1. Мислення як пізнавальний процес

Пізнання навколишнього світу починається з відчуттів, сприймань і породжує людське мислення. Воно супроводжує усі розумові процеси людини. Саме мислення забезпечує нам можливість виходу за межі чуттєвого, розширює межі та глибину нашого пізнання, відображає суттєві зв'язки і відношення між предметами, через відоме веде нас до невідомого. За своєю природою ми розумні істоти, на цьому наголошував французький філософ Ж.Сартр: «Мої думки — це я сам. Ось чому я не можу спинитись! Я існую, бо я думаю, а не думати я не можу».

Мислення — необхідна умова щастя, воно дає нам велику насолоду, пробуджує смак до прекрасного та великого, позбавляє людину лінощів і нудьги. Г.Сковорода зазначав: «Пізнаєш істину — ввійде тоді у кров твою сонце». До розумової діяльності нас спонукають здебільшого проблемні ситуації, які є вихідним моментом мислення. Це ніби внутрішній конфлікт між знанням та незнанням. Причини виникнення проблемної ситуації — недостатність інформації, знань. Наявна проблема активізує людське мислення. Філософія трактує мислення як соціально зумовлений процес, якість якого змінюється під час розвитку. Сенека передбачав: «Прийде час, коли нащадки наші будуть дивуватися, що ми не знали того, що так очевидно». Сьогодні це зрозуміло, адже інформаційний запас людства, набутий за час його існування завдяки мисленню, значно розширився.

Процес мислення вивчає не лише філософія, а й логіка, кібернетика, лінгвістика. Особливе місце серед цих наук посідає психологія. Вона не тільки констатує та описує, але й пояснює мислення індивіда: його природу та перебіг; за яких умов, як і чому з'являється думка, як вона розвивається і вдосконалюється; розкриває закономірності мислення та причини його перебігу.

Що ж таке мислення з психологічної точки зору? Мислення — це психічний процес пошуків та відкриттів нового, істинного, глибинного внаслідок аналізу та синтезу навколишньої дійсності. У процесі мислення ми пізнаємо світ узагальнено та опосередковано (через слово). При цьому для нас важливе значення мають зв'язки між предметами та явищами.

Мислення — це інтелектуальна й практична діяльність, оскільки поєднує в собі пізнання і творче перетворення образів і уявлень, зафіксованих у пам'яті. Це завжди активна зміна діяльності внаслідок розумової праці.

Мислення тісно пов'язане з чуттєвим пізнанням, яке є джерелом мислення, його основою. Через відчуття та сприймання мислення безпосередньо зв'язане з навколишнім світом і є його відображенням. Але в процесі мислення людина виходить за межі чуттєвого пізнання, розкриває такі явища, які не можна безпосередньо сприйняти. Геракліт стверджував, що думкам доступні глибинні пласти буття, доступне те, що відчуття сприйняти не можуть. Він зазначав, що логос (людське мислення) перебуває в постійному контакті з об'єктивним космічним логосом (світовим розумом). Сьогодні ця думка частково підтвердилася.

Людське мислення в будь-якій формі неможливе без мовлення. Мислення існує в матеріальній, словесній оболонці, що є однією з принципових відмінностей психіки людей та тварин. Завдяки слову думка не зникає. Л.Виготський зазначав, що слово не лише називає предмет, тобто є його ярликом, але й завжди характеризує цей предмет чи явище, тобто є одночасно актом мовлення і мислення.

Риси мислення:

- дає знання про істотні властивості, зв’язки і відношення об’єктивної реальності, здійснює у процесі пізнання перехід від явища до його сутності;

-є узагальненим відображенням дійсності;

- має активний, дійовий і цілеспрямований характер;

- нерозривно пов’язане з мовою та мовленням;

- має соціальну природу.

На основі специфічних рис мислення можна вирізнити основні функції мислення:

1) розуміння (зрозуміти явище означає з’ясувати спосіб його виникнення, умови виникнення явища, що спричинює утворення понять та розуміння);

2) розв’язання проблем і задач (розуміння того, що відоме і що потрібно шукати, свідчить про перетворення проблемної ситуації в задачу; уміння знайти зв’язок відомого і невідомого в задачі означає знайти спосіб її розв’язання);

3) цілеутворення (постановка загальної, проміжної та кінцевої мети і є цілеутворюючим процесом, що відбувається у мисленні);

4) рефлексія (розглядається як діяльність суб’єкта, спрямована на усвідомлення способів і дій свого пізнання).