Питання для самоконтролю:

1. Назвіть риси постіндустріального суспільства.

2. Визначте тенденції і напрями розвитку світового господарства наприкінці ХХ – початку ХХІ ст.

3. Охарактеризуйте структурні зрушення у світовому господарстві.

4. Яка роль належить НТП у розвитку національних і світової економік?

5. За якими критеріями здійснюється сучасна класифікація країн, що розвиваються?

6. У чому полягає специфіка економічного розвитку країн третього світу?

7. Назвіть основні причини та наслідки сучасних інтеграційних процесів.

Тема 12. Економічний розвиток України в умовах радянської економічної системи та його трактування в економічній думці

Мета: розглянути становлення та розвиток централізованої (адміністративно-командної) економічної системи, висвітлення цих процесів у радянській економічній літературі 20—80-х років ХХ ст., формування основ політичної економії соціалізму

План лекції

1. Економічне становище в Україні в 1914 – 1919 рр.

2. «Воєнний комунізм» та нова економічна політика в Україні.

3. Індустріалізація та колективізація в УРСР. Соціально- економічний стан Західної України в 20-30-х роках ХХ ст.

4. Господарство України в роки Другої світової війни та післявоєнної відбудови.

5. Причини і форми застійних явищ в економіці 70-х – першій половині 80-х років ХХ ст.

6. Пошуки шляхів реформування господарської системи в другій половині 80-х років ХХ ст.

7. Економічна думка в Україні в період панування радянської економічної системи.

Основний зміст

1. Економічне становище в Україні в 1914 – 1919 рр.

Перша світова війна мала руйнівний вплив на економіку України. Припинилася зовнішня торгівля, завмерли величезні чорноморські порти, заводи і фабрики збільшували воєнні замовлення і скорочували виробництво предметів широкого вжитку. Металургійна промисловість України йшла до занепаду й розрухи; після деякого пожвавлення занепала кам’яновугільна промисловість Донбасу. При майже стабільній кількості робітників у залізорудній промисловості видобуток залізної руди скоротився. Катастрофічно зменшувався випуск продукції хімічної, текстильної, харчової та інших галузей промисловості. Зазнало великої розрухи сільське господарство. Внаслідок руйнувань, заподіяних транспортному господарству, скорочувались обсяги перевезень. Нестерпна інфляція та зростання державної заборгованості зробили ще тяжчим становище широких верств населення.

Складний і суперечливий етап економічної історії України ознаменувала національно-демократична революція 1917-1919 рр. У березні 1917 р. представники української інтелігенції утворили Центральну Раду ( ЦР ), що ставила за мету домогтися автономії у складі Росії. Але ЦР не змогла налагодити ефективного державного управління, забезпечити стабільність і порядок, організувати економіку. Тільки після прийняття Третього універсалу і створення Української Народної Республіки (УНР), тобто через кілька місяців Центральна Рада обнародувала основні принципи своєї економічної політики. Значне місце в Третьому універсалі відведено вирішенню аграрних питань. Оголошувалося скасування приватної власності на „землі поміщицькі й інші землі нетрудових господарств сільськогосподарського призначення, а також на удільні монастирські, кабінетські та церковні”. Ці землі мали перейти в руки трудящих селян без викупу. У Третьому універсалі також декларувалась необхідність „доброго упорядкуван-

ня виробництва, рівномірного розподілення продуктів споживання й кращої організації праці”. Проголошувалося введення восьмигодинного робочого дня. Однак уряд УНР не виявив послідовності й рішучості в реалізації цієї програми. Центральна Рада поступово відмовилась від негайного вирішення аграрного питання.

Малоефективною виявилась політика Центральної Ради щодо фінансів та промисловості. Бракувало грошей навіть для виплати зарплатні. Не виконувалася й обіцянка щодо встановлення державного контролю над промисловістю. Остаточно банкрутство економічної політики Ради стало очевидним після окупації України німецькими та австро-угорськими військами. Центральна Рада перестала існувати.

З приходом до влади гетьмана П.Скоропадського в українській національно-демократичній революції розпочався новий етап, який характеризувався намаганням відновити правопорядок та ліквідувати „соціалістичні експерименти” Центральної Ради, насамперед в економіці. Засуджуючи діяльність „соціалістичної Центральної влади” він виступив за відновлення приватної власності й свободи підприємництва. Ці його погляди були втілені у „Грамоті до українського народу” від 29 квітня 1918 р. Розпочалася розробка аграрного законодавства. В липні 1918 р. був опублікований „Проект загальних основ земельної реформи”. Передбачалося збільшити кількість землевласників за рахунок виділення селянам державних, удільних, а також викуплених у великих приватних власників земель. Землею за викуп наділялися лише заможні господарі. Лісові угіддя за-

лишалися за власниками і серед селян не ділилися. В цілому Проект був консервативним і більшістю селян не сприймався.

Відновлювалися старорежимні порядки і в промисловості. Уряд повертав націоналізовані підприємства колишнім власникам. На виробництві обмежувалась свобода профспілкової діяльності, рівень зарплати визначався власником фабрики і т.ін. Внаслідок такої політики влітку і восени 1918р. Україною прокотилася хвиля робітничих страйків і селянських заворушень, які разом з іншими причинами призвели до ліквідації «держави Павла Скоропадського».

У грудні 1918р. Гетьманат був повалений Директорією. Її економічний курс не відзначався послідовністю, особливо на початку діяльності. Одним із перших своїх заходів Директорія оголосила про намір ліквідувати нетрудові господарства в селі, монастирське, церковне і казенне землеволодіння. Уряд мав намір встановити в Україні національний варіант радянської влади, прагнув цим самим вибити з рук більшовиків один з найважливіших пропагандистських козирів. Владу на місцях передбачалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції. Законодавча влада в УНР належала Трудовому Конгресові. Внаслідок такої політики Директорія залишилась без підтримки переважної більшості спеціалістів.

Непослідовність курсу Директорії виявилась і в розробці аграрної політики. Декларуючи вилучення землі у поміщиків без викупу і цим задовольняючи маси селянства, вона пообіцяла поміщикам компенсацію затрат на агротехнічні, меліоративні та інші вдосконалення, раніше проведені в маєтках. За землевласниками залишалися будинки, худоба, виноградники та ін. Проголошувалась недоторканість земель промислових підприємств і цукрових заводів. Конфіскації не підлягали землі іноземних підданих. Згідно із законом Директорії УНР від 4 січня 1919 р. українські гроші було визнано єдиним законним засобом виплат на території України. Хоча ці заходи обумовлювалися необхідністю зберегти від розпаду економічне життя, та все ж в умовах більшовицької агітації були розцінені як пропоміщицькі та прокуркульські й відкидалися.

У результаті збройного повстання, що відбулося на початку листопада 1918 р. відкрилася нова сторінка історії Східної Галичини. Була повалена влада Австро-Угорської монархії й проголошена Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Законодавчим органом ЗУНР, а потім ЗОУРН стала Українська Народна Рада. В її програмній декларації від 5.11.1918р. проголошувалося народовладдя, основи економічної політики республіки, гарантувалися права і свободи громадян, їх національна та соціальна рівність. Для вирішення аграрного питання був створений Генеральний Секретаріат із земельних справ. Найбільшою турботою Секретаріату було забезпечення населення й армії продуктами харчування. Гострою проблемою була нестача промислових виробів. Тому Секретаріат внутрішніх справ змушений був вжити ряд радикальних заходів. Усі запаси продуктів харчування та предметів першої необхідності він зосередив у своїх руках. Завдяки цим заходам вдалося врятувати людей від голоду.

За умов постійного руйнування й воєнних дій західноукраїнському урядові вдалося налагодити роботу адміністрації краю, уникнути поширення епідемій, забезпечити функціонування шкіл, залізниці, пошти, телеграфу, а почасти - й телефону. Було проведено земельну реформу. В її основі лежав принцип збереження приватної власності на землю. Конфіскації підлягали лише державні землі, землі, що належали членам пануючої династії, землі двірські й церковні, землі, набуті з метою спекуляції, а також ті, які перевищували певну дозволену норму площі. Наділення землею передбачалося почати одразу після закінчення війни. До того часу землею мали розпоряджатися земельні комітети.

Успіхи державного будівництва ЗУНР були перекреслені воєнними невдачами Радянської Росії на полях битви першої світової війни. Непослідовність і нерішучість українських національних урядів у проведенні економічних перетворень були найголовнішими причинами поразки національної революції і втрати державності.