3. Україна на шляху індустріальної модернізації Передумови промислового перевороту

Україна не була індустріальною країною. Рух до високого рівня розвитку індустріалізації розпочався у XX ст. Соціально-економічні передумови для промислового перевороту і становлення капіталізму в Україні зумовили створення царського маніфесту і законодавчих актів про звільнення селян від кріпацтва навесні 1861 р. Принципові ознаки російської моделі селянської реформи: ліквідація їх особистої залежності від поміщиків, створення органів селянського самоврядування, надання селянам землі та визначення повинностей за неї, викуп селянських наділів.

Реформи сприяли активізації господарської діяльності звільнених з кріпацтва селян, які, як і представники інших соціальних верств населення, могли купувати рухоме й нерухоме майно, займатися не лише сільськогосподарським виробництвом, а й торгівлею, відкривати промислові підприємства. Виникли умови для вільного наймання робочої сили.

Проте слід зауважити, що модернізація народного господарства Російської імперії, до складу якої входило 80 % українських земель, мала наздоганяючий характер:

1) застосування прогресивних явищ та процесів не за допомогою еволюції з боку широких верств населення, а шляхом силової модернізації — "революції з боку правлячих кіл";

2) вибіркове, а не системне запозичення та використання світових досягнень у галузі техніки, технології та організації виробництва;

3) пріоритетність окремих галузей, що в перспективі зумовлює деформацію структури економіки;

4) збереження на тривалий час багатоукладності, паралельне функціонування нового, що набуває чинності, укладу та попередніх, що не досягли відповідного розвитку і повністю не вичерпали своїх можливостей;

5) порушення однорідності економічного простору, ускладнення соціальних та політичних проблем, збільшення соціальної напруженості в суспільстві.

Принципова особливість цієї моделі — різке зростання ролі держави, що виявляється в установленні державного контролю за всіма сферами економіки, в активному втручанні державних структур у перебіг реформ. Реалізація такого плану на практиці сприяє збільшенню авторитарності влади та значення чиновництва, посиленню централізму, бюрократизації управління.

Особливості розвитку капіталізму

У пореформений період розвиток капіталізму в сільському господарстві відбувався двома шляхами — прусським й американським. Першого шляху дотримувалися правобережні та лівобережні губернії України, в яких діяла відробіткова система (за оренду землі в поміщика селянин відробляв своїм інвентарем і худобою на поміщицьких землях), що призвело до прогресуючого розорення і закабалення більшості селян. Правобережжя, де активно поширювалася цукрова промисловість, дещо випереджало за темпами економічного розвитку Лівобережжя. На Півдні України, де гальмівний вплив залишків феодалізму був менш відчутним, застосовували американський спосіб переходу до капіталізму— поміщики створювали на основі своїх маєтків потужні агровиробництва з використанням машин та вільнонайманої праці, а заможні селяни організовували товарні господарства фермерського типу.

У сфері землеволодіння та землекористування внаслідок перетворення землі на товар у другій половині XIX ст. простежують докорінні зміни. По-перше, сформувався досить високий рівень концентрації землі. На початку XX ст. власниками 68 % усієї дворянської землі були майже 3 тис. поміщиків. По-друге, відбувся перерозподіл земельної власності: перехід від становості до безстановості, активне витіснення дворянського землеволодіння буржуазним. У 1877— 1905 pp. поміщики українських губерній продали особам недворянського походження третину загальної площі дворянського землеволодіння (6 млн. десятин). Крім того, заможні селяни викупили із дворянського землеволодіння 4,5 млн. десятин землі. Тому приватний земельний фонд збільшився майже в чотири рази. По-третє, значно поширилося орендне землекористування. Відробіткову форму оренди майже не використовували, зростання товарності господарств сприяло становленню грошової, підприємницької оренди.

Товаризація сільськогосподарського виробництва дала змогу застосовувати техніку в землеробстві, вільнонайману працю, збільшити обсяги посівних площ і поліпшити структуру посівів. Насамперед це було характерно для південних регіонів.

Капіталізація поміщицьких і селянських господарств сприяла формуванню ринку вільнонайманої праці. Товаризація виробництва сприяла змінам у структурі посівів: різко зросла частка посівів пшениці та ячменю, а також таких технічних культур, як цукрові буряки, картопля, тютюн тощо. Завдяки цьому частка української пшениці в експорті Російської імперії на початку XX ст. становила 90 %. До того ж в Україні збирали 43 % світового врожаю ячменю, 20% пшениці та 10 % кукурудзи.