Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ІЕ та ЕД - КЛ.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
538 Кб
Скачать
☆
  1. Розвиток феодальної системи господарства на українських землях (VI-XV ст.)

Розвиток феодальної економіки на території України був органічною частиною загальноєвропейського процесу, однак мав певні особливості, головними з яких є хронологічно пізніше завершення формування зрілої феодальної економіки, утвердження в XVI і збереження до середини XIX ст. феодально-кріпосницького господарства, повільний процес становлення ринкової економіки (Україну вважають країною так званого другого ешелону підприємницького розвитку).

Питання періодизації феодальної економіки на території України залишається дискусійним. Поширений поділ на такі періоди:

o VI ст. - 30-ті роки XII ст. період становлення (генезису) феодальної економіки. Охоплює два етапи:

1) VI-VIII ст. - у межах державно-племінних об'єднань склавинів та антів (VI-VII ст.) і державних утворень-князівств за загальною назвою "Руська земля" (VIII-IX ст.);

2) в умовах Київської держави (882 р. - 30-ті роки XII ст.).

o XII-XV ст. - період розвитку феодальної економіки.

o XVI-XVIII ст. - розвиток феодально-кріпосницької економіки в умовах становлення ринкової економіки.

o Остання третина XVIII - перша половина XIX ст. - криза феодальної економіки і розвиток ринкової економіки як укладу.

Економічний розвиток східнослов'янських племен (vі - іх ст.)

Це був період ранньоцивілізаційних суспільств, у яких почався перехід від територіальної землеробської громади до сільської територіальної громади.

Аграрні відносини характеризували "окняжіння" (одержавлення) земель у межах окремих князівств; розвиток приватно-індивідуального господарства; посилення земельної нерівності, перетворення великої земельної власності на головне багатство; збереження власності громади на орні землі та альєнди. Формувалися відносини особистої залежності та підданства; поглиблювалося майнове і соціальне розшарування. Продовжувався процес формування племінної та військової знаті - вона збагачувалася, привласнюючи значну частину воєнної здобичі, захоплюючи землі громади, стягуючи данину з населення, внаслідок розвитку внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Було поширене рабство, що мало яскраво виражені патріархальні ознаки, джерелом його були війни. Рабом міг бути лише іноплемінник.

У сільському господарстві поширилося орне землеробство з двопільною системою. Ремесло було самостійним видом діяльності; формувалися спеціалізовані ремісничі центри. З'явилися укріплені поселення - городища, або протоміста (первісні міста). Вони були адміністративними, воєнними, релігійними центрами племінних князівств та сільськогосподарської округи. Поширювалася реміснича і торговельна господарська діяльність у протомістах.

Торгівлю східнослов'янських племен у наукових працях називали торгівлею "арабського періоду", оскільки вона мала транзитно-посередницький характер між Арабським Сходом і Візантією, а також Північно-Східною Європою. Один із найдавніших торговельних шляхів - "із варяг у греки" - поєднував Балтійське море з Чорним. Головними предметами торгівлі слов'ян були хутро, віск, мед, раби. Ввозили дорогі тканини, книги, вино, столовий посуд з глини, скла та металу, намисто, перли, бронзові фібули, бурштин, зброю, овочі, прянощі.

Вчені вважають, що віче племені розпоряджалося племінним скарбом (зародок казни), куди передавали частину воєнної здобичі, надходжень від мита, судових штрафів, данини. Частина надходжень зосереджувалася у князівській скарбниці, до якої надходила продукція власного господарства князя.

Таким чином, господарство східнослов'янських племен характеризувалося переходом до територіальної громади з приватною земельною власністю та індивідуально-приватним господарством, розвитком ремесла, міст і торгівлі. Почався процес формування феодальних відносин.