Тема 2. Господарство первісного суспільства та його еволюція на етапі ранніх цивілізацій

Мета: розглянути процес історико-економічного розвитку господарства, його типів і форм з притаманними йому зв’язками та відносинами, способами організації господарських спільнот первісного суспільства

План лекції

1. Господарство первісного суспільства. Неолітична революція.

2. Передумови становлення господарської сфери суспільств ранніх цивілізацій.

3. Господарський розвиток та економічна думка в Месопотамській цивілізації (ХІ—І тис. до н. е.).

4. Господарський розвиток Стародавнього Єгипту та його відображення в економічній думці.

5. Суспільство Крито-Мікенської цивілізації та особливості його господарської сфери.

6. Господарська діяльність в первісній історії України.

Основний зміст

1. Господарство первісного суспільства. Неолітична революція

Період розвитку первісного суспільства найбільш тривалий в історії людства. Всі народи світу пройшли через первіснообщинний лад. Виходячи з матеріалів, що служили для виготовлення знарядь праці, історію людства прийнято ділити на кам'яний, бронзовий і залізний віки. Первісний спосіб виробництва в основному хронологічно збігається з кам'яним віком. У ньому можна виділити три періоди:

1) древній кам'яний вік, або палеоліт, – 3 млн. – XII тис. до н.е. ;

2) середній кам'яний вік, або мезоліт, – XII – VIII тис. до н.е.; 

3) новий кам'яний вік, або неоліт, – VIII – III тис. до н.е.

Якщо в основу періодизації покласти такий критерій, як тип господарства, то можна виділити панування:

1) господарства, що привласнює;

2) виробляючі господарства.

З кам'яним віком збігається етап господарства, що привласнює, але в неоліті відбувся перехід до виробляючого господарства – землеробства й скотарства, хоча їхні зародки виникли в деяких народів ще в палеоліті й мезоліті. Цей перехід мав воістину всесвітньо-історичне значення, і слідом за англійським археологом В.Г.Чайлдом його стали називати "неолітичною революцією".

Первіснообщинний лад – перша в історії суспільно-економічна формація, заснована на колективній власності окремих громад, засобах виробництва й зрівняльному розподілі. Вся епоха виникнення й розвитку первісного ладу ділиться на два періоди. Перший, котрий умовно називають періодом дикості, тривав до 40-го тис. до первісної ери і характеризувався поступовим виділенням людини із тваринного світу, присвоєнням готових продуктів природи, створенням перших найпростіших кам'яних знарядь праці, добуванням вогню й виникненням виробничих відносин. Другий період — період родового ладу, або варварства, тривав від 40-го тис. до V – IV тис. до н.е. Це був час повного утвердження системи виробництв, відносин первісного суспільства. При родовому суспільстві основним осередком був рід, що поєднував групу людей, зв'язаних кровним спорідненням. Кілька родів становили плем'я. Період родового ладу ділиться на матріархат (материнська родова громада) і патріархат (батьківська родова громада). Основою виробництв, відносин первісного суспільства була суспільна власність на засоби виробництва, що існувала в нерозвиненому виді. Фактично вона була общинною, груповою власністю. Для цього періоду характерні колективна праця й найпростіша його кооперація, заснована не на поділі праці, а на об'єднанні зусиль колективу людей у добуванні засобів існування. У цих умовах праця окремої особистості існувала як функція члена суспільства, організму, як безпосередньо суспільна праця. Вся праця виступала як необхідна, а продукт — як необхідний продукт. Відсутність прибавочного продукту не створювало матеріальних умов для експлуатації людини людиною. У зв'язку із примітивними засобами виробництва та неможливістю добувати матеріальні блага поодинці, без колективної праці, головна мета первіснообщинного виробництва складалася не в задоволенні потреб окремих членів громади, а в забезпеченні умов існування громади в цілому. Величезне значення для розвитку продуктивних сил мало зародження землеробства й тваринництва, що привело до виникнення суспільств, поділу праці. Першим великим суспільним поділом праці було виділення вівчарських племен. Це значно підвищило продуктивність праці й створило можливості для виробництва прибавочного продукту й розвитку обміну. Другий великий суспільнпий поділ праці – виділення ремесла, сприяло подальшому вдосконалюванню засобів праці й підвищенню його продуктивності. Нові засоби праці (мотика, плуг) були розраховані не на колективне, а на індивідуальне використання. Стала розвиватися індивідуальна праця, на основі якої поступово виникли приватна власність і приватне господарство, що породило майнову нерівність та експлуатацію. Першою формою експлуатації чужої праці була експлуатація рабів, яких брали в полон під час міжплемінних сутичок і воєн. Пізніше, у зв'язку з ростом майнової нерівності, у рабів почали перетворювати й своїх родичів, що потрапляли в боргову залежність. Так, відбувався класовий розподіл суспільства на рабовласників і рабів, утворювалася нова система суспільно – економічних відносин. Первіснообщинний лад змінився рабовласницьким ладом.

У період палеоліту почався й завершився процес виділення людини із тваринного світу, заклалась найдавніша соціально-економічна формація – первіснообщинний лад. У той час були виготовлені перші знаряддя праці з каменю, дереза й кістки, виникли трудові навички. Люди навчилися добувати вогонь, виготовляти одяг, споруджувати перші житла, займатися полюванням і збиранням.

У мезоліті господарство й знаряддя праці стали більш різноманітними. Характерна риса мезоліту – зменшення розмірів знарядь, поява мікролітів – знарядь, зроблених із дрібних пластин або отщепів геометричної форми. Вони служили наконечниками стріл, дротиків, але могли використовуватися і як деталі складних знарядь. Зростало значення індивідуального полювання на дрібних тварин, причому його ефективність обумовила одомашненнюя й початок використання у полюванні собак. Збереглася тенденція до збільшення ролі рибальства, у деяких регіонах виник морський звіробійний промисел. Рибу били з луків, на гачок. Складався сезонно-осілий спосіб життя.

У період неоліту людина стала використовувати метал. Фактори переходу до виробляючого господарства:

1. Виснаження запасів дичини й корисних рослин, що викликало потребу в заповненні втрат.

2. Рост населення. Деякі вчені говорять навіть про "демографічний стрес", хоча виробництво їжі могло бути причиною й наслідком демографічного зрушення.

3. Досить високий технічний рівень знарядь праці, зачатки знань.

4. Наявність сприятливих природніх умов, розвиток землеробства й тваринництва.