1. Поняття про сприймання.

Сприймання — це процес, за допомогою якого сенсорні стимули перетворюються в системний організований досвід, продукт стимуляції (впливу зовнішніх стимулів) і діяльності сенсорної системи особистості, яка є унікальною для кожного.

Сприймання, його закономірності, зокрема джерела та цінність сприймання для людського пізнання, цікавили філософів з давніх давен. Однак наукова оцінка сприймання та його закономірностей як процесу набула найбільшого свого розвитку у надрах психології.

Перш за все увагу психологів привертає відмінність сприймань від відчуттів. Оскільки сприймання виникають на основі відчуттів, то іноді їх важко розрізняти (до речі, і сьогодні тривають суперечки з цього приводу між філософами та психологами).

Найпершою відмінністю є те, що відчуття — це відповідь організму на сенсорні стимули, тоді як сприймання — це процес інтерпретації, аналізу та інтеграції усієї сенсорної інформації.

Основна функція відчуттів полягає в тому, щоб прийняти інформацію із зовнішнього світу, натомість основна функція сприймань — допомогти нам усвідомити цю інформацію, надати їй сенсу. Сприймання допомагає привести в логічний порядок хаотичність тисячі чинників, які діють на наші органи чуття. Око виявляє світло і колір, вухо реагує на тон, силу, тембр звуків, але ми не бачимо світ як випадковий (простий) набір світла, темряви чи кольору, не чуємо випадкового набору різних тонів, звуків тощо. Сприймання дає нам можливість усвідомити світ як єдине ціле, пізнати властивості світу у взаємозв'язку та взаємозалежності. Таким чином ми отримуємо цілісний образ предмета чи явища. Отже, сприймання є предметним. Що більше різноманітних відчуттів, то повнішим і точнішим є наше сприймання.

Відчуття є простим, а сприймання — комплексним. Ґештальтпсихологи стверджують: «Ціле є більше, ніж сума його частин». Відчуття відбуваються на рівні нервової діяльності сенсорних органів, сприймання — в нервовій системі на рівні мозку, тобто існує і анатомічна відмінність між ними.

Сприймання можливе лише за активності суб'єкта, бо воно, окрім відчуття, передбачає ще й розуміння, осмислення, усвідомлення всієї інформації. Для повного сприйняття об'єкта необхідна не лише сенсорна інформація, а й знання, навички, досвід. Завдяки своїй пам'яті, компетенції, домаганням, особистим правилам ми сприймаємо по-різному навколишній світ, інформацію. Сприймання може з часом змінюватися, воно впливає на нашу навчальну, наукову діяльність, а відчуття — ні.

Сприйняти предмет — значить виокремити його серед інших, подумки назвати, порівняти з об'єктами, які сприймаються, та визначити його місце серед них. На вибір предмета впливають його контрастні форми, віддаленість, освітлення. Чималу роль у цьому процесі відіграють перцептивні дії: обмацування предмета, візуальне сприймання, рух в напрямку до нього. Саме під час взаємодії з предметом ми пізнаємо його глибше, цілісно. Отже, сприймання — це завжди активний процес, бо передбачає дію, маніпуляцію з предметом.

Сприймання націлене на зовнішній об'єкт, а відчуття є більш суб'єктивним і внутрішньо локалізованим досвідом. На відміну від відчуття, сприйняття об'єкта відбувається не через око, вухо, а через живу конкретну людину. Рівень і якість сприйняття залежать від життєвого досвіду і культури, внутрішнього стану особистості, властивостей нервової системи, стану здоров'я та емоцій.

Сприймання завжди поєднує в собі мислення (ми осмислюємо сприйняте), почуття (виражаємо своє ставлення до сприйнятого), мовлення (узагальнюємо сприйняте, подаємо в словесній формі). Це є початок формування понять.

Отже, сприймання — це вибір, інтерпретація, аналіз та інтеграція стимулів, сенсорної інформації, що надходять у кору головного мозку через цілу систему органів чуття, та надання їм суті і змісту.

Психологи виділяють у сприйманні три етапи:

• відбір,

• організацію (надання суті, осмислення сприйнятого),

• інтерпретацію.

На нас щомиті впливає безліч чинників, однак ми сприймаємо не всі, лише ті, які мають для нас важливе значення у мить сприймання. Власне ми і відбираємо стимули, наше сприймання є вибірковим, тобто залежить від мети, професії, нашої уваги, інтересу.

Значення сприймання:

1. Є джерелом наших знань про оточуючу дійсність.

2. Є необхідною умовою орієнтування в навколишній дійсності.

3. Є результатом складної аналітико-синтетичної роботи мозку.

4. Розглядається як психічна діяльність, яка забезпечується за допомогою дій. Такі дії називаються пошуковими.

5. Ті дії, які спрямовані на глибше, повніше, точніше пізнання предметів і явищ, називаються перцептивними діями.