Цимбалюк в.

• І нформація у суспільних відносинах виступає як складне багатоаспектне явище: соціально-психологічне, науково- методологічне, філософське, правове, управлінське тощо.

• За допомогою інформації забезпечується функціонування будь-яких соціальних систем: відносин між окремими людьми^ їх спільнотами (сім'я, товариство, колектив, суспільство, держава тощо). Інформація об'єктивно існує, а отже може бути об'єктом правовідносин.

• Формування комплексної науки про інформацію (інформаціології) - потреба практики, вона покликана ство­ рити базис наукових досліджень і збуджувати дослідників до пізнання природи інформації з урахуванням нових здобутків науково-технічного прогресу, особливо у сфері інформатики.

Інформація, як предмет діяльності у цивільно-правовому змісті. Правові основи щодо інформації, як предмету діяльно­сті (інформаційної діяльності) безпосередньо було зазначені законодавцем у Розділ II Закону України «Про інформацію».

Законодавче (публічно-правове) визнання інформації у статусі об'єкта (предмета) цивільних правовідносин є однією з ознак чинного Цивільного кодексу України (прийнятого 16 січня 2003 року, № 43 5-IV). Зазначене знайшло пряме відображення у статті 200 цього Кодексу (далі ЦКУ). Інформація, як об'єкт цивільних правовідносин знайшла також відображення і у ряді інших статей ЦКУ (для прикладу, у статтях 94, 277, 278, 285,286, 301 та інші).

Визначення сутності інформаційної діяльності. Виз­начення інформаційної діяльності подано у статті 12 цього Закону наступним чином.

Інформаційна діяльність - це сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.

Основні напрями інформаційної діяльності зазначено у стаття 13 Закону. ,.,* ,

276

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО: основи теорії і практики

О сновними напрямами інформаційної діяльності є: по­літичний, економічний, соціальний, . духовний, екологічний, науково-технічний, міжнародний тощо.

Тобто, зазначений у цій статті Закону перелік основних напрямів інформаційної діяльності не є вичерпаним, про що свідчать і наступні частини цієї статті у яким мова йде про наступне:

• держава зобов'язана постійно дбати про своєчасне ство­ рення, належне функціонування і розвиток інформаційних систем, мереж, банків і баз даних у всіх напрямах інформаційної діяльності (частина 2 статті 13).

• держава гарантує свободу інформаційної діяльності в цих напрямах всім громадянам та юридичним особам в межах їх прав і свобод, функцій і повноважень (частина 3 статті 13).

Стосовно міжнародного напряму інформаційної діяльності законодавець у розділі VI Закону України «Про інформацію» зазначив таке:

Міжнародна інформаційна діяльність полягає в забез­печенні громадян, державних органів, підприємств, установ і організацій офіційною документованою або публічно ого­лошуваною інформацією про зовнішньополітичну діяльність України, про події та явища в інших країнах, а також: у Цілеспрямованому поширенні за межами України державними органами і об'єднаннями громадян, засобами масової інформа­ції та громадянами всебічної інформації про Україну.

У розвиток зазначеного положення законодавець визначив, що громадяни України мають право на вільний і безперешкодний . доступ до інформації через зарубіжні джерела, включаючи пряме телевізійне мовлення, радіомовлення і пресу. Також законом визначено, що створення і діяльність спільних організацій в галузі інформації за участю вітчизняних та іноземних юридичних осіб і громадян регулюються законодавством України. Якщо міжнародним договором встановлені інші правила, ніж ті, які

277

Цимбалюк В. С.

м істяться в законодавстві України, що регулює відносини в галузі інформації, то застосовуються норми міжнародного договору, укладеного Україною (стаття 50).

До напрямків інформаційної діяльності також можна віднести ті, що зазначені у статті 16 та ряду інших статей Закону: журналістика; статистика; бібліотечна справа; архівна справа; науково-інформаційна діяльність; інформатика; обчислювальна техніка; телевізійне мовлення; радіомовлення; преса; фотографія; кінематографія; аудіо та відео зйомка; художня творчість тощо.

Основні напрями інформаційної діяльності знаходять прояв у видах. У статті 14 Закону подано такі основні види інформаційної діяльності. Основними видами інформаційної діяльності є одержання, використання, поширення та зберігання інформації. У наступних частинах цієї статті даються формулювання видів інформаційної діяльності:

- одержання інформації - це набуття, придбання, накопичення відповідно до чинного законодавства України документованої або публічно оголошуваної інформації гро­мадянами, юридичними особами або державою;

- використання інформації- це задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.

- поширення інформації - це розповсюдження, обнароду­ вання, реалізація у встановленому законодавством порядку доку-ментованої або публічно оголошуваної інформації;

- зберігання інформації - це забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв.

У останній частині цієї статті законодавчо визначено, що одержання, використання, поширення та зберігання документованої або публічно оголошуваної інформації здійснюється у порядку, передбаченому цим Законом та іншими законодавчими актами в галузі інформації.

278

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО: основи теорії і практики

О дним із напрямків інформаційної діяльності можна роз­глядати професійну освіту. Так, у статті 15 Закону зазначено норму про професійну освіта в галузі інформаційної діяльності. «В Україні створюються умови для здобуття професійної освіти в галузі інформаційної діяльності через систему її навчальних закладів. Порядок створення навчальних закладів інформаційного напряму (журналістики, статистики, бібліотечної та архівної справи, науково-інформаційної діяльності, інформатики, обчислювальної техніки тощо) та принципи їх діяльності визначаються Законом України «Про освіту» та іншими законодавчими актами».

Також напрямком інформаційної діяльності можна вважати і організацію та проведення наукових досліджень. Зокрема, у стаття 16 Закону подано норму про організацію наукових досліджень в галузі інформаційної діяльності. «Для забезпечен­ня успішного функціонування і розвитку національних систем інформації в Україні здійснюються пошукові фундаментальні та прикладні наукові дослідження в галузі інформаційної діяльності».

У частині другій цієї статті зазначено, що з цією метою створюються наукові установи, науково-виробничі підрозділи, об'єднання, асоціації, центри нових інформаційних технологій та інші формування, в тому числі за участю зарубіжних партнерів.

У частині третій та четвертій цієї статті визначено правові основи стосовно фінансування науково-дослідних робіт таким чином:

- фінансування пошукових і фундаментальних наукових досліджень, наукових програм, проектів державного зна­чення у науково-дослідних установах і навчальних закладах здійснюється за рахунок бюджетних асигнувань, власних коштів та коштів замовників;

279

Цимбалюк В. Q

- фінансування прикладних досліджень, розробок здій­снюється, як правило, на договірній або контрактовій основі, а їх результати можуть бути об'єктом товарних відносин. '

Право власності на інформацію на публічно-правовому рівні було визначено у нашій країні в стаття 38 Закону України «Про інформацію» наступним чином.

Право власності на інформацію - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження інформацією.

Інформація є об'єктом права власності громадян, організацій (юридичних осіб) і держави. Інформація може бути об'єктом права власності як у повному обсязі, так і об'єктом лише володіння, користування чи розпорядження.

Власник інформації щодо об'єктів своєї власності має прав здійснювати будь-які законні дії.

Підставами виникнення права власності на інформацію є:

• створення інформації своїми силами і за свій рахунок;

• договір на створення інформації;

• договір, що містить умови переходу права власності на інформацію до іншої особи.

Інформація, створена кількома громадянами або юридичними особами, є колективною власністю її творців. Порядок і правила користування такою власністю визначаються до­говором, укладеним між: співвласниками.

Інформація, створена організаціями (юридичними особами) або придбана ними іншим законним способом, є власністю цих організацій.

Інформація, створена на кошти державного бюджету, є державною власністю. Інформацію, створену на правах індивідуальної власності, може бути віднесено до державної власності у випадках передачі Ті на зберігання у відповідні банки даних, фонди або архіви на договірній основі.

280

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО: основи теорії і практики

В ласникінформаціїмаєправопризначатиособу,яказдійснює володіння, використання і розпорядження інформацією, і визначати правила обробки інформації та доступ до неї, а також встановлювати інші умови щодо інформації.

Існування інформація як товару визначено у статті 39 Закону України про інформацію. Інформаційна продукція та інформаційні послуги громадян і юридичних осіб, які займають­ся інформаційною діяльністю, можуть бути об'єктами товарних відносин, що регулюються чинним цивільним та іншим законодавством. Ціни і ціноутворення на інформаційну продукцію та інформаційні послуги встановлюються договорами, за винятком випадків, передбачених Законом.

Важливим аспектом прояву інформаційної діяльності є правова форма подання її результатів у вигляді товару. Стосовно цього заслуговують на увагу наступні положення Закону України «Про інформацію»:

• інформаційна продукція - це матеріалізований результат інформаційної діяльності, призначений для задоволення інформаційних потреб громадян, державних органів, під­ приємств, установ і організацій (стаття 40);

• інформаційна послуга - це здійснення у визначеній законом формі інформаційної діяльності по доведенню інформаційної продукції до споживачів з метою задоволення їх інформацій­ них потреб (стаття 41).

За законодавством України основними проявами міжна­родної інформаційної діяльності є експорт та імпорт ін­формаційної продукції (послуг). Експорт та імпорт ін­формаційної продукції (послуг) здійснюються згідно з законодавством України про зовнішньоекономічну діяль­ність (стаття 52).

У статті 94 ЦКУ визнанеищгрізновиди інформації здійснено через особисті немайиаві ЩШк юридичної особи:

281

Цимбалюк В. С.

«Юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави З цього Кодексу».

У статті 277 ЦКУ визначення спростування недостовірної інформації подано наступним чином:

1. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також: на спростування цієї інформації.

2. Право на відповідь, а також; на спростування недостовір­ ної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім 'ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам.

3. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протил ежного.

4. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.

Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.

5. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний.

6. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також: на спростування недостовірної інформації

282

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО: основи теорії і практики

у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому

законом.

Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

7. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

У статті 278 ЦКУ законодавець визначаючи заборону по­ширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права зазначив таке:

1. Якщо особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які готуються до випуску у світ, суд може заборонити розповсюдження відповідної інформації.

2. Якщо особисте немайнове право фізичної особи порушене в номері (випуску) газети, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які випущені у світ, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення, а якщо усунення порушення неможливе, - вилучити тираж газети, книги тощо з метою його знищення.

У статті 285 ЦКУ визначено цивільно-правові відносини стосовно права на інформацію про стан свого здоров'я наступним чином:

1. Повнолітня фізична особа має право на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров'я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються її здоров'я.

2. Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають

283

Цимбалюк В. С,

п раво на інформацію про стан здоров'я дитини або підопічного.

3. Якщо інформація про хворобу фізичної особи може погіршити стан її здоров'я або погіршити стан здоров'я фізичних осіб, визначених частиною другою цієї статті, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право дати неповну інформацію про стан здоров'я фізичної особи, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами.

4. Уразі смерті фізичної особи члени її сім'ї або інші фізичні особи, уповноважені ними, мають право бути присутніми при дослідженні причин її смерті та ознайомитись із висновками щодо причин смерті, а також: право на оскарження цих висновків до суду.

Право на таємницю про стан здоров'я визначено у статті 286 ЦКУ наступним чином:.

1. Фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також: про відомості, одержані при її медичному обстеженні.

2. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

3. Фізична особа зобов'язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків або з інших джерел.

4. Фізична особа може бути зобов'язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законодавством.

Зазначаючи право на особисте життя та його таємницю законодавець у статті 301 ЦКУ подав такі формулювання: /. Фізична особа має право на особисте життя.

284

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО: основи теорії і практики

2. Фізична особа сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб.

3. Фізична особа має право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя.

4. Обставини особистого життя фізичної особи можуть бути розголошені іншими особами пише за умови, що вони містять ознаки правопорушення, що підтверджено рішенням суду, а також: за її згодою.

У сатті 302 ЦКУ право на інформацію визначено таким

чином:

1. Фізична особа має право вільно збирати, зберігати,

використовувати і поширювати інформацію.

Проте, збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та

прав людини.

2. Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана

переконатися в її достовірності.

Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов'язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування.

Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов'язана робити посилання на таке

джерело.

Важливою складовою права про інформацію є право на особисті папери. Це право зазначено у статті 303 ЦКУ

наступним чином:

1. Особисті папери (документи, фотографії, щоденники, інші записи, особисті архівні матеріали тощо) фізичної особи

^є її власністю.

285

Цимбалюк В.

2 . Ознайомлення з особистими паперами, їх використання, зокрема шляхом опублікування, допускаються лише за згодою фізичної особи, якій вони належать.

3. Якщо особисті папери фізичної особи стосуються особистого життя іншої особи, для їх використання, у тому числі шляхом опублікування, потрібна згода цієї особи.

4. У разі смерті фізичних осіб, визначених частинами другою і третьою цієї статті, особисті папери можуть бути використані, у тому числі шляхом опублікування, лише за згодою їхніх дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає, - батьків, братів та сестер.

У контексті відносин права власності, у статті 304 ЦКУ визначено право розпоряджання особистими паперами. «Фізична особа, якій належать особисті папери, може усно або у письмовій формі розпорядитися ними, у тому числі і на випадок своєї смерті».

Право на ознайомлення з особистими паперами, які передані до фонду бібліотек або архівів визначено у Стаття 305 ЦКУ: Відповідно до положень цієї статті фізична особа має право вільно ознайомлюватися і використовувати, зокрема шляхом опублікування, будь-які особисті папери, передані до фонду бібліотек або архівів, з додержанням прав фізичних осіб, визначених частинами третьою та четвертою статті 303 Цивільного Кодексу України, якщо інше не встановлено договором, на підставі якого були передані особисті папери.

У розвиток Конституційних положень у стаття 306 ЦКУ закріплено право на таємницю кореспонденції наступним чином:

1. Фізична особа має право на таємницю листування, телеграм, телефонних розмов, телеграфних повідомлень та інших видів кореспонденції.

Листи, телеграми тощо є власністю адресата.

286

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО: основи теорії і практики

2 . Листи, телеграми та інші види кореспонденції можуть використовуватися, зокрема шляхом опублікування, лише за згодою особи, яка направила їх, та адресата.

Якщо кореспонденція стосується особистого життя іншої фізичної особи, для Ті використання, зокрема шляхом опублікування, потрібна згода цієї особи.

3. У разі смерті фізичної особи, яка направила кореспонден­ цію, і адресата використання кореспонденції, зокрема шляхом її опублікування, можливе лише за згодою фізичних осіб, визначених частиною четвертою статті 303 Цивільного Кодексу України.

У разі смерті фізичної особи, яка направила кореспонденцію, і адресата, а також: у разі смерті фізичних осіб, визначених частиною четвертою статті 303 Цивільного Кодексу України, кореспонденція, яка має наукову, художню, історичну цінність, може бути опублікована в порядку, встановленому законом.

4. Кореспонденція, яка стосується фізичної особи, може бути долучена до судової справи лише у разі, якщо в ній містяться докази, що мають значення для вирішення справи. Інформація, яка міститься в такій кореспонденції, не підлягає

розголошенню.

5. Порушення таємниці кореспонденції може бути дозволено судом у випадках, встановлених законодавством, з метою запобігання злочинові чи з'ясування істини під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

У контексті правовідносин щодо інформації законодавець У стаття 307 ЦКУ визначає положення стосовно захисту інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле- та ^відео зйомок:

1- Фізична особа може бути зафіксована на фото-, кіно-, меле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на фіксацію

287

Цимбалюк В. С.

ї ї на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо таке проводиться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного змісту.

2. Фізична особа, яка погодилася на фіксацію її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, може вимагати припинення їх публічного показу в тій частині, яка стосується її особистого життя. Витрати, пов'язані з демонтажем виставки чи запису, відшкодовуються цією фізичною особою.

3. Фіксація фізичної особи на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, в тому числі таємне, без згоди особи може бути проведене лише у випадках, встановлених законодавством.

У статті 308 ЦКУ законодавцем визначено зміст охорони інтересів фізичної особи, яка зображена на фотографіях та в інших художніх творах:

1. Фотографія, інші художні твори, на яких зображено фізичну особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи, а в разі її смерті - за згодою осіб, визначених частиною четвертою статті 303 Цивільного Кодексу України.

Згода, що дала фізична особа, зображена на фотографії, іншому художньому творі, може бути після її смерті відкликана особами, визначеними частиною четвертою статті 303 Цивільного Кодексу України.

Витрати особи, яка здійснювала публічний показ, відтворен­ня чи розповсюдження фотографії, іншого художнього твору, відшкодовуються цими особами.

2. Якщо фізична особа позувала авторові за плату, фотографія, інший художній твір може бути публічно показаний, відтворений або розповсюджений без її згоди.

Фізична особа, яка позувала авторові фотографії, іншого художнього твору за плату, а після її смерті - її діти та вдова (вдівець), батьки, брати та сестри можуть вимагати

288

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО: основи теорії і практики

припинення публічного показу, відтворення чи розповсюдження фотографії, іншого художнього твору заумови відшкодування автору або іншій особі пов'язаних із цим збитків.

3. Фотографія може бути розповсюджена без дозволу фізичної особи, яка зображена на ній, якщо це викликано необхідністю захисту її інтересів або інтересів інших осіб.

Важливим аспектом інформаційних прав є право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Це право визначено у статті 309 ЦКУ наступним чином:

1. Фізична особа має право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

2. Фізична особа має право на вільний вибір сфер, змісту та форм (способів, прийомів) творчості.

Цензура процесу творчості та результатів творчої діяльності не допускається.

Слід зазначити, що у цивільному законодавстві України

інформація також нормативно визнана як видовий об'єкт

(видом об'єктів) цивільних прав. Так у Розділ III ЦКУ (Об'єкти

цивільних прав), у Главі 12 (загальні положення про об'єкти

цивільних прав), у статті 177 (Види об'єктів цивільних прав)

зазначено, що об'єктами цивільних прав, поряд з речами, у

тому числі грошами та цінними паперами, іншим майном,

майновими правами, результатами робіт, послуг, результатами

інтелектуальної, творчої діяльності, а також іншими

матеріальними і нематеріальними благами є й інформація.

Це свідчить, що у цивільному праві (як сфері соціальних відносин і, як галузі правознавства) сформувалася критична маса суспільних знань щодо усвідомлення інформації (документованих або публічно оголошених відомостей ^про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, Державі та навколишньому середовищі) важливим предметом галузевих правовідносин, нарівні з таким традиційним для

Цивільного права об'єктом (предметом), як речі (річ).

289

Цимбалюк В,

В веденню інформації, як об'єкта цивільних прав, до нового ЦКУ передувало суспільне визнання її (як документованих або публічно оголошених відомостей про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі) у спеціальному комплексному законодавстві. Правові основи цього законодавства закладено Законом України «Про інформацію», який був прийнятий Верховною Радою 2 жовтня 1992 року (далі - Закон).

Час який пройшов між прийняттям Закону та ЦКУ породив нові парадигми, усвідомлення сутності інформації, як об'єкта правовідносин. Так, порівняльний правовий аналіз Закону та ЦКУ свідчить, що по суті у ЦКУ визначення інформації зроблено більш вдало (об'єктивно) ніж у Законі. У формулюванні ЦКУ публічно визнано щодо інформації належать не тільки відомості що відбуваються (мають місце), але й відомості що мали місце, тобто відбувалися раніше.

В той же час легальне введення інформації як безпосереднього предмета цивільного прав, у ЦКУ, має і ряд невирішених теоретично проблем, які визначаються практикою і конфлікту­ють з парадигмами традиційної вітчизняної доктрини цивільно­го права та спеціальним законодавством щодо інформації.

За звичай, коріння (джерела) багатьох комплексних правових інститутів знаходяться, у такій провідній галузі права як цивільне. Об'єктивно положення деяких таких інститутів, що мають цивільно-правову природу, відіграють важливе значення для формування, здійснення та припинення правовідносин, що виникають і на умовах владного (адміністративного) підпорядкування, тобто адміністративного права (як другої провідної галузі вітчизняного права), а також третьої провідної галузі вітчизняного права - кримінального. Крім того актуальність зазначеної проблематики визначається й тим, що вона має важливе значення для формування та розвитку

290

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО: основи теорії і практики

м етодології і практики комплексних галузей права - галузей заснованих на інтеграції положень і методів цивільного/ адміністративного та кримінального права. Серед таких комплексних галузей права особливо слід відзначити такі, як: господарське, у його складі підприємницьке; фінансове, у його складі податкове; інформаційне, у його складі формування державної інформаційної політики, національної інформацій­ної безпеки і т.д.

Юридичний аналіз, у контексті теорії гіперсистем права, структурних елементів ЦКУ (у розумінні його як основного юридичного акту цивільного законодавства) свідчить про не зовсім чітке усвідомлення сучасною теорією цивільного права місця інформації, як об'єкта цивільних правовідносин (Див.: Книга перша Загальні положення, Розділ III Об'єкти цивільних прав, Глава 12 Загальні положення про об'єкти цивільних прав, Стаття 177 (Види об'єктів цивільних прав) та Глава 15 Нематеріальні блага, Стаття 200 (Інформація) у порівнянні з іншими статтями у інших книгах, розділах, главах) та спеціального законодавства щодо інформації.

Зокрема, юридико-когнітивний аналіз структури статті 177 ЦКУ у порівнянні з нормами визначеними у главах цього розділу (Главі 13 "Речі. Майно"; Глави 14 "Цінні папери"; Главі 15 "Нематеріальні блага") не дає чіткого уявлення про співвідношення інформації з іншими визначеними видами об'єктів цивільних прав, які є основою виникнення, здійснення і припинення цивільно-правових зобов'язань. Особливу увагу звертає невизначеність у чинному ЦКУ системної ієрархії об'єктів регулювання: об'єктів Цивільного права (як сфери правовідносин) та об'єктів (предметів) Цивільних прав. У ході вивчення ЦКУ виникла гіпотеза про можливість визначення такої ієрархії.

Для вирішення цього, як теоретико-практичного завдання, пропонується застосувати напрацьовані правовою інфор-

291

Цимбалюк В.

матикою окремі методологічні положення теорії гшерсистем права. Основним постулатом цієї теорії є те, що право розглядається як велика, складна система, множина елементів якої має певні гіперзв'язки між собою (у тому числі у аспекті теорії багатооб'єктості прав). Пізнання цих зв'язків дозволяє вирішувати теоретичні та практичні завдання пізнання цивільного права як системи (множини взаємопов'язаних елементів які утворюють нову якість, що не притаманна простій сукупності цих елементів), зокрема щодо виявлення у ньому не тільки ознак змісту множинної якості правовідносин але також і комплексної сутності структурного публічно-правового забезпечення правовідносин, визначеної у вітчизняному цивільному законодавстві. Зазначені методологічні положення пропонується застосувати до вивчення та усвідомлення Глави 1 ЦКУ з позиції юридичної когнітології (науки про пізнання соціальної сутності та змісту формулювань юридичних норм) щодо інформаційних правовідносин.

Пропонується звернути увагу на загально системні чинники цивільного права, що відображені у законодавстві (умовно їх пропонується назвати об'єктними). Відповідно до формування змісту структури статті 1 у порівнянні зі статтею 177 ЦКУ, практична правова рефлексія щодо ієрархії (система) видів об'єктів цивільного права у розумінні законодавця може визначатися відповідно до нової вітчизняної доктрини цивільного права та у контексті теорії гіперсистем наступним чином. Особливість нової вітчизняної доктрини цивільного права полягає у тому, що його об'єкти першого рівня (об'єкти цивільного права) становлять блага. Ці блага мають два різновиди: матеріальні та нематеріальні.

У контексті поєднання з традиційною доктриною цивільного права можна зазначити, що об'єктами цивільного права є суспільні відносини (цивільні правовідносини) щодо

292