1.Розвиток психіки людини.

За даними відомого німецького психолога О.Клікса, розвиток людського інтелекту проходить три фази. Перша фаза еволюційного розвитку вищих тварин – научіння та навички. Научіння спирається на індивідуальну пам’ять, завдяки якій фіксують апробовані ефективні засоби поведінки. Научіння формує індивідуальну пам’ять, стає рушієм її інтенсивного розвитку.

Інформаційний та операційний зміст пам’яті, що накопичується в процесі научіння, стає основою для розвитку розумових процесів. Починається друга фаза розвитку інтелекту – період переходу від тварини до людини.

Відрив процесів мислення від реальності, поява суто людського абстрактного інтелекту ставить зміст третьої фази.

Вирішального значення у розвитку психічних властивостей людини набуває слово як засіб організації суспільної діяльності, фіксації та передання досвіду, як внутрішнє знаряддя організації і розвитку власної поведінки та психіки. Слово виконує функції сигналу другого порядку, або сигналу сигналів, утворюючи, за визначенням І.Павлова, другу сигнальну систему.

Як вважають антропологи, на початку історичного періоду розвитку психіки у прадавньої людини загалом складається суто людський організм із здатністю до прямоходіння з розвинутими руками та іншими органами, а головне – людський мозок з його складною структурою та функціями, в цілому – людський індивід.

У прадавньої людини виникають і формуються початки свідомої психіки з притаманними їй ознаками – первісними формами:

а) суто людських пізнавальних, інтелектуальних процесів (уваги, пам’яті, мислення, уяви);

б) потрібнісно-мотиваційної та цілеутворюючої сфер діяльності й необхідної для її здійснення системи знань, умінь і навичок;

в) емоційно-почуттєвої сфери як важливого фактора регуляції діяльності й суспільних стосунків.

За умов безперервного розвитку психіки завдяки діяльності філософів, медиків, педагогів, винахідників створюються знаряддя праці, інструменти, транспортні засоби, нові форми життя, література, мистецтво, тобто предметний і духовний світ людської цивілізації.

Інтенсивно формується новий тип людської психіки, свідомості, пов’язаний не лише з репродуктивною діяльністю індивіда, а й із новою її якістю – творчістю.

У межах свідомості виникає якісно нове психічне утворення – самосвідомість, внутрішній рефлексивний механізм саморозвитку, саморегуляції психіки людини. Регулятором творчої діяльності з перетворення зовнішньої дійсності та внутрішнього самотворення власної психіки стає особистість. Особистості властиві величезний творчий потенціал і реальний вплив на природу, на інших і на себе.

Отже, в процесі філогенезу виникає і розвивається безперервна низка форм психічного відображення живими істотами навколишньої дійсності, які сприяють досконалішій регуляції їхньої поведінки та життєдіяльності. До цих форм належать чутливість (сенсорна психіка), сприймання (перцептивна психіка), практичний інтелект вищих тварин, практичний і абстрактний інтелект прадавньої людини, що перетворюється в процесі історичного розвитку суспільства на свідомість, самосвідомість і особистість як соціально зумовлену систему вищих психічних властивостей індивіда. Це забезпечує можливість не лише повніше відображати об’єктивну дійсність, а й перетворювати її та себе.