3. Сучасний етап розвитку української економічної думки

Розвиток економічної думки в Україні пояснюється необхідністю переходу економіки країни на основи ринку. Цей процес складний, він вимагає відмовитись від тих стереотипів, які залишились у спадщину від тоталітарної системи.

Сучасний етап розвитку української економічної думки – це кінець 80–х років

ХХ ст. – початок ХХІст.

Важливою стороною економічних досліджень цього періоду стали проблеми зміни господарського механізму економічної системи (Т. Ковальчук, Л.Каніщенко, І.Лукінов, А.Агафонов, Г.Климко, В.Нестеренко та ін.) та відносини власності (В.Черняк, Ю.Пахомов, А.Покритан та багато ін.). Це був період, коли відбувалось переосмислення сучасної економічної науки.

У 80-90-х роках ХХст. проблемами ринкового реформування займалися Анатолій Гальчинський, Валерій Гейць, Віктор Пинзеник – фахівці з теорії макроекономічного регулювання та фіскальної економічної політики. Михайло Савлук, Анатолій Морозов і Олександр Дзюблюк – розвивали теорію грошей, грошового обігу і кредиту, Антон Філіпенко займався проблемами міжнародної економіки, та багато інших.

Зусиллями провідних науковців Л.Корнійчука, В.Базилевича, С. Злупка, С.Мочерного, П. Леоненка, Н.Татаренко, М.Довбенка, І.Мешка та інших відбувся перехід від негативно критичного, заідеологізованого до об’єктивного дослідження історії економічної думки.

На етапі трансформації економіки, від планової до ринкової, Україна віддала перевагу не науково обґрунтованим висновкам вітчизняних і зарубіжних вчених про поступовий перехід до ринку, враховуючи досвід західноєвропейських країн, з сильним макроекономічним державним контролем та збереженням значної частки державного сектору в економіці країни, а рекомендаціям з проведення «шокової терапії».

В останні роки у світі досить популярною стала модель «нової економіки». Нова економіка – це не тільки модель ведення бізнесу, а й стратегічна невід'ємна частина економіки майбутнього.

В Україні проблематика нової економіки ще не отримала належної оцінки. Економічна політика країни дискутується навколо напрямків, котрі всі уряди називають «політикою реформ». Однак усі спроби висунути концепцію реформ зведені переважно до визначення відсотків установлення податків, прийняття тих чи інших кодексів, внесення часткових змін в чинні закони, що, звичайно, і важливо, але не може скласти генеральної лінії розвитку.

Україні потрібно створити відкрите суспільство з механізмами, що забезпечують необхідну для нової економіки гнучкість до змін, що відбуваються, і викликів суспільству. Традиційно для України характерним був високий рівень розвитку науково-технічного прогресу й освіти при слабкому використанні наявних досягнень. Однак у наш час конкуренцію за джерела сировини XXI ст. – креативність і знання – можуть виграти тільки ті, хто створить відповідні умови для їх підтримки і розвитку.

У моделі нової економіки по-українськи неможливо буде уникнути питань створення базових елементів, без яких ні про який розвиток не може бути й мови. Як вважає академік НАН України В. Геєць, «на початку формування капіталізм розвивався на основі моделі первісного нагромадження. Якщо подивитися на формування і нагромадження капіталу як на основу, на якій функціонує економіка, то в наших умовах він формується за зовсім іншими ознаками – за ознаками й методами приватизації».

Особливость сучасного періоду розвитку української економічної думки полягає в тому, що вона все ще не подолала глибокої кризи та властивого їй консерватизму. Сьогодні українські вчені лише намагаються адекватно відображати у своїх дослідженнях реальні процеси, розробляють моделі економічного розвитку країни.