2. Наслідки першої світової війни для економіки України

Негативні:  • Розорення західноукраїнських земель (зруйновано 40 % житлових і господарських будівель, близько 2 тис. підприємств, скорочено на третину видобуток нафти).

• Значні людські втрати (понад 500 тис. загиблих).

• Падіння виробництва, кризовий стан економіки (на початок 1917 р. у Наддніпрянщині скоротився видобуток залізної руди на 46 %, марганцевої — на 29 %, виплавка чавуну — на 32 %, сталі — на 33 % порівняно з 1913 р.; зростання залежності промисловості від іноземного капіталу.

• Диспропорція у розвитку промисловості (швидке зростання галузей воєнного виробництва, занепад цивільного виробництва).

• Скорочення посівних площ (на 1,88 млн. десятин), зменшення збору зернових на 200 млн пудів, скорочення виробництва цукру (із 85 млн. пудів у 1913 до 50 млн. пудів у 1917 р.); загострення продовольчої проблеми в містах, поява черг.

• Скорочення працездатного населення на селі (у 1917 р. залишилось 38,7 % працездатного чоловічого населення).

• Загострення соціальних проблем, перебої в роботі транспорту.

• Посилення страйкової боротьби робітників (загальна кількфсть страйкуючих склала у 1914 р.— 30 тис. осіб, 1915 р.— 50 тис. осіб, 1916 р.— 200 тис. осіб) і виступів селян (протягом 1914—1916 рр. — 160 виступів).

Позитивні:

• Зростання національної свідомості населення.

• Створення українських збройних формувань, набуття воєнного досвіду.

• Підняття «українського питання» на міжнародний рівень.

3. Антикріпосницькі ідеї в працях я. Козельського, в. Каразіна

Український і російський філософ-просвітник Яків Козель­ський (бл. 1728—1794) мав воістину енциклопедичні знання. В своєї «філософії повчальній» відстоював тезу, що люди не на­роджуються доброчесними чи порочними, добрими чи злими. Ці якості вони набувають під впливом виховання і суспільства. В упо­рядкованому суспільстві всі люди повинні допомагати одне од­ному творити добро, відноситися до інших так, як би кожний бажав, щоб відносилися до нього. Однак у силу неоднорідності людей у суспільстві існують розбрати, протиріччя, боротьба, при­водом до яких часто є недосконалі звичаї і закони.

У своїх міркуваннях Козельський дотримувався концепції при­родних прав людини і договірного походження держави. В його праворозумінні становить інтерес чітко проведений ним поділ права і закону. Право він класифікує на чотири види: божественне (від са­мого Бога, вічне, необхідне, для всього живого); загальне, яке він ділить на натуральне (природне) і всесвітнє, чи право народів; гро­мадянське. Природне право, пояснював філософ, має своїм дже­релом розумну природу і потреби людини. Всесвітнє — «правость» у міжнародних відносинах для взаємного благополуччя. Громадян­ське право — правость між громадянами і суспільством для їх вза­ємної користі. Усі закони, що видає держава, повинні відповіда­ти цим видам права: «якщо закони не будуть на них засновані, то вони не можуть бути справедливі». Для Козельського такими за­конами були, зокрема, акти, що закріпачують селян. Вони супе­речать ідеї природного права і не відповідають «правости» закону.

Закон — правило або веління, за яким людина зобов´язуєть­ся діяти страхом покарання чи надією нагороди. Правило без зо­бов´язання Козельський називає порадою. Закон зобов´язує «шу­кати добра і тікати від зла», зобов´язує тільки того, кому він відомий і посильний для виконання. Громадяни повинні знати закони. Чим менше законів, тим їх легше знати і виконувати. Добрим законам допомагають добрі звичаї і навпаки. Звички до пороків не швидко викорінюються покаранням. Мислитель фо­рмулює важливий висновок про творчу роль законів: «пороки на­родні скриті в самих законах, і коли хто хоче винищити пороки в якому народі, не переміняючи творящих їх законів, той шукає неможливого». Законодавець — «батько народу», що дає йому за­кони. Одна «повчальна філософія» не виправить вдачу у народу.

І хоча Козельський спочат­ку був прихильником концепції освіченої монархії, у «Филосо­фических предложениях» він формулює однозначний висновок: «У республіканському правлінні загальна користь є підставою всіх людських чеснот і законодавств». З чотирьох форм правлін­ня, названих тут — демократична, аристократична, монархічна і деспотична — перевага явно віддається першій, у якій з´єдну­ється користь «кожної людини із загальною користю всіх». Але реалії російського самодержавства змушують Козельського об­межитися побажанням справедливих законів.

Метою покарання, за Козельським, є запобігання злочинів. Але запобігти злочинів можна не стільки застосуванням пока­рань, скільки таким суспільним ладом, який виключав би мож­ливість злочинів. Робить висновок: «що стосується людей, які крадуть, будучи спонукувані крайністю нестатку й іншими нестройностями, то в такому випадку мало видно їх винності...». Покарання повинне бути невідворотним і співмірним, «пропор­ційним образі», визначене правосудцям. Застосування смертної кари Козельський вважає за можливе лише за вбивство.

У галузі цивільного права приділяв найбільшу увагу праву влас­ності. Він розрізняє «такі речі, якими всі люди без розбору ко-ристатися можуть...», тобто приналежні суспільству, і «речі, що можуть складати приватну власність». До першого відносить воду, повітря, надра і т. д. До других — наприклад, будинок, побудо­ваний «своїм коштом». Допускає можливість відчуження влас­ності двома способами: «подарунком і розміною» (тобто «купівлею-продажем»).

Оригінальні думки в «Философических предложениях» і з пи­тань міжнародного права і зовнішньої політики. Зовнішню безпе­ку держава черпає з внутрішнього добробуту. Засоби зовніш­ньої безпеки — добре і справедливе обходження з іншими народами, небажання шкодити їм, наявність доброго війська. «Збереження праведних законів, велика сталість і твердість у дотриманні добрих звичаїв» приносять більше величі державі, ніж нові завоювання.

Суспільно-політичні переконання Василя Каразіна базувалися на певній системі його світогляду; який зумовив вибіркове ставлення до соціальних і політичних подій, явищ і процесів. Для світогляду Каразіна властивий загальнодержавний підхід до вирішення соціально-політичних питань. Шлях незначного оновлення існуючих соціальних і політичних інститутів бачився йому більш перспективним, ніж заміна старих феодальних порядків новими буржуазними, здатними, на його думку, призвести до політичної і соціальної катастрофи. Суспільно-політичні погляди Каразіна відзначалися консервативністю: самодержавство, кріпацтво, привілейоване положення дворянства - були для нього священними традиціями державності. В той же час, його світогляд не можна вважати ортодоксально консервативним. Виступаючи за збереження існуючих політичних інститутів, він виступав насамперед за збереження державної, політичної і соціальної стабільності. Каразін розглядає встановлену завдяки волі бога абсолютну монархію як найкращий засіб досягнення соціального компромісу в умовах існування різних станів в державі, які мають різні соціальні ідеали. Відстоював принцип спрощеної соціальної структури, наполягаючи на тому; що і в ідеальному суспільстві повинно бути тільки три соціальні групи: дворянство, духовенство і селянство, які відрізняються обсягом громадянських, політичних і економічних прав, зумовлених вродженими здібностями. Каразін давав своєрідну, відмінну від традиційної, інтерпретацію кріпацтва як форми встановлених богом і цілком природних і справедливих, маючих перспективу розвитку взаємовідносин між людьми двох станів. Практична діяльність Каразіна-поміщика по вдосконаленню управління маєтком, регламентації взаємовідносин зі своїми селянами, а також його спроба заснувати Товариство добрих поміщиків мали своєю метою збереження інституту кріпацтва в умовах початку розвитку капіталістичних відносин.