Цимбалюк в. С.

Н орми соціального захисту відповідно до цього Закону застосовуються до журналістів і, в межах, визначених його окремими статтями, прирівняних до них інших творчих працівників зазначених засобів масової інформації.

Забезпечення реалізації норм цього Закону, включаючи визначення порядку регулювання та надання державної підтримки засобам масової інформації, запровадження з цією метою відповідних тарифів і створення сприятливих умов розвитку, методики і порядку регулювання заробітної плати, охорони праці і соціального захисту журналістів, здійснення інших заходів покладається на Кабінет Міністрів України.

Законодавство про рекламу, як джерело рекламного права (чи права про рекламу). По суті його можна вважати окремим інститутом спеціальної частини інформаційного права, який утворений за об'єктною ознакою. В той же час, переважно, цей інститут неможливий у реалізації без взаємозв'язку з інститутом медіа права. До того ж, в сучасних ринкових умовах засоби масової інформації не можуть повноцінно існувати без реклами, якщо вони, зрозуміло, не існують і не фінансуються для інших цілей,зокрема, політичними партіями тощо. Системоутворюю­чим законодавчим актом цього інституту спеціальної частини можна вважати Закон України «Про рекламу».

Закон України «Про рекламу» (від 3 липня 1996 року, №270/96-ВР). Цей Закон визначає засади рекламної діяльності в Україні, регулює відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами.

У статті 1 Закону подано визначення його предмету наступним чином. *

Реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інте­рес щодо таких особи чи товару.

136

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО: основи теорії і практики

Стаття 2 Закону визначає його сферу застосування наступним чином:

1. Цей Закон регулює відносини, пов'язані з виробництвом, розповсюдженням та споживанням реклами на території України.

2. Дія цього Закону не поширюється на відносини, пов'язані з розповсюдженням інформації, обов'язковість розміщення та оприлюднення якої визначено іншими законами України.

3. Дія цього Закону не поширюється на оголошення фізичних осіб, не пов'язані з підприємницькою діяльністю.

Сутність законодавство про рекламу визначена у частині 1 статті 3 Закону досить некоректно з юридичної точки зору: законодавство України про рекламу складається з цього Закону та інших нормативних актів, які регулюють відносиниу сфері реклами. У такому змісті коректніше назву статті викласти у редакції «Правове регулювання відносин у сфері реклами».

Частина 2 статті відповідно до Конституційних положень зазначено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про рекламу, застосовуються правила міжнародного договору.

Законодавство у сфері інформатики, інформатизаиії. телекомунікації. зв'язку. основні засади

розвитку

інформаиійного суспільства в Україні можна вважти другим провідним джерелом відповідного інституту спеціальної частини інформаційного права, яке умовно можна назвати - інформатизаиійне право (або право про інформатику, чи право інформатики). Легально його статус сформований Конституцією України, де, у пункті 12 статті 92 зазначено, що виключно законами України визначається організація інформатики. Проте український законодавець, на рівні

137

Цимбалюк В. С.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО: основи теорії і практики

с пеціального законодавства, відійшов від практики подальшого застосування цього терміну, замінивши його на термін «інформатизація».

Хоча слід зазначити, що в окремих країнах були прийняті законодавчі акти у назві яких є термін інформатика. Для прикладу, це Закон республіки Молдова «Про інформатику» від 22.06.2000 року. При цьому у цій країні також існує й інший законодавчий акт: Закон республіки Молдова «Про інформатизацію і державні інформаційні ресурси», від 21.11.2003 року.

Системоутворюючим законодавчим актом інформати-заційного права в Україні можна вважати Закон України «Про Національну програму інформатизації»

Закон України «Про Національну програму інформатиза­ції» (від 4 лютого 1998 року № 74/98-ВР). Цей Закон визначає загальні засади формування, виконання та коригування Національної програми інформатизації.

Під інформатизацією у Законі розуміється - сукупність взаємопов'язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих про­цесів, що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб громадян та суспільства на основі створення, розвитку і використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, які побудовані на основі застосування сучасної обчислювальної та кому­нікаційної техніки.

У статті 3 Закону визначено завдання законодавства про Національну програму інформатизації. Завданням за­конодавства про Національну програму інформатизації є створення правових, організаційних, науково-технічних, еко­номічних, фінансових, методичних та гуманітарних засад регулювання процесу формування та виконання Національної програми інформатизації та окремих її завдань (проектів).

138

Також у Законі не зовсім коректно застосовано формулювання, що законодавство про Національну програму інформатизації складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Сфера дії та суб'єкти цього Закону визначені у його статті 4. Сфера дії цього Закону поширюється на відносини, що виникають у процесі формування та виконання Національної програми інформатизації.

Головна мета та основні завдання Національної програми інформатизації визначені у статті 5 Закону наступним чином. Головною метою Національної програми інформатизації є створення необхідних умов для забезпечення громадян та суспільства своєчасною, достовірною та повною інформацією шляхом широкого використання інформаційних технологій, забезпечення інформаційної безпеки держави.

Програма спрямована на вирішення таких основних завдань:

• формування правових, організаційних, науково-технічних, економічних, фінансових, методичних та гуманітарних передумов розвитку інформатизації;

• застосування та розвиток сучасних інформаційних технологій у відповідних сферах суспільного життя України;

• формування системи національних інформаційних ресурсів;

• створення загальнодержавної мережі інформаційного забезпечення науки, освіти, культури, охорони здоров'я тощо;

• створення загальнодержавних систем інформаційно- аналітичної підтримки діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

• підвищення ефективності вітчизняного виробництва на основі широкого використання інформаційних

технологій;

139

Цимбалюк В. С.

• формування та підтримка ринку інформаційних про­ дуктів і послуг;

• інтеграція України у світовий інформаційний простір. Закон України «Про Концепцію Національної програми

інформатизації» (від 4 лютого 1998 року, № 75/98-ВР). Концепція Національної програми інформатизації включає оцінку сучасного стану інформатизації, стратегічні цілі та основ­ні принципи інформатизації, очікувані наслідки її реалізації.

Закон України «Про телекомунікації» (від 18 листопада 2003 року № 1280-IV). Цей Закон встановлює правову основу діяльності у сфері телекомунікацій. Закон також визначає повноваження держави щодо управління та регулювання зазначеної діяльності, а також права, обов'язки та засади відповідальності фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у даній діяльності або користуються телекомунікаційними послугами.

Окремо у стаття 2 Закону визначена його спеціальна мета. Метою цього Закону є забезпечення повсюдного надання телекомунікаційних послуг достатніх асортименту, обсягу та якості шляхом обмеженого регулювання ринкових відносин для сприяння ефективному функціонуванню відкритого і справедливого конкурентного ринку. Закон визначає засади захисту прав споживачів та контролю за ринком телекомунікацій з боку держави.

Не досить юридично коректно у стаття 4 Закону визначається сутність законодавства про телекомунікації. Чомусь законодавство України про телекомунікації складається не тільки з Конституції України, цього Закону, але й інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини в цій сфері. При розробці законопроекту його авторам слід було б уважніше прочитати статтю 92 Конституції. По суті стаття 4 Закону конфліктує з нормою у пункті 5 частини

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО: основи теорії і практики

п ершої зазначеної статті Конституції, що організація зв'язку визначається виключно законами України.

Сфера дії Закону визначена у його статті 5 наступним чином.

1. Дія цього Закону поширюється на відносини суб'єктів ринку телекомунікацій щодо надання та отримання телекомунікаційних послуг і використання телекомунікаційних мереж загального користування.

2. Дія цього Закону не поширюється на телекомунікаційні мережі, що не взаємодіють з телекомунікаційними мережами загального користування, за винятком їх використання в умовах надзвичайної ситуації, надзвичайного та воєнного стану.

До інформатизаційного законодавства можна віднести також і ряд інших спеціальних законів:

Законодавство v сфері зв'язку. Його статус визначений у пункт 5 частини першої статті 92 Конституції України, де зазначено, що виключно законами України визначається організація зв'язку. Сучасне законодавство у сфері зв'язку становить:

Закон України «Про поштовий зв'язок» (від 4 жовтня 2001 року № 2759-ІП). Як зазначено у преамбулі уьогоЗакону, він визначає правові, соціально-економічні та організаційні основи діяльності у сфері надання послуг поштового зв'язку, а також регулює відносини між: органами державної влади та органами місцевого самоврядування, операторами Поштового зв'язку і користувачами їх послуг.

Поштовий зв'язок Законом визначається як - приймання, обробка, перевезення та доставка (вручення) поштових відправлень, виконання доручень користувачів щодо поштових переказів, банківських операцій;

Законодавство про поштовий зв'язок України (відповідно до статті 2 Закону про відносини у сфері надання послуг

140

141

Цимбалюк В. С.

п оштового зв'язку) визначається Конституцією України, цим та іншими законами України і прийнятими відповідно до них підзаконними нормативно-правовими актами.

Діяльність у сфері надання послуг поштового зв'язку спе­ціального призначення (фельд'єгерського і спеціального зв'язку) провадиться відповідно до спеціального законодавства України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені в цьому Законі, застосовуються правила міжнародного договору.

Основні засади діяльності у сфері надання послуг поштового зв'язку визначені у статті 3 Закону. Основними засадами діяльності у сфері надання послуг поштового зв'язку є:

• захист інтересів користувачів у сфері надання послуг поштового зв'язку;

• забезпечення надання послуг поштового зв'язку встановленого рівня якості;

• доступність до ринку послуг поштового зв'язку;

• законодавче регулювання відносин у сфері надання послуг поштового зв'язку;

• забезпечення прав користувачів на таємницю інформації у сфері надання послуг поштового зв'язку;

• забезпечення прав операторів поштового зв'язку;

• єдність правил, стандартів і норму сфері надання послуг поштового зв'язку.

ЗаконУкраїни«Проелектроннідокументитаелектронний документообіг» (від 22 травня 2003 року № 851 -IV). Цей Закон встановлює основні організаиійно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів.

Сфера дії Закону визначена у його статті 2. Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів.