2. Економічні основи формування світового ринку Розвиток продуктивних сил

В історії світового господарства XVI — остання третина XVIII ст. вважаються періодом розпаду доіндустріального і формування індустріального суспільства, капіталістичного виробництва. У країнах Західної Європи його початком (XVI ст.) стали зміни у сфері матеріального виробництва, стані й характері розвитку продуктивних сил, розширення внутрішнього та зовнішнього ринків.

Слід звернути особливу увагу на те, що ринок не тільки змінює структуру економіки, але й відіграє роль специфічного засобу інтеграції, який об'єднує постачальників, виробників, продавців, покупців. Ринок пов'язує не тільки окремих приватних осіб, а й народи незалежно від етапу їх розвитку, мови та релігії.

Поширення ринкових відносин пришвидшило процес удосконалення суспільного виробництва в усіх головних галузях промислового та сільськогосподарського виробництва. До початку XVI ст. відбулося значне вдосконалення знарядь праці й технології виробництва.

Зміни в промисловому виробництві сприяли інтенсифікації виробництва в сільському господарстві. У XVI ст. розпочався перехід до багатопільної сівозміни та травосіяння.

Усе це привело до докорінних зрушень у різних галузях промисловості та сільського господарства Західної Європи. Зросла продуктивність праці, збільшився обсяг товарної продукції, виникли нові галузі промисловості, поглибився суспільний поділ праці, розпочалося формування спеціалізації країн за окремими видами господарської діяльності та продукції.

Перехід від натурального до товарного виробництва у промисловості й сільському господарстві сприяв розширенню внутрішнього ринку, зовнішньоекономічних зв'язків; однією з головних осіб став купець. Ускладнювався грошовий обіг, запроваджували нові види торговельних угод і договорів, біржа поступово перетворилася на основне місце операцій із товарами та цінними паперами, поширювалися кредит і банківська справа.

Промисловці для своїх підприємств, купці для заморської торгівлі, уряди для колоніальних війн мали потребу в кредитах. Виникали і швидко розвивалися банки й акціонерні товариства, які збирали грошові капітали. Значно збільшився державний борг. В обігу перебували цінні папери, функціонували фондові біржі.

Товарно-грошові відносини пронизували життя суспільства. Не тільки торгівля, але і виробництво стало в більшій мірі капіталістичним. У результаті масового повторення соціальних явищ досить чітко визначилися такі об'єктивні категорії, як капітал, прибуток, процент, земельна рента, заробітна плата. Все це ставало об'єктом спостережень науки і наукового аналізу.

Організація капіталістичного виробництва

Розвиток продуктивних сил у країнах Західної Європи свідчить, що в XVI ст. невелике господарство головних суспільних виробників — ремісника і селянина — вичерпало свої можливості й було неспроможним до подальшого самостійного розвитку. Економічне становище незначного виробника змінювалося, більш залежало від власника капіталу (купця або лихваря) у зв'язку зі зростанням витрат на придбання необхідних для нього засобів виробництва. Невелике товарне виробництво поступалося місцем продуктивнішим формам організації, посилювалася його підлеглість капіталу.

На основі поступової економічної залежності виробників від товарного або лихварського капіталу формувалась капіталістична промисловість. Ремісники, вимушені брати в купця засоби праці в тимчасове користування або гроші в борг з метою їх придбання, майже повністю перетворювались на найманих працівників, які отримували заробітну плату. Поступово виникла нова форма промислового виробництва — капіталістична промисловість, або розсіяна мануфактура. Для неї характерне те, що безпосередній виробник втрачав права власності на своє господарство і засоби виробництва.

У країнах Західної Європи така форма капіталістичного виробництва в XVI ст. набула найбільшого поширення, особливо на селі, де не було цехових обмежень. Сільські ремісники, позбавлені можливості стати самостійними виробниками, як правило, починали працювати на купця-скупника, тобто фактично перетворювалися на найманих виробників.

Найрозвинутішою формою капіталістичного виробництва вважали централізовану мануфактуру. Ускладнився поділ праці, тобто окремі робітники вже спеціалізувалися на виконанні тих чи інших операцій або навіть частин операцій, що значно підвищило продуктивність праці. Усі робітники також працювали в одному приміщенні під наглядом підприємця або майстрів.

У країнах Західної Європи з XVI до останньої третини XVIII ст. мануфактуру визначали провідною формою капіталістичного виробництва. Об'єднання працівників в одному приміщенні дало змогу здійснити між ними детальний поділ праці, удосконалити технологію, робочі інструменти й засоби виробництва, що підготувало перехід до машинної техніки в період промислового перевороту.

Ступінь розвитку капіталістичного виробництва в окремих галузях промисловості та його форми були різними. Найбільше капіталізм поширився в тих галузях, де спостерігалося значне подорожчання й ускладнення засобів виробництва (добувна промисловість, металообробна, особливо виробництво зброї, суднобудування, виготовлення паперу, пороху, шовкових тканин). У цих сферах в основному функціонували невеликі капіталістичні підприємства, лише на окремих шахтах, доменних печах, мануфактурах з виробництва артилерійської та інших видів зброї працювало понад 100 осіб. Нижчі темпи розвитку капіталізму властиві для тих галузей, де майже цілком зберігалася реміснича техніка (виробництво тканин із вовни, бавовни і льону, предметів розкоші тощо).

Отже, розвиток індустріального виробництва в Західній Європі ще не означав швидкого і повного витіснення ним доіндустріальних форм господарювання. Індустріальне виробництво було устроєм, який розвивався в межах доіндустріального.

Процес подальшого формування капіталістичних відносин і світового господарства прискорився у результаті Великих географічних відкриттів.

Епоха Великих відкриттів

Важливі зміни, що поліпшили діяльність у галузі мореплавства й військовій справі, позитивно вплинули на Великі географічні відкриття. В Європі створили нові види кораблів (каравели і баржі), збільшилася їх вантажність (від 500 до 2 тис. т). Удосконалили компас, який із XVI ст. починають активно використовувати, морські карти, прилади (барометр і гідрометр) та обладнання, тому значно зросла безпека мореплавства. Відродилася антична ідея про кулеподібність Землі. Велику роль відігравала вогнепальна зброя, винайшли мушкети, пістолети і гармати.

До кінця XV ст. лідируючі позиції займала Португалія. Мореплавці інших країн отримали від португальців інформацію про морські припливи, відпливи, течії, напрямок вітрів. Нанесення на карту нових земель сприяло розвитку картографії.

Епоху Великих відкриттів поділяють на два періоди:

1) іспано-португальський (кінець XV — середина XVI ст.), до якого належали відкриття Америки (перша експедиція X. Колумба в 1492 р.), плавання португальців до Індії та берегів Східної Азії, починаючи з експедиції Васко да Гама (1457—1499), іспанські тихоокеанські експедиції XVI ст. від першого навколосвітнього плавання Ф. Магеллана (1519—1522) до експедиції Вільяловоса (1542—1543);

2) період російських і голландських відкриттів (середина XVI — середина XVII ст.). У той час вирізняли: відкриття росіянами всієї Північної Азії (від походу Т. Єрмака біля 1581 р. до плавання Ф. Попова — С. Дежньова у 1648 р.), англійські та французькі відкриття в Північній Америці, голландські тихоокеанські експедиції та відкриття Австралії.

Головні соціально-економічні наслідки Великих географічних відкриттів (ВГВ).

1. Почала формуватися колоніальна система, що прискорило виникнення в Західній Європі капіталістичного виробництва і сприяло нагромадженню в буржуазії значних грошових сум, потрібних для організації великих індустріальних підприємств.

2. Завдяки сміливим експедиціям мореплавців багатьох країн світу Європу, Африку, Америку й Австралію поєднували торгові шляхи, відбувалося становлення світового ринку. Почали формуватися світові ринки сировини, капіталів, праці, збуту товарів, які у майбутньому виведуть одні країни у багаті, а інші залишаться їх сировинними придатками і ринками збуту їх продукції.

3. Відбулася так звана революція цін, зумовлена ввезенням із Америки до Європи великої кількості золота й срібла.

4. Революція цін сприяла зміцненню позицій міської та сільської буржуазії, що формувалася, збільшенню її доходів і чисельності мануфактурних робітників. Розорялися великі землевласники-феодали, потерпали від збитків найбідніші селяни та наймані працівники.

5. У результаті ВГВ після переміщення головних торгових шляхів змінилось місцезнаходження центру економічного життя — із середземноморських країн у держави на берегах Атлантичного океану. Занепадали італійські міста-республіки, виникли нові центри світової торгівлі — Лісабон, Севілья й особливо Антверпен. Саме останній вважали найбагатшим містом у Європі, світовим торговим і фінансовим центром.

6. Унаслідок ВГВ посилились нові тенденції в економічній політиці європейського абсолютизму. Вона мала яскраво виражений меркантилістський характер. Правлячі династії Іспанії, Англії, Франції різними способами сприяли розвитку торгівлі, промисловості, судноплавства, колоніальній експансії. Меркантилізм як економічна політика епохи первісного нагромадження капіталу сприяв появі капіталізму, що утверджувався в надрах феодалізму і зумовив формування та розвиток ринкової економіки.

Великі географічні відкриття пришвидшили процес первісного нагромадження капіталу. Основні джерела нагромадження капіталів — колоніальні війни, торгівля рабами, піратство, державні позики, податки, система протекціонізму, нееквівалентний обмін, жорстокі методи поневолення і пограбування місцевого населення Африки, Азії, Північної та Південної Америки. Клас капіталістів виник не лише внаслідок працелюбності, енергії та старання, як вважають більшість західних учених, а й у результаті насилля, пограбування, доведення до бідності мільйонів людей.

Визначимо такі головні відмітні ознаки епохи первісного нагромадження капіталу:

1)розвиток товарно-грошових відносин, становлення ринкової економіки;

2) найпрестижніша галузь торгівлі — зовнішня торгівля — стимулювала розвиток товарного виробництва і внутрішню торгівлю;

3) поширення зовнішньої торгівлі зумовило створення нових форм організації торгового капіталу (торгові й акціонерні компанії, біржі тощо);

4) паралельно з торговим капіталом формувався позиковий або банківський капітал;

5) розвиток торгівлі спричинив зміни у сфері виробництва — як сільськогосподарського, так і промислового. З'явилися нові організаційні форми — мануфактури, організаторами яких насамперед були купці. У сільському господарстві спостерігався перехід до грошової ренти, поступового звільнення селян, оренди, використання найманої праці, капіталістичного фермерства. Виробництво ставало все більш спеціалізованим;

6) відбувалося становлення національних держав, що мали економічну основу для об'єднання у формі національного внутрішнього ринку, який формувався і пов'язував у єдине ціле окремі райони країни. Замість торгової політики окремих міст виникає торгова політика держави. Це була політика протекціонізму, тобто політика захисту вітчизняних виробників і купців у їх боротьбі проти іноземних конкурентів;

7) до кінця епохи первісного нагромадження капіталу формується перша економічна концепція — меркантилізм, що виражала світогляд торгової та банківської буржуазії.