3. Психологічне дослідження по вивченню властивостей уваги.

1.Вимірювання ступеня розподілу зорової уваги.

Методика відшукування чисел.

Інструкція. Використовуються бланки з 25 клітинками, на які нанесено числа від 1 до 40, 15 чисел випущено (додаток 1). Треба віднайти відсутні числа й записати в порядку черговості . Час виконання завдання – 1,5 хв.

Оцінювання. Пропуск відсутнього числа вважається помилкою. Середня норма має бути в межах 8-10 правильних відповідей. На основі показників роблять висновки про рівень розподілу уваги – низький, середній, високий.

2. Вимірювання стійкості уваги.

Методика коректурної роботи (додаток 2).

Інструкція. На бланках з літерами (40 рядків по 40 літер у кожному) потрібно закреслювати букву І та підкреслювати К. Продивлятись рядки зліва направо. Через кожну хвилину за командою «Риска» позначається рискою місце, до якого вдалося дійти за хвилину.

Оцінювання. На основі співвідношення правильних і неправильних показників оцінюється продуктивність та стійкість уваги.

ІІІ. ТЕМИ ДЛЯ ДИСКУСІЙ

1. Подискутуйте з даного приводу. Вчені вважають, що вибіркова увага виконує роль своєрідного фільтра.

2. Чи справедливим є твердження: «Активна (довільна) увага зумовлюється нашими потребами, інтересами, системою ціннісних орієнтацій?» Обгрунтуйте свою відповідь.

3. Аргументуйте або спростуйте твердження: «Увага виконує контрольну функцію щодо процесу пам'яті».

ІV. Підсумок заняття. Домашнє завдання.

Література:

Дрозденко К.С. «Загальна психологія в таблицях і схемах» с.145-155.

Дубравська Д.М. «Основи психології» с.161-168.

Скрипченко О.В. «Загальна психологія» с.244-258.

Цимбалюк І.М. «Загальна психологія» с.91-99.

Тема. Емоції та розвиток особистості.

Мета: ознайомитися з теоріями емоцій; встановити відмінності між емоціями людини та тварини, між емоціями та почуттями; охарактеризувати види почуттів, емоційні стани, способи вираження емоцій.

Обладнання: схема «Виникнення емоції», схема «Види почуттів», схема «Основні емоційні стани», ілюстрації виразів облич.

Хід заняття

І. Організаційна частина

1. Перевірка присутності студентів на занятті.

2. Фронтальне опитування попереднього матеріалу та самостійної роботи.

ІІ. Основний зміст заняття

План

1. Теорії емоцій

2. Емоції тварини та людини

3. Вираження емоцій

4. Емоції і мозок

5. Емоції і стать

Лекція

1. ТЕОРІЇ ЕМОЦІЙ

Погляди на природу і місце емоцій та почуттів у житті людини є неоднозначними впродовж століть. Про роль емоцій сперечались ще давні філософи. Існували раціоналістські філософські теорії, які ігнорували почуття цілком або ж відзначали їх як щось другорядне і навіть шкідливе порівняно з логікою, раціональним мисленням; представники інших теорій (естетичного напряму) цінували емоції як джерело радості, активності.

Арістіпп (учень Сократа) вбачав вищу мету життя людини в задоволенні, однак він вважав, що особистість не має підкорятися задоволенням, а прагнути до розумної насолоди, яка становить її найвище добро. Мірилом добра й зла, істини та брехні є задоволення і страждання.

Марк Аврелій (римський імператор) і його прихильники закликали підкоряти емоції розуму, їхні опоненти пропонували підкоритися емоціям.

У всі віки філософи, закликали «занурювати» розум у серце, поєднувати його з емоціями. Визначний гуманіст епохи Відродження Еразм Роттердамський зазначав, що існує один-єдиний шлях до щастя — пізнати самого себе; робити все не залежно від пристрастей, за рішенням розуму. Співзвучними є слова сучасного польського вченого Я.Рейковського про те, що головним має бути розум, емоції не повинні брати верх. При цьому він висловлює думку, що ми не вміємо керувати своїми емоціями (страх паралізує наш мозок тощо).

На думку талановитого українського філософа П.Юркевича: «Розум керує, планує, диригує, але серце породжує». Цю аксіому визнають чимало психологів, педагогів.

Справедливими є слова В.Сухомлинського: «Тому, хто, не пізнав науки добра, всяка інша наука приносить лише шкоду». Влучно висловилася про взаємозв'язок інтелекту та емоцій С.Русова: «Тільки веселий розум хилиться до добра, сум і горе породжують зло». Напевно, ви не раз переконувалися в цьому.

Емоції — це рушійна сила, володар нашого життя. Проблема співвідношення раціонального та емоційного є вічною. Найбільш вагомі дослідження та публікації з цього приводу припадають на XIX — другу половину XX століть.

Що ж таке емоції та почуття? Слова «почуття» та «емоції» мають спільні корені, походять від .латинського emoveo — збуджувати, хвилювати. З одного боку, почуття виникає внаслідок багаторазового переживання oднiєї і тієї ж емоції, з іншого — почуття актуалізуються і реалізуються у формі емоцій. Очевидно, це й дало багатьом вченим підстави ототожнювати емоції та почуття. Хоча вони й ставлять безапеляційно знак рівності між цими явищами, та при цьому зазначають, що емоції є поверховими, а почуття — глибокими та усвідомленими.

На думку К.Юнґа, почуття виражають в собі емоції й цінності, функцією почуттів є вираження ставлення до всього, що нас оточує. Р.Фелдман стверджував: «Емоції — це почуття, що здебільшого мають психологічні та когнітивні аспекти, які впливають на поведінку». Подібну думку висловлює А.Сперлінг: «У процесі вивчення емоцій найбільш вражаючим аспектом є почуття, яке вони продукують».

Окремі вчені, послідовники академіка І.Павлова, вважають, що почуття — це вищі переживання, які притаманні лише людині, а емоції — примітивні нижчі — властиві людині та тварині (страх, гнів, радість, задоволення).

Емоції та почуття — це переживання людини, які супроводжують її мотивовану поведінку, характеризують наше ставлення до всього, що нас оточує, та до своєї особистості.

Джерело виникнення емоцій — середовище, поведінка людей, об'єктивна дійсність. Почуття - це людські, узагальнені переживання ставлення до людських потреб, задоволення або незадоволення яких зумовлює позитивні або негативні емоції.

Отже, усю розмаїтість людських переживань можна поділити на дві групи:

1. Відображення ситуаційного ставлення людини до певних об’єктів – це емоції.

2. Стійке і узагальнене ставлення до об’єктів – це почуття.

Перший, хто намагався розкрити біологічну теорію почуттів, був Ч.Дарвін. Він стверджував, що почуття людини мають тваринне походження і що залежно від рівня розвитку психіки емоції будуть зникати. Доктор В.Глассер стверджує, що почуття запрограмовані в людині генетично, адже немовля уже у момент народження виражає емоції задоволення чи невдоволення. Більше того, В.Глассер стверджує, нібито емоції діють як фізіологічний чинник, що допомагає індивідуальності визначити, чи її основні потреби задоволені чи заблоковані.

За теорією Джеймса-Ланґе (психологічна теорія) і на відміну від загальноприйнятого погляду на виникнення емоцій (збуджувальний чинник - емоційний досвід - вісцеральні зміни) стверджує, що емоції виникають внаслідок сприйняття тілесних змін (збуджувальний чинник - вісцеральні зміни - емоційний досвід). Наші переживання цих змін є емоціями. Вісцеральні зміни є не лише зовнішнім вираженням емоцій, але й їхнім суттєвим компонентом. Теорія Джеймса-Ланґе помилково звела емоції лише до периферичних реакцій. За цією теорією ми сумні тому, що плачемо; боїмося тому, що дрижимо; радієм тому, що сміємося. А як свідчить сучасна фізіологія, в емоційних процесах взаємодіють периферичні і центральні фактори.

Сучасні дослідження розкривають біохімічні зміни в організмі, зокрема в мозку, під час переживання сильних емоцій. Вчені впевнені, що наші почуття мають прямий зв'язок з системою наших думок. Переконання та інтерпретація зовнішніх чинників спричинюють емоцію. Більшість наших переконань є узагальнюючими, ґрунтуються на попередньому досвіді. Згідно когнітивної теорії Л.Фестингера, якщо на особистість діє певний чинник, то вона ототожнює його з подібним чинником у минулому, визначає, чи викликав він позитивні емоції, чи ні. Позитивні емоційні переживання виникають у людини тоді, коли її очікування підтверджуються, а когнітивні уявлення втілюються в життя.

За інформаційною теорією фізіолога П.В.Симонова, якість емоції в людини в кінцевому результаті визначається мірою потреби і оцінкою здатності її задоволення в ситуації, яка склалася.

Після дії чинника (зовнішнього чи внутрішнього) в мозку формується певна думка, що продукує хімічну реакцію в тілі, внаслідок якої індивідуальність переживає емоцію. Емоція спричинює поведінку (негативну чи позитивну), результат якої породжує реакцію. Цей наслідок, чи реакція, в свою чергу, можуть продукувати новий чинник, що спричинює появу нескінченного замкненого кола. Охарактеризуємо складові цього кола.

Схема «Процес виникнення емоції»

РЕАКЦІЯ (наслідок)

ЧИННИК ДУМКА ПОВЕДІНКА

ЕМОЦІЯ

ХІМІЧНА РЕАКЦІЯ

Чинник. Щось важливе позитивне чи негативне відбувається в нашому оточенні, що посилає сигнал до мозку через п'ять основних органів чуття.

Думка (роздуми). Сприйнявши чинник, мозок робить спробу інтерпретувати його. Все це фільтрується через самоусвідомлення, що формувалося з моменту народження.

Хімічна реакція. Мозок дає відповідь на сформульовану думку, сигналізуючи тілу про необхідність продукування сильних хімічних елементів, які, потрапивши в кров, підвищують кров'яний тиск, пришвидшують дихання, серцебиття тощо.

Емоція. Ми можемо переживати її як інтелектуально, так і фізіологічно. Насправді ми почуваємо себе так, як мислимо.

Поведінка. Мозок координує всю інформацію, яка надходить ззовні від оточення або з пам'яті особистості (досвід). Особистість вибирає реакцію (поведінку), яка виражається у вигляді судження (думка) або у фізичній відповіді: сміх, плач тощо. Відповідь (поведінка) може бути миттєвою або запізнілою, очевидною або прихованою. Вона може бути також позитивною, негативною чи нейтральною.

Реакція чи наслідок. Наша поведінка залежно від нашого характеру впливає на інших людей. Вони, в свою чергу, реагують на це також по-різному, що дає позитивні чи негативні наслідки.

Варто пам'ятати, що немає правильних чи неправильних, хороших чи поганих почуттів. Однак, вони можуть бути сильними мотивами і спонукати до позитивної чи негативної поведінки. А ось поведінку вибираємо вже ми з вами, а це важливо (людина може контролювати свої почуття, це приходить з досвідом). Самоконтроль, самодисципліна, самооцінка — наші помічники.

На емоційний стан людини впливає і загальний (постійний) фізіологічний стан її організму. Наприклад, почуття хворої людини відрізняються від почуттів здорової. Усі основні психічні процеси є емоційно забарвленими. Л.Виготський називав емоції «засобом виховання реакцій». На його думку, «...що не пов'язано з емоціями — навчання, поведінка, пам'ять, успішність роботи мислення — є заслугою серця».

«Усі наші пізнання беруть початок у почуттях», — стверджував Леонардо да Вінчі. Пізнаючи світ, ми пропускаємо всі свої думки через серце: дивуємося чи сприймаємо як належне, насолоджуємося чи відчуваємо огиду, схвалюємо чи засуджуємо, приймаємо чи заперечуємо.

Недаремно А.Стендаль стверджував, що без емоцій у нього немає думок, адже емоції стимулюють мислення, а мислення — найкращий інструмент для вирішення усіх життєвих проблем.

Отже, свої знання про навколишній світ ми черпаємо не лише за допомогою чуттєвого досвіду та мислення. Важливу роль у цьому процесі відіграють і емоції. «Емоції, як і мислення, виконують функції такої обробки первинної інформації в світі, в результаті якої ми виявляємося здатними формувати свою думку про нього: мисленню належить вирішальна роль в розкритті суті предметів і явищ, емоціям — у визначенні їх цінності», — стверджував Б.Додонов.

Однак слід зазначити, що коли ми занадто збуджені, то не можемо мислити об'єктивно. Мислення підсилює або гальмує емоції. Наприклад, що більше ми думаємо про приємне, то добрішими стаємо, і навпаки.

Емоції є стимулом до дії, спонукають нас до прийняття рішення. Творимо ми теж завдяки почуттям, адже, як вважав Ж.Ж.Руссо: «...холодний розум ніколи не створив нічого прекрасного». Емоції та почуття впливають на суть і результати творчої діяльності. Ми можемо технічно досконало виконати ту чи іншу діяльність без емоцій, однак це не збагатить нашу душу, не зворушить струни серця інших.

Емоції відіграють надзвичайно важливу роль у житті та формуванні особистості. Завдяки емоціям і почуттям ми є повноцінними людськими істотами. У наших емоціях відображені наші потреби та інтереси, виявляються воля і характер. З другого боку, наша воля дає нам змогу при потребі стримувати свої емоції або спрямовувати їх у правильне русло. Виявлені почуття іноді дають змогу проникати в душу іншої особистості, її потаємні куточки.

Позитивні емоції додають нам сили, здоров'я, енергії. Сміх корисний при лікуванні важких психічних захворювань. Французький лікар І.Вейнбаум (1907 р.) дослідив, що сміх позитивно впливає на інтелектуальні процеси та стан здоров'я, оскільки зумовлює приплив крові до мозку. «Ми сміємося, тому що почуваємо себе добре, а почуваємо себе добре тому, що сміємося», — вважав він.

Стримуючи емоції, гнів, ми погіршуємо самопочуття і стан здоров'я. Американський психолог Р.Холт рекомендує конструктивно висловлювати свої почуття. Показовим у цьому відношенні є той факт, що у японців прийнято усміхатися навіть тоді, коли вони сердяться чи сумують, але щоб зняти їхнє емоційне напруження, в установах передбачені кімнати психологічного розвантаження, де стоять роботи, які кланяються і просять вибачення у людини, яка гнівається, кричить. У фірмах японці ставлять опудало свого начальника, щоб кожен співробітник мав можливість вліпити гумовому шефу ляпаса, побити його — і заспокоїтися, поліпшити свій настрій, отже, підвищити продуктивність праці, продовжити вік активного життя тощо.

Невисловлена емоція губиться в темних глибинах підсвідомості, щоб з часом з'явитись у свідомості некерованою силою або перерости у захворювання. Алекситимія — хвороба, яка полягає у невмінні висловлювати свої емоції та почуття. Внаслідок цього люди страждають від стенокардії, гіпертонії. Справа в тому, що емоційний заряд, який формується в підсвідомості, прагне свого вираження, а для цього потребує словесного аналізу, оформлення. Лікують цю хворобу за сучасними методиками на основі фройдівського психоаналізу кваліфіковані психологи та психіатри.