4. Види відчуттів.

Сенсорна чутливість дуже різноманітна. Перелічити всі сенсорні процеси, які притаманні людині та тварині, неможливо.

С.Яворський, викладач Києво-Могилянської академії, вважав, що будь-яке людське пізнання залежить від відчуттів, що поділяються на зовнішні — зір, слух, нюх, дотик, смак — і внутрішні — уявлення, фантазія, оцінка, пам'ять, сон. Очевидно, під внутрішніми учений мав на увазі ті образи, які осіли в нашій пам'яті внаслідок відчуттів.

Класифікують відчуття за кількома ознаками.

1. За відсутністю або наявністю безпосереднього контакту рецептора з подразником розрізняють дистантні ( зорові, слухові, нюхові) і контактні (смакові, больові, тактильні) відчуття.

2. Залежно від якості подразників, що діють на аналізатори та за розташуванням рецепторів відчуття поділяють на:

• екстероцептивні (зорові, слухові, смакові, нюхові, шкірні), які відображають зовнішні властивості предметів і явищ; рецептори їхні знаходяться назовні;

• інтероцептивні (органічні відчуття), які несуть інформацію про стан внутрішніх органів; рецептори — внутрішні;

• пропріоцептивні (кінестетичні та статичні), які дають інформацію про положення та рух тіла; рецептори містяться в м'язах і суглобах.

Є ще група відчуттів, які можуть бути і зовнішніми, і внутрішніми: больові, температурні.

Зорові відчуття виникають внаслідок дії світлових хвиль електромагнітної енергії. Ми відчуваємо здебільшого основні кольори та частину їх відтінків. У Римі на руїнах мозаїчної майстерні знайдено понад 20000 створених античними майстрами відтінків основних кольорів. Це свідчить про великі можливості людини та приховані резерви її сенсорної системи.

Кожен колір спричинює в мозку людини особливу реакцію. Наприклад, голубий зумовлює спокій та задоволення; темно-голубий і зеленувато-голубий дає відчуття безпеки та захищеності. Яскраво-рожевий колір заспокоює і навіює сонливість, змінює агресивний стан на індеферентний, пасивний. Червоний та жовтий кольори асоціюються зі сонячним світлом і домашнім вогнищем, створюють відчуття тепла.

Ми пізнаємо не лише колір, але й форму, величину та віддаленість предмета. Нашому мозку достатньо лише 0,05 сек., щоб розпізнати об'єкт, зображення якого зафіксували очі. У цьому процесі нам допомагає зоровий аналізатор, який складається з рецептора (світлочутливі зорові клітинки сітківки у вигляді колбочок і паличок), аферентних шляхів (зорових нервів) та центру зору (схема «Будова ока»).

Вчений зі світовим іменем професор Е.Мулдашев на основі комп'ютерно-математичного аналізу стверджує, що зір людини водночас може сприйняти 22 параметри, які змінюються під впливом страху, тривоги, радощів, хвороб та інших факторів. Мозок людини миттєво фіксує усі зміни, отримуючи додаткову інформацію.

Певна кількість людей страждає короткозорістю або далекозорістю. Існують й інші вроджені вади зору: дальтонізм — невміння розрізняти кольори, що пояснюється послабленою діяльністю колбочок. Вперше цю ваду зору описав англійський фізик Дж.Дальтон, який сам страждав цією хворобою; гемералопія (куряча сліпота) — втрата людиною здатності бачити при поганому освітленні (вдень людина бачить нормально).

Важливо знати стан свого зору і берегти його. Здавна відомо, що очі — дзеркало душі, оскільки вони відображають стан здоров'я людини. Найменші зміни у внутрішніх органах людини позначаються на райдужній оболонці ока. Вивчає такі зміни наука іридодіагностика.

Слухові відчуття сприймаються за допомогою вуха. Завдяки слуховим відчуттям ми маємо можливість спілкуватися з іншими людьми, уловлювати різноманітні звуки, які існують навколо нас.

Звукові хвилі потрапляють у зовнішнє вухо і по внутрішньому слуховому каналу надходять до мембрани, що називається барабанною перетинкою, яка під впливом звукових коливань вібрує, передаючи звук (схема «Будова вуха людини»). Ця вібрація передається у середнє вухо. Барабанна перетинка з внутрішнього боку поєднана з трьома маленькими кісточками: молоточком, коваделком і стременцем. Вони підсилюють тиск звуку, який через овальне вікно надходить у внутрішнє вухо, подібне до двох з'єднаних між собою і скручених у вигляді кола соломинок. Соломинки заповнені рідиною і одним кінцем прикріплені до овального вікна. Звукові хвилі проходять через цю рідину і зумовлюють її коливання, які подразнюють закінчення волосків відповідних слухових клітин. Подразнення передається корі головного мозку, спричинюючи слухові відчуття. У скроневих ділянках великих півкуль головного мозку відбувається глибокий аналіз і синтез звукових подразнень.

Важливо знати, що наше вухо сприймає звукові хвилі з низькими та високими частотами. Що вища частота звуку, то він сильніший. Поріг чутливості для вуха — від 16 до 20 000 Гц (розмова 200-800 Гц, нявкання кота 7,0-1520 Гц, найвищий звук піаніно 4180 Гц). Ми не відчуваємо ультра- та інфразвуків.

Більшість звуків, які ми щоденно чуємо, мають частоту 1000 та 4000 Гц, що є межею найбільшої сенситивності.

Другою фізичною характеристикою звуку є його амплітуда. Амплітуда характеризує висоту звуку (довжина хвиль, інтенсивність). Сильніший звук має вищу амплітуду. Для вимірювання амплітуди створили одиницю, яку назвали бел (на честь американського винахідника телефону А.Белла). Гучність звуку вимірюється в десятках белів або в децибелах. Поріг чутливості людини для відчуття тону звуку в 1000 Гц = 0 (шелест листка, шепіт – 20 Дб; крик – 90 Дб; грім, рок-музика – 130 Дб; допустимий больовий поріг – 150 Дб; найсильніша рок-музика – 170 Дб).

Слід пам'ятати, що гучність звуку понад 120 дБ уже травмує вухо, з'являється біль. Що вищий рівень децибел, то сильніший звук і більша загроза пошкодити орган слуху. Ми чуємо цілий комплекс звуків, тому й говоримо про тембр голосу чи звуків мелодії, які для нас є приємними чи неприємними.

Профілактика слуху не менш важлива, ніж профілактика зору. Низькочастотні звуки (гудки, ревіння тощо) викликають у людини почуття страху, тривоги. Високочастотні звуки (свистки, дзвінки) теж травмують психіку людини, роблять її роздратованою, неврівноваженою. Надмірна сила звуку не лише зумовлює неприємні чи больові відчуття, але й втомлює, спричинює неуважність, нервовий розлад. До речі, абсолютна тиша теж негативно діє на психіку (рівноцінно дуже голосним звукам). Якщо людину помістити в ізольовану від звуків камеру, вона починає прислухатися до власних шумів — серцебиття, скорочення м'язів, а це призводить до негативних, а то й трагічних наслідків.

Дуже корисними для нас є звуки природи (шум листя, спів пташок). Вони відновлюють сили організму, створюють гарний настрій.

Часто сперечаються з приводу того, що важливіше при отриманні інформації — око чи вухо? Деякі дослідники стверджують, що слухові відчуття інформативніші, ніж зорові, наприклад, незрячі ліпше, ніж глухі, адаптуються до життя, швидше знаходять собі роботу. Сліпі діти здебільшого добре вчаться, тоді як глухі відстають у розвитку, хоча й бувають винятки. Натомість деякі вчені стверджують, що за допомогою зору ми отримуємо 90% інформації. Отже, зір і слух є найважливішими аналізаторами, які найбільше допомагають нам пізнати навколишній світ.

Нюхові відчуття відіграють не таку важливу роль в процесі сприймання, як зорові та слухові, однак вони теж дають необхідну інформацію. Одна з їх основних функцій — захисна, оскільки нюхові відчуття попереджають про наявність небезпечних хімічних складників у повітрі, непридатність продуктів. Тому ми нюхаємо їжу перед тим, як її споживати. Їжа без запаху змінила б смак, втратила б чимало своїх властивостей. Наукові дослідження свідчать, що саме нюхові відчуття виконують розпізнавальну функцію.

Люди відчувають близько 1000 різноманітних запахів. Рецепторною частиною нюхового аналізатора є носова порожнина, зокрема нюхові клітини, розташовані у верхній частині носа. Цікаво, що запахи та кольори фіксує одна й та ж півкуля головного мозку.

Запахи впливають на наш настрій. Такий висновок зробила група британських психологів, які досліджували взаємозв'язок між поведінкою людини та різними ароматами. У незвичайному експерименті, проведеному в Англії, взяли участь кілька десятків осіб, які із зав'язаними очима нюхали різні пахучі речовини, при цьому прилади фіксували активність їхнього мозку. Було виявлено, що аромат шоколаду і м'яти допомагає людині розслабитися, полуниць — створює добрий настрій, отже, може успішно використовуватися як антидепресант.

Нюх відіграє сигнальну роль при орієнтуванні сліпих у навколишньому світі. Наприклад, саме за запахом вони визначають місцеперебування та розпізнають знайомих людей.

Кожному з нас притаманний той чи інший рівень нюхових відчуттів. У тварин, особливо у собак, нюх розвинений краще, ніж у людей.

Смакові відчуття, як і нюхові, мають важливе значення. Вони сигналізують про міру придатності харчових продуктів. Є чотири основних відчуття смаку: солодке, солоне, кисле та гірке. Цей перелік запропонував ще Арістотель понад 2000 років тому. Залежно від поєднання цих чотирьох смаків ми відчуваємо ще й кисло- чи гіркувато-солодке.

Близько 10 000 смакових бруньок розміщені на язику і в роті. Певні частини язика чутливіші до одного з чотирьох відчуттів (схема «Смакові рецептори язика»). Кінчик язика чутливіший до солодкого; на кисле добре реагують бічні ділянки, основа язика розпізнає гірке; до солоного чутлива вся його поверхня.

Різні смакові центри язика поєднані з різними центрами в мозку. Механізми цих відчуттів ще не вивчені. Цікаво, що на відміну від інших сенсорних систем (зорової, слухової, дотикової тощо), смакові рецептори продукуються кожних одинадцять днів. Ось чому обпечений гарячою стравою язик втрачає чутливість лише тимчасово. Подібно до нюхових смакові відчуття попереджають нас, сигналізують про небезпеку, ми розпізнаємо неякісну їжу ще до того, як її ковтаємо. Смак є і джерелом задоволення, насолоди, може впливати на нашу поведінку.

Смакові відчуття у кожного індивідуальні. Вони залежать від нюхових відчуттів, температури продуктів, навіть їх зовнішнього вигляду. Цигарки та алкоголь притуплюють смакові відчуття. Розвиваються вони під впливом життєвої практики.

Тактильні відчуття. Сенсорні рецептори шкіри дають змогу відчути дотик, тиск, температуру (холод і тепло), біль. Рецептори цих відчуттів розміщені на різній глибині шкіри. Вчені підрахували, що на 1 квадратний сантиметр шкіри припадає 100-200 рецепторів, які реагують на тиск. По всій шкірі розміщено 250 тисяч особливих точок, нервових закінчень, які сприймають лише холод. 30 тисяч точок відчувають лише тепло. Вільні нервові закінчення на шкірі відповідають на подразники. Подразнення перетворюються у нервові імпульси, які надходять у соматосенсорну ділянку кори головного мозку.

Частини тіла по-різному реагують на подразнення, найчутливіші до температури спина та шия, найменш чутливі — кінчики пальців і долоні. А от найбільша тактильна чутливість властива для кінчиків пальців і кінчика язика (тому діти й тягнуть предмети до рота, щоб краще їх пізнати). Холод найбільше відчувають спина, груди, живіт, поперек. На відчуття шкіри впливають тривалі тренування (загартовані можуть купатися у крижаній воді, лежати у воді, що закипає).

Відомо, що нормальна температура тіла здорової людини 36-37°С. Медичні термометри мають вкорочену шкалу від 35° до 42°, бо тривалий час лікарі вважали, що за позначкою 42° — неминуча смерть. Однак це не так. Іноді температура спортсменів-марафонців становить 42-44°.

Досліди свідчать, що при сухому повітрі з Т = 71° людина витримує протягом 60 хв, Т = 82° - 49 хв, а Т = 104° - лише 26 хв.

Тактильні відчуття несуть інформацію не лише про подразник, але й про локалізацію його впливу. В різних ділянках тіла точність визначення локалізації впливу різна. Вона характеризується величиною просторового порогу тактильних відчуттів. Якщо ми доторкнемося до шкіри одночасно в двох точках, то не завжди відчуємо ці дотики як окремі, — за умови, що відстань між точками дотику невелика, обидва відчуття зіллються в одне. Найменша відстань між точками дотику, яка дає змогу розрізняти дотики двох просторово роздільних предметів, називається просторовим порогом тактильних відчуттів.

Органічні відчуття. Про стан внутрішніх органів свідчать наші органічні відчуття. Серед них відчуття голоду, спраги, болю, страху. Центром їх виникнення є гіпоталамус. Саме він сигналізує про рівень цукру, води та солі у крові, реагує на нестачу цих речовин. Тоді ми й відчуваємо голод, спрагу.

Органічні відчуття сигналізують про стан діяльності внутрішніх органів, що важливо для повноцінного життя людини, забезпечення її довголіття.

Органічні відчуття пов'язані з інтероцепторами, розміщеними впродовж шлунково-кишкового тракту, у печінці, селезінці, легенях та кров'яних судинах.

Больові відчуття є найбільш неприємними. Вони можуть бути зовнішніми (шкірними) та внутрішніми (органічними). Внутрішній біль — сигнал про певні неполадки в нашому організмі, що примушують замислитися і вжити профілактичних заходів.

Відколи існує світ, людство цікавила проблема, як зменшити ці відчуття, проконтролювати їх. Ще в давнину китайці винайшли такий метод заспокоєння болю, як акупунктура (голкотерапія), застосовуючи яку, переривають зв'язок між рецептором і мозком, блокують «ворота» болю.

Сьогодні існує теорія «контрольних воріт», згідно з якою певні нервові рецептори з'єднані з певними мозковими центрами болю. За умови активності цих рецепторів ми відчуваємо біль. Стимулюючи інші рецептори, ми маємо можливість уникнути болю. Наприклад, хворому знімає біль дотик здорової людини до місця, яке болить, або легеньке розтирання шкіри навколо забиття. Біль притуплюється і під час стресового стану, іноді поранені люди спочатку зовсім не відчувають болю.

Отже, існують не лише медикаментозні протибольові засоби, а й психологічні методи відвертання уваги, які є не менш дієвими, але більш безпечними.

Варто згадати і про таке феноменальне явище, як фантомний біль. Воно ілюзорне, породжене лише мозком, думками та емоціями. Людина відчуває біль на місці ампутованої руки чи ноги. Відома науці і так звана хвороблива поведінка, коли людина зосереджується на своїй хворобі, болях. Такому хворому пропонують цікаву роботу, дають позитивні установки, організовують його відпочинок (ходьбу, біг, перебування на свіжому повітрі). Усі повинні ставитися до нього, як до здорового, навіювати йому ці думки.

Спрямувавши увагу на біль — ми підсилюємо його. Важливим є контроль над больовими відчуттями. Кожному доступний його певний рівень. Є люди, які феноменально контролюють больові відчуття.

Статичні та кінестетичні відчуття. Не менш важливими в нашому житті є рухові відчуття. Саме завдяки їм ми дізнаємося про положення тіла в просторі, його рух.

Рецептори рухових відчуттів розміщені у сухожиллях, м'язах і суглобах; рецептори відчуттів рівноваги — у вестибулярному апараті внутрішнього вуха. Вестибулярний апарат подає у мозок інформацію про рух тіла, що дуже важливо для орієнтації у просторі.

Якщо апарат нетренований або його функція порушена, то у людини настає так звана морська хитавиця (запаморочення голови в ліфті, на каруселях). Внаслідок тривалих тренувань можна зменшити подібні відчуття або зовсім їх позбутися.

Мозковим центром рівноваги є мозочок. При його пошкодженні порушуються рівновага та координація. Особливо велике значення має нормальне функціонування вестибулярного апарату для льотчиків, космонавтів, спортсменів тощо.

Сподіваюся, ви переконалися у специфічності, унікальності та важливості кожного з відчуттів, спробуєте повніше використати резерви своєї сенсорної системи.

ІІІ. Теми для дискусій

1. Чи справедливе твердження: «У злої людини не може бути світлих, ясних очей»? Обґрунтуйте свою відповідь.

2. Спробуйте пояснити такий випадок. Дівчина з Чикаго Д.Стівенс (1951 р.) пролежала всю ніч у снігу. Коли її знайшли вранці, то серце у неї не билося. Температура тіла впала до 18°. І все ж лікарям вдалося повернути її до життя.

3. Позмагайтеся в умінні описати предмет, який вам до вподоби. Порівняйте свої вміння визначати властивості предмета.

4. Що ви скажете з приводу думки: «Кожна особистість має можливість навчитися контролювати відчуття болю»?

ІV. Підсумок заняття. Домашнє завдання.

Література:

Дрозденко К.С. «Загальна психологія в таблицях і схемах» с.87-91.

Дубравська Д.М. «Основи психології» с.76-91.

Скрипченко О.В. «Загальна психологія» с.101-112.

Тема. Психічний процес сприймання.

Мета: охарактеризувати психічний процес сприймання, види сприймань; з’ясувати відмінності між сприйманням та відчуттям, значення сприймання в житті людини.

Обладнання: схеми «Принципи організації сприймання».

Хід заняття

І. Організаційна частина

1. Перевірка присутності студентів на занятті.

2. Фронтальне опитування попереднього матеріалу та самостійної роботи.

ІІ. Основний зміст заняття

План

1. Поняття про сприймання.

2. Види сприймань.

3. Інтерпретація інформації.

Лекція