Економічна політика 80-х років

Уряд здійснював нову економічну політику, відмовився від "казенного капіталізму", оскільки частина "зразкових" державних підприємств виявилася збитковою. Щоб покрити їх витрати, держава в 1878-му вдалася до внутрішньої позики на 3 млн. єн. Високий рівень витрат зумовив дефіцит державного бюджету. Додатковий випуск паперових грошей призвів до інфляції.

Сутність нової політики полягала у створенні умов для активізації приватного підприємництва, насамперед шляхом приватизації державної власності. Продаж об'єктів, організованих за рахунок державного бюджету, доходи якого формували платники податків, відбувався за цінами, у 2—4 рази нижчими ніж вартість. Підприємства також продавали з метою погашення державних боргів.

Практикували відстрочку платежів на довготерміновий період. Основну частину державної власності отримали торговельно-лихварські доми і вищі стани самураїв.

Із цього часу активізувалося приватне підприємництво, що зумовило переміщення великого капіталу зі сфери обігу в сферу виробництва.

Японія здійснила грошову реформу, що сприяла стабілізації грошової та кредитної систем, розвитку експорту, обмеженню імпорту, нагромадженню державних коштів. Проте стабілізація курсу єни призвела до падіння прибутковості селянського господарства унаслідок зменшення цін на продукцію сільського господарства і збільшення податків. Сплата податку для багатьох селян ставала непосильним обов'язком. Розорялись здебільшого невеликі господарства та селяни-кустарі. Вони поповнювали ринок праці.

Нова економічна політика сприяла активізації промислового виробництва. Суконна промисловість вирізнялася найвищим рівнем концентрації виробництва, саме тут створювали фабрики.

Значні успіхи спостерігалися у галузях промисловості, котрі мали вітчизняну сировинну базу. Розвивалась також чорна металургія, хоча Японія не мала своєї сировини і за виробництвом металу поступалася європейським країнам. Для виготовлення військових замовлень (зброї та кораблів) промисловці форсували розвиток виробництва сталі. Військові галузі були найбільш передовими з технічного погляду.

Високими темпами розвивалося залізничне будівництво. У країні сформувалась єдина мережа сполучення, що мало важливе значення для становлення внутрішнього ринку.

Активно поширювалася торгівля, її особливість полягала в обмеженості внутрішнього ринку низькою купівельною спроможністю головної частини населення. Тому динамічніше розвивалася зовнішня торгівля. Зрушення в структурі товарообігу — результат змін у промисловості й сільському господарстві. Частка готових виробів в експорті зросла з 11 до 24,5 %. До 70-х років 95 % зовнішньої торгівлі країни належало іноземним компаніям. Виникнення національних зовнішньоторговельних агентств у торгових центрах Європи й Азії розширило можливості японського капіталу. Товари вивозили переважно в Китай і Корею. Забезпечення ринків для японської промисловості було одним із важливих завдань зовнішньої політики країни. Саме в цьому уряд вбачав вихід із кризи, що охопила Японію в 90-х роках.

Незважаючи на досягнення в індустріалізації, на початок XX ст. в загальному обсязі промислового виробництва Японії переважали легка і харчова галузі, продукція яких становила 90 %. Сільське господарство залишилось основою економіки країни, у ньому працювало 2/3 населення. Серед обмеженого комплексу галузей важкої промисловості пріоритетним було військове виробництво. Індустріалізації значною мірою сприяв менталітет нації — традиційні навички общинної колективної праці, зразкова акуратність, відповідальність та організованість. Такі характеристики допомагали селянам, які переходили на роботу в промисловість, швидко освоювати різноманітні професії. У період перетворень Мейдзі патерналістська сімейна етика, що виражала ідеали японської нації, стала початком організації заново створюваних економічних і соціальних інститутів на всіх рівнях.

Японія в 90-х роках XIX ст. посідала перше місце у світі за рівнем військових витрат, що становили 36% державного бюджету. Уже в 1903-му енергоозброєність праці робітників у військових галузях зросла в 40 разів. Високими темпами розвивалося військове і торговельне суднобудування.

Особливістю економічного розвитку Японії було також функціонування в одних і тих самих хронологічних межах мануфактурної, промислової та монопольної стадій розвитку капіталізму. У 1880 р. утворилася перша монополія-картель у текстильній промисловості. Наступною монополією стала японська корабельна компанія — суднобудівне і транспортне об'єднання, яке виникло в 1882 р. Одні монополії створювали з метою конкурентної боротьби з іноземними товарами, що переповнили японські ринки внаслідок недостатнього їх митного захисту, інші — для розширення сфери діяльності сімейних торговельно-лихварських домів шляхом заснування банків, придбання на пільгових умовах промислових підприємств, що раніше належали державі, участі в акціонерних транспортних компаніях тощо. Подібну практику вважали основою для формування специфічних монополій — дзайбацу — у формі конгломератів, котрі охоплювали підприємства різних галузей промисловості, банки, залізничні, судноплавні та торгові компанії.

Реформи 70-х років XIX ст., оформлення конституційної монархії та реалізація демократичних прав і свобод прискорили розвиток ринкової економіки. На початку XX ст. країна перетворилася на гідного для великих країн Заходу конкурента на світовому ринкові.

Питання для самоконтролю:

1.У чому полягає сутність учення А.Сміта?

2.Характеризуйте сутність теорій заробітної плати, прибутку і ренти Д.Рікардо.

3.У чому суть доктрини соціальних реформ Дж.С. Мілля?

4.У чому відмінність теорії трьох факторів Ж.-Б. Сея від трудової теорії вартості?

5.У чому суть теорії послуг Ф. Бастіа?

6.У чому суть методології Г. Кері?

7.Назвіть українських економістів ХІХ – ХХ ст., послідовників класичної політичної економії.

8.Охарактеризуйте основні ідеї марксистської політекономії.

9.У чому сутність концепції історичної школи?

10. Розвиток індустріальної цивілізації у США.

11. Східний тип модернізації економіки.