і практики

У статті 2 Закону визначено, що забороняється виробництво та розповсюдження продукції, яка:

• пропагує війну, національну та релігійну ворожнечу, зміну шляхом насильства конституційного ладу або територіальної цілісності України;

• пропагує фашизм та неофашизм;

• принижує або ображає націю чи особистість за національною ознакою;

• пропагує бузувірство, блюзнірство, неповагу до націо­ нальних і релігійних святинь;

• принижує особистість, є проявом знущання з приводу фізичних вад (каліцтва), з душевнохворих, літніх людей;

• пропагує невігластво, неповагу до батьків;

• пропагує наркоманію, токсикоманію, алкоголізм, тютю- нопаління та інші шкідливі звички.

У статті 3 Закону (Законодавство щодо захисту суспільної моралі) зазначено, що правові засади України щодо захисту моральності у суспільстві складає Конституція України, цей Закон, інші закони та нормативно-правові акти щодо захисту суспільної моралі, загальновизнані норми і принципи міжнародного права й міжнародних договорів України.

Сфера дії Закону визначена у ньому в статті 4. Дія Закону поширюється на діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування у частині державного регулювання і контролю за обігом продукції сексуального чи еротичного змсісту, на діяльність установ та організацій усіх форм власності, юридичних осіб та громадян у сфері обігу відповідної продукції на території України, а також за її межами, якщо суб'єктами правовідносин є громадяни України та юридичні особи, зареєстровані відповідно до чинного законодавства України.

Дія цього Закону не поширюється на виробництво чи розповсюдження документальних матеріалів, художніх творів

151

літератури, мистецтва та культури, які визнані класичним чи світовим мистецтвом, на обіг наукових, науково-популярних, публіцистичних, освітніх матеріалів з питань статі й сексу та виробів сексуального змсісту медичного призначення.

Основні напрями державного регулювання обігу інформацій­ної продукції, що негативно впливає на суспільну мораль визначені у стаття 5 Закону наступним чином.

Змістом державної політики у сфері захисту суспільної моралі є створення необхідних правових, економічних та організаційних умов, які сприяють реалізації права на інформаційний простір, вільний від матеріалів, що становлять загрозу фізичному, інтелектуальному, морально-психологічному стану населення.

Основними напрямами державного регулювання обігу інформаційної продукції, що впливає на суспільну мораль, є:

• формування єдиної комплексної системи захисту мо­ ральних засад і утвердження здорового способу життя у сфері інформаційної діяльності, освіти та культури;

• недопущення пропаганди в електронних та інших засобах масової інформації культу насильства, жорстокості, поширення порнографії;

• впровадження експертної оцінки відео-, аудіо-, друкованої інформації та інформації на електронних носіях, розроблення механізмів і методик віднесення її до такої, що завдає шкоди суспільній моралі;

підтримка національної культури, мистецтва, кінематогра­фії, книговидання, поліпшення системи пропаганди кращих зразків світової літератури, культури та мистецтва;

• заборонадемонстрацішеліцензійноїаудіо-,відеопродукції на всіх національних телерадіокомпаніях;

• встановлення контролю за обігом продукції, що становить загрозу суспільній моралі;

152

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО: основи теорії і практики

• приєднання до міжнародних договорів з питання захисту суспільної моралі.

Закон України «Про оборону України» (від 6 грудня 1991 року № 1932-ХП). Як зазначено у преамбулі Закону, він встановлює засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов'язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов'язки громадян України у сфері оборони.

О борона України у статті 1 Закону визначається як система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаиійних. правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та Ті захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту.

Інші сфери законодавчого визначення інститутів спеиіальноїчастини інформаційного права. Вони, як правило структуровані на рівні окремих законів. Окремі з них мають конституційно визначений, легальний правовий статус (на рівні Конституції України). До таких можна віднести:

• законодавство у сфері освіти і культури (пунт 6 частини першої статті 92 Конституції України, де зазначено, що виключ­ но законами України визначаються засади освіти і культури);

• законодавство про державну статистику (відповідно до пункту 12 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами визначається організація державної статистики).

На законодавчому рівні, у спеціальних законах структуровані такі інститути спеціальної частини інформаційного права:

Законодавство України у сфері освіти, як засобу передачі та зберігання інформації у формі знань від покоління до поколін­ня у суспільстві має досить розгалужену кількість законів:

153

Цимбалюк В. С.

« Про освіту», «Про позашкільну освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту», «Про наукову і науково-технічну діяльність», тощо. Зазначене дозволяє віднести законодавство про освіту до важливих інститутів спеціальної частини інформаційного права.

Закон України «Про освіту» (від 23 травня 1991 року № 1060-ХІІ). Як зазначено у преамбулі Закону Освіта - основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, еконо­мічного розвитку суспільства і держави.

Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення ос­вітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.

Освіта в Україні грунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між: націями і народами.

У стаття 1 Закону визначено, що законодавство України про освіту базується на Конституції України і складається з цього Закону, інших актів законодавства України.

Завданням законодавства України про освіту є регулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загальнокультурної підготовки громадян України. (Стаття 2 Закону).

Закон України «Про вищу освіту» (від 17 січня 2002 року, № 2984-ИІ). У преамбулі закону зазначено, що цей Закон спрямований на врегулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної підготовки громадян України. Він встановлює правові, організаційні, фінансові та

154

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО: основи теорії і практики

і нші засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих фахівцях.

Стаття 2 Закону визначає, що законодавство України про вишу освіту базується на Конституції України і складається з законів України «Про освіту», «Про наукову і науково-технічну діяльність», цього Закону та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до нього.

Закон України «Про позашкільну освіту», від 22 червня 2000 року № 1841-III. Як зазначено у преамбулі Закону, він відповідно до Конституції України визначає державну політику у сфері позашкільної освіти, її правові, соціально-економічні, а також організаційні, освітні та виховні засади.

Позашкільна освіта - сукупність знань, умінь та навичок, що отримують вихованці, учні і слухачі в позашкільних навчальних закладах у час, вільний від навчання в загальноосвітніх та інших навчальних закладах.

У статті 2 Закону зазначено, що законодавство України про позашкільну освіту базується на Конституції України і складається із Закону України «Про освіту», цього Закону, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, інших нормативно-правових актів.

Законодавство України v сфері науки, наукової та науково-технічної діяльності має три системоутворюючих закони: Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», Закон України «Про наукову і науково-технічну інформацію» та Закон України «Про наукову і науково-технічну експертизу». На законодавчому рівні в нашій країні визнано, що розвиток науки і техніки є визначальним фактором прогресу суспільства, підвищення добробуту його членів, їх духовного та інтелектуального зростання. Цим

155

Цимбалюк В. С.

з умовлена необхідність пріоритетної державної підтримки розвитку науки як джерела економічного зростання і невід'ємної складової національної культури та освіти. Наука, як сфера інформаційної діяльності є і джерелом створення умов для реалізації інтелектуального потенціалу громадян, цілеспрямованої політики у забезпеченні використання її досягнень суспільством. Здобутки вітчизняної та світової науки і техніки також є джерелом для задоволення соціальних, економічних, культурних та інших потреб людини, суспіль­ства, держави, міжнародного співтовариства.

Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» (від 13.12.1991 року, № 1977-ХП). Цей Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку науково-технічної сфери, створює умови для наукової і науково-технічної діяльності, забезпечення потреб суспільства і держави у технологічному розвитку.

Мета і завдання цього Закону визначені у його статті 2: є врегулювання відносин, пов'язаних з науковою і науково-технічною діяльністю, та створення умов для підвищення ефективності наукових досліджень і використання їх результатів для забезпечення розвитку усіх сфер суспільного життя. Основними завданнями цього Закону є визначення:

• правового статусу суб'єктів наукової і науково-технічної діяльності, матеріальних та моральних стимулів забезпечення престижності та зумовленої суспільними потребами пріоритетності цієї сфери людської діяльності, залучення до неї інтелектуального потенціалу нації;

• економічних, соціальних та правових гарантій наукової і науково-технічної діяльності, свободи наукової твор­ чості;

• основних цілей, напрямів та принципів державної політики у сфері наукової і науково-технічної діяльності;

156