2. Мозок і мовлення.

З фізіологічної точки зору мовлення — це складний умовно-рефлекторний процес, який здійснюється за допомогою голосового апарату (еластичних голосових зв'язок або перетинок, розміщених в гортані) під контролем кори головного мозку.

Повітря з легенів проходить через бронхи в гортань, і під його дією голосові зв'язки вібрують, внаслідок чого з'являється голос. Висота голосу залежить від частоти коливань голосових зв'язок, а сила голосу — від амплітуди коливань. Ще не сформований звук потрапляє в ротову порожнину і тут ніби фільтрується. У цьому процесі беруть участь гортань, ротова і носова порожнини, язик, зуби, губи.

Слід зазначити, що дихання при мовленні повинно бути діафрагмальним, а не грудним. Зміни стану голосових зв'язок чи інших органів мовленево-артикуляційного апарату зумовлюють зміну голосу (при захворюванні горла чи нежиті голос іноді зовсім «сідає»).

Звуки, що утворюються внаслідок функціонування артикуляційного апарату, поєднуються в слова, система яких, в свою чергу, трансформується у фрази, речення. Процес мовлення на перший погляд відбувається дуже просто, але це не так. За російським фізіологом П.Анохіним (1898-1974 pp.), фізіологічним механізмом мовлення є багаторівнева система, яку обслуговують чимало інших функціональних систем (відчуття, сприймання, пам'ять, мислення тощо).

Нервові імпульси, зумовлені зоровими, слуховими та іншими відчуттями, викликають збудження у відповідній ділянці мозку, мовленевих центрах. Ці збудження аналізуються та фіксуються у вигляді тимчасових нервових зв'язків, які при потребі відновлюються. Численні наукові дослідження засвідчили провідну роль лівої півкулі у мовленевому процесі. Вона виконує функцію контролю. Задня третина нижньої лобової звивини лівої півкулі, або центр руху мовлення, відповідає за вимову, силу голосу. Цей центр названий іменем вченого, французького хірурга П.Брока (1861), який дослідив, що при пошкодженні «центру моторних образів слів» у хворих порушується мовленева артикуляція (дефект вимови), у таких людей повільне, утруднене мовлення (афазія Брока). Ліва потилична ділянка, або центр зору мовлення, відповідає за читання. Сприймання мови на слух та її розуміння відбувається завдяки центру слуху мовлення, або центру К.Верніке (1874), розміщеному у задній третині верхньої скроневої звивини лівої півкулі. У середній лобовій звивині лівої півкулі міститься центр, що відповідає за писемне мовлення (графічний центр). Якість мовленевих центрів залежить від індивідуальних особливостей психіки людини. Права півкуля теж відіграє певну роль у мовленевому процесі, вона впливає на модуляцію голосу, тембр тощо.

Отже, мозок — це «колиска» мовлення. Доказом цього є те, що при локальних пошкодженнях головного мозку виникає афазія (мовленеві дефекти). Залежно від пошкодження певної ділянки кори мозку розрізняють кілька видів афазії.

Еферентна моторна афазія — характеризується руйнуванням структури висловлювання при збереженні окремих слів, розладом моторної схеми мовлення, внаслідок якого людина може вимовляти окремі звуки, але не може поєднувати їх у певній послідовності.

Сенсорна афазія — виявляється у втраті фонематичного слуху, тобто в порушенні взаємозв'язку між звуковим складом і значенням слова.

Динамічна афазія — розлад зв'язного мовлення, втрата здатності говорити фразами, при цьому зберігається вміння легко повторювати слова, називати предмети і розуміти мовлення.

Семантична афазія — це труднощі при відшукуванні слів для висловлювання, порушення розуміння логіко-граматичних відношень між словами; наприклад, людина усвідомлює значення слів «брати» і «книги», але не розуміє вислову «брати книгу» тощо.

Акустично-мнемічна афазія — порушення мовленевої артикуляції, в цьому випадку людина відчуває труднощі під час вибору відповідних звуків.

Провідними у вивченні проблеми афазій є наукові праці О.Лурії та представників його школи. Численні дослідження останніх десятиліть, проведені фізіологом П.Анохіним, психологами О.Лурія, Д.Узнадзе, в США — Дж.Міллером, свідчать, що фізіологічні основи мовлення потребують вивчення. Очевидним є те, що мовлення виникає внаслідок складної аналітико-синтетичної діяльності мозку.