Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ІЕ та ЕД - КЛ.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
538 Кб
Скачать
☆

Економічний розвиток українських земель в умовах феодальної роздробленості (середина XII - перша половина XIV ст.). Господарство Галицько-Волинської держави

Упродовж середини XII ст. - першої половини XIV ст. розвиток відбувався в умовах феодальної роздробленості - закономірного стану політичної організації феодального суспільства, її економічною основою було натуральне господарство. Київська держава роздробилася на самостійні князівства і землі, на території України - Київське, Переяславське, Чернігівське, Новгород-Сіверське, Галицько-Волинське, Тмутараканське князівства. Кожне з них поступово поділилося на дрібніші удільні князівства. Наймогутнішим князівством було Галицько-Волинське (1199-1349), територія якого охоплювала сучасні Західну та Правобережну Україну. Воно поділялося на князівства-землі, останні - на волості.

Аграрні відносини характеризували утвердження, зростання і зміцнення феодальної власності на землю - монопольної, на основі сеньйорально-васальних та ієрархічних відносин. Верховним правителем і власником землі був князь, переважно титулований великим. Удільні князі та бояри володіли землею на умовах феоду - умовно-спадкового володіння. За виконання адміністративно-військової служби князь надавав урядовцям-васалам умовні довічні земельні володіння із селянами - так звані держави (бенефіціального типу). Бояри також надавали частину земельної власності на умовах держави своїм вільним слугам. Зберігалися надання землі на умовах кормління з правом управління та отримання доходів шляхом стягування податей і повинностей з населення. Як результат, сформувалася верства "служилих людей" - середніх і дрібних земельних власників. У ході міжкнязівських і князівсько-боярських міжусобиць у разі втрати землі сеньйором втрачали землі й бенефіціарії. Джерелами зростання феодального землеволодіння залишалися захоплення земель вільних селянських громад та колонізація неосвоєних територій. Князівсько-боярські земельні володіння зберігали назву "вотчина".

Феодальна ієрархія не мала такого значення, як у Західній Європі. Феодали були могутньою силою: вони боролися з князями за політичну та економічну владу, мали право "від'їзду", могли виступати на боці ворогів великого князя. Розвивався імунітет як юридичне оформлення феодального панування.

Завершилося формування феодально залежного селянства. Селяни-смерди були поземельно, особисто, адміністративно-судово і військово залежні від власника землі (економічна та позаекономічна залежність), сплачували ренту хутром, воском, зерном. Вони зберігали право переходу на інше місце, виконавши визначені обов'язки перед власником землі.

Особливістю господарства Галицько-Волинського князівства було виокремлення економічно сильної боярської верстви.

У системі феодальної експлуатації переважали натуральна рента й повинності: будівництво та ремонт міських укріплень і мостів, утримання князівської дружини тощо.

Міста залишалися адміністративними, культурними, церковними, військово-стратегічними центрами князівств і вотчин.

Зовнішня торгівля українських земель мала самостійний і транзитний характер, відігравала провідну роль у торговельних операціях, її географічна структура не зазнала суттєвих змін.