4 Особливості характеру українця
В характері особистості поряд з іншими є риси, які передаються в спадок, із покоління в покоління впродовж існування певної нації.
Доволі вдалу спробу охарактеризувати наших предків зробив літописець Нестор у «Повісті минулих літ», де розглянув основні риси полян, радимичів, в'ятичів.
Український характер досліджували М.Грушевський, І.Франко, І.Нечуй-Левицький, М.Костомаров, Г.Ващенко, Ф.Вовк, Д.Донцов, І.Гончаренко, О.Кульчицький, В.Липинський, О.Лупій, В.Ольхівський, Е.Онацький, Д.Чижевський, Я.Ярема.
Серед рис характеру нашого народу домінують такі, як гостинність та доброзичливість, підвищена чутливість та емоційність. О.Вишневський вважав, що українцям притаманні: сентиментальність, глибока релігійність, ліризм, своєрідний гумор, артистизм і поетичність (оскільки існує потреба вислову за допомогою віршів та пісень), доброзичливість.
Н.Григоріїв зазначає, що українцям властиві доброта, щирість, задушевність, гумор, працьовитість. Представник української діаспори Д.Чижевський серед істотних рис українського характеру називав сентиментальність, ліризм, сприйняття нового, прагнення до свободи. Чимало психологів виділяють такі риси, як працьовитість і ощадливість, шанобливе ставлення до землі.
Однак поряд з позитивними вчені називають і негативні риси. Серед них: підвищена увага до свого внутрішнього стану, невиправдані роздратування, схильність до гніву та образ, готовність піддаватися впливу інших; індивідуалізм, який призводить до самоізоляції, конфлікту з усім і усіма. В окремих випадках ця риса, однак, дає позитивний результат — спричинює глибоко позитивні форми творчості. На думку Н.Григоріїва, «великі простори України привчили українців до байдужості, пасивності, охлялості, недбалості: «до нас ще далеко», «ще встигнемо», «якось воно буде».
Характер українця потребує експериментального глибокого вивчення. Митрополит А.Шептицький зазначав, що ми не маємо права забувати свої корені: «Покажемо нашій спільноті, чим ми були і чим залишаємося далі, що в нас живуть прегарні й великі традиції, що ми є носіями великої, рівної культури, плекаємо таланти...».
5 Характер і виховання
В. Джеймс у «Психології» вдало зазначив: «Пекло, яке нас чекає в майбутньому житті, яким нас лякають богослови, не гірше того пекла, яке ми самі собі створюємо на цьому світі, виховуючи свій характер у хибному напрямі...».
Коли ж починати формування характеру людини? Це питання турбує кожного, хто виховує дітей. Відповідь знаходимо в народній мудрості: «Виховуй дитину, поки вона лежить поперек лавки, бо коли повздовж — уже пізно». Відомий швейцарський педагог Г.Песталоцці наголошував: «Година народження дитини має бути першою годиною її виховання».
Плач немовляти є першою незгодою з якимись зовнішніми чинниками, першим виявом майбутнього характеру. Формування ж його відбувається в процесі нашого спілкування з дитиною, зумовлюється способом догляду за нею. Оскільки умови життя та виховання кожної дитини різні, то й різні риси поєднуються в ній по-різному.
Найсприятливішим періодом життя для становлення характеру вважається вік від 2-3 до 9-10 років, коли діти багато і часто спілкуються з оточуючими людьми. Стиль спілкування дорослих один з одним на очах у дитини, спосіб спілкування з нею самою дуже важливі для становлення характеру. Те, як батьки ставляться до дитини, через багато років стає способом встановлення нею стосунків зі своїми дітьми.
Першими у дитини закладаються такі позитивні риси, як доброта, комунікабельність, а також протилежні – егоїстичність, сухість, байдужість до людей.
Важливе значення для формування характеру має трудова діяльність. У ній закладається працелюбність, акуратність, добросовісність, відповідальність, наполегливість.
Формування якостей характеру в дошкільному віці відбувається у грі та доступних видах домашньої праці. У характері дитини цього віку зберігаються і закріплюються такі риси, які постійно отримують схвалення.
У початкових класах школи формуються риси характеру, що виявляються у стосунках з людьми. Риси, набуті дитиною вдома і підкріплені школою, частіше за все зберігаються протягом усього подальшого життя.
У підлітковому віці активно розвиваються і закріплюються вольові риси характеру, а в ранній юності закладаються базові моральні та світоглядні основи.
Пізніше, коли дитина усвідомлює себе, вона починає шліфувати свій характер сама, гартувати його. У такому випадку усі спроби дорослих допомогти їй повинні бути ненав'язливими, дитина має робити власний вибір (принаймні хоча б вірити, що саме вона робить цей вибір).
Під час формування характеру слід брати до уваги природу дитини, її можливості, потреби, інтереси і лише мудро спрямовувати їх у правильне русло. На думку Ж.Ж.Руссо «перш ніж виховувати характер, треба його вивчати, спокійно чекати, доки він виявиться, дати йому змогу виявитися».
Якщо ми у формуванні характеру використовуємо методи, які є бар'єрами (надмірна опіка, критика, вирішення усіх проблем за дитину, директива і авторитарний контроль), то формуємо у неї саме безвільний характер. Думаючи, що виховуємо ввічливість, скромність і відповідальність, насаджуючи покірність у дітей, ми формуємо у них занижену мотивацію. Надмірна опіка, критика спричинюють фрустрацію — дитина стає залежною від думки дорослих і не зуміє в майбутньому приймати власні рішення.
Якщо ми використовуємо стимулянти (спонукання, заохочення, підтримка, схвалення кожної самостійної перемоги дитини), створюємо умови, в яких дитина здійснює власний вибір, то формуємо у неї сильний характер, свободу волі. Незалежність — це та якість, яку ми повинні стимулювати в дитині змалку. Вдома чи в навчальному закладі потрібно створювати позитивні умови, дати можливість дитині зрозуміти, що вона є потрібною. На цьому особливо наголошував відомий австрійський психіатр і психолог А.Адлер. Любов до дитини (прийняття її такою, яка вона є, без будь-яких умов), увага та повага до неї, радість за її успіхи спонукають її до досягнень.
У кожній дитині слід бачити лише хороше, вірити в її можливості, а все це формуватиме в ній самостійність, відповідальність, позбавлятиме комплексів. Багаторічні спостереження свідчать про те, що в сім'ях, де до дітей застосовують фізичні покарання, моральне приниження, надмірну дисципліну, діти ростуть заляканими, закомплексованими, недовірливими. Іноді, на жаль, наслідки такого виховання можуть бути й трагічними. Постійно повторюючи дитині, що вона погана, ви тим самим формуєте її підсвідомість саме у цьому напрямі.
Особливо великого терпіння вимагають гіперактивні діти. Вчителям, батькам здебільшого подобаються спокійні діти. Я.Корчак був протилежної думки: «Ввічлива, слухняна, зручна дитина гадки не має про те, що буде внутрішньо безвільна і життєво немічна...» Життя переконує нас у правоті великого педагога, активність і творчість не сумісні зі слухняністю.
Американський співак М.Лорі був гіперактивною дитиною і вдячний своїм батькам, які розуміли його завжди: «Тільки батьки можуть бачити поза гіперактивністю дитини її добре серце». Лорі згадує, як щодня приносив додому записи в щоденнику про погану поведінку. Але батьки постійно підтримували його і націлювали на позитивне майбутнє: «Прийде час і ти знайдеш свій шлях».
Гіперактивні діти мають нетрадиційний спосіб мислення, а тому при спілкуванні з ними слід виявляти толерантність, інтелігентність, творчість, винахідливість, терплячість.
На час закінчення школи характер вважається в основному сформованим, і те, що відбуватиметься з людиною у подальшому, майже ніколи не змінює її характер до невпізнання.
Отже, характер людини зумовлений об'єктивними обставинами життєвого шляху особистості, але й обставини створюються і змінюються в результаті її вчинків. Людина сама бере участь у формуванні свого характеру і сама відповідає за свої вчинки.
ІІІ. ТЕМИ ДЛЯ ДИСКУСІЙ
1. Український режисер О.Петровська стверджує: «Світ сходить з розуму, ми губимо в собі щось головне — наївне, чистосердне, добре». Чи погоджуєтеся ви з цією думкою?
2. Які риси характеру ви цінуєте перш за все?
3. Що мав на увазі Дж.Вуден, коли стверджував: «Цікавтеся більше своїм характером, ніж своєю репутацією, тому що ваш характер є те, хто ви є насправді, тоді як репутація головним чином є те, що думають про вас інші»?
4. «У кожної людини є три характери: той, який їй приписують, той, який вона сама собі приписує; і, нарешті, той, який є насправді» (В.Гюго). Що ви думаєте з цього приводу?
5. Розгляньте малюнок Х.Бідструпа. Аналізуючи реакцію кожної людини на зім'ятий капелюх, спробуйте визначити тип її темпераменту.
ІV. Підсумок заняття. Домашнє завдання.
Література:
Дрозденко К.С. «Загальна психологія в таблицях і схемах» с.270-299.
Дубравська Д.М. «Основи психології» с.240-251.
Скрипченко О.В. «Загальна психологія» с.316-352.
