Основні принципи державної політики з охорони праці [7]

Принцип	Зміст
Пріоритет життя і здоров’я працівни­ків	Пріоритет життя і здоров’я працівників, повна від­повідальність роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці
Соціальний захист здоров’я працівни­ків	Соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань
Адаптація до мож­ливостей людей	Адаптація трудових процесів до можливостей пра­цівника з урахуванням його здоров’я та психічного стану
Інформація та нав­чання	Інформування населення, навчання, професійна під­готовка і підвищення кваліфікації працівників з пи­тань охорони праці
Незалежність від форм власності та видів діяльності	Встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності
Економічні мето­ди управління охо­­ро­ною праці	Використання економічних методів управління охо­роною праці, участь держави у фінансуванні заходів з охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі
Комплексний підхід	Комплексне розв’язання завдань з охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досяг­нень у галузі науки і техніки та охорони довкілля

Продовж. табл.1

Принцип	Зміст
Координація	Координація діяльності органів державної влади, ус­танов, організацій, об’єднань громадян, що розв’язу­ють проблеми охорони праці, а також співробітниц­тво між роботодавцями та працівниками, між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях
Суцільний техніч­ний контроль	Підвищення рівня промислової безпеки шляхом за­безпечення суцільного технічного контролю за ста­ном виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та не­шкідливих умов праці
Міжнародне співробітництво	Використання світового досвіду щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі між­на­родного співробітництва

Стаття 5. Права громадян на охорону праці під час укладання трудового договору (рис. 2).

Умови трудового договору не можуть містити положень, що супе­речать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці.

Під час укладання трудового договору роботодавець повинен про­інформувати працівника під розписку про умови праці та про наяв­ність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, можливі наслідки їх впливу на здоров’я та про права пра­цівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров’я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.

Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов’язко­вому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Стаття 6. Права працівників на охорону праці під час роботи.

Стаття 7. Права працівників на пільги та компенсації за важкі та шкідливі умови праці.

Стаття 8. Забезпечення працівників спецодягом, іншими засо­бами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами.

Рис. 2. Забезпечення гарантій на охорону праці [50]

Стаття 9. Відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров’я працівників або у разі їхньої смерті.

Студентам також слід звернути увагу на Закон України «Про за­гальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричи­нили втрату працездатності». Дія його (стаття 2) поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору, осіб, які забезпе­чують себе роботою самостійно, та громадян – суб’єктів підприєм­ницької діяльності. Згідно зі статтею 10, для страхування на виробництві не потрібно згоди працівника – страхування здійснюється в безособовій формі. Усі застраховані є членами Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві. Страхові виплати бувають такі: втрата заробітку; одноразові допомоги потерпілому; пенсії по інва­лідності; пенсії у зв’язку з втратою годувальника; дитині, яка народи­лася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або профе­сійного захворювання її матері під час вагітності; на медичну та со­ціальну допомогу; за моральну шкоду (за наявності факту).

Фінансування Фонду здійснюється за рахунок: внесків роботодав­ців, капітальних платежів, прибутку, штрафів, добровільних внесків.

Стаття 10. Забороняється застосовувати працю жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт, пов’язаних із санітарним та побутовим обслуговуванням), а також залучення жінок до піднімання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми (відповідно до пере­ліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами пра­ці, граничних норм піднімання і переміщення важких речей, що за­тверджуються спеціально уповноваженим центральним органом вико­навчої влади у галузі охорони здоров’я). Праця вагітних жінок і жінок, які мають неповнолітню дитину, регулюється законодавством.

Стаття 11. Не допускається залучення неповнолітніх до праці на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умо­вами праці, на підземних роботах, до нічних, понаднормових робіт та робіт у вихідні дні, а також до піднімання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми (відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм піднімання і переміщення важких речей, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я). Неповнолітні прийма­ються на роботу лише після попереднього медичного огляду. Порядок трудового і професійного навчання неповнолітніх професіям, пов’яза­ним із важкими роботами і роботами зі шкідливими або небезпечними умовами праці, визначається положенням, яке затверджується спеці­ально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з на­гляду за охороною праці. Вік, з якого допускається прийняття на роботу, тривалість робочого часу, відпусток та деякі інші умови праці неповнолітніх визначаються законом.

Стаття 12. Підприємства, які використовують працю інвалідів, зо­бов’язані створювати для них умови праці з урахуванням реко­мендацій медико-соціальної комісії та індивідуальних програм реа­білітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників. У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов’язаний організува­ти навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відпо­відно до медичних рекомендацій. Залучення інвалідів до понаднормо­вих робіт і робіт у нічний час не допускається.

Стаття 13. Роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нор­мативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог зако­нодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці (СУОП), а саме:

• створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забез­печують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їхні обов’язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх додержання;

• розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та під­вищення існуючого рівня охорони праці;

• забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів до обставин, що змінюються;

• впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;

• забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їхнім технічним станом;

• забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних ви­падків, професійних захворювань, та здійснення профілактичних захо­дів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

• організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних до­сліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого облад­нання та устаткування, атестацій робочих місць на відповідність нор­мативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що ви­значаються законодавством, та за їхніми підсумками вживає заходів для усунення небезпечних і шкідливих для здоров’я виробничих факторів;

• розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охо­рони праці, що діють у межах підприємства (далі – акти підпри­ємства), та встановлює правила виконання робіт і поведінки праців­ників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на бу­діве­льних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно-право­вих актів з охорони праці, забезпечує безоплатно працівників норма­тивно-правовими актами та актами підприємства з охорони праці;

• здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устатку­ван­ням та іншими засобами виробництва, використанням засобів ко­лек­тивного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці;

• організовує пропаганду безпечних методів праці та співробіт­ниц­тво з працівниками у галузі охорони праці;

• вживає термінологічних заходів для допомоги потерпілим, за­лучає за необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків.

Стаття 14. Обов’язки працівника щодо дотримання вимог нор­мативно-правових актів з охорони праці.

Працівник зобов’язаний:

• дбати про особисту безпеку і здоров’я, а також про безпеку і здоров’я оточуючих людей у процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства;

• знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колек­тив­ного та індивідуального захисту;

• проходити в установленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.

Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення за­значених вимог.

Стаття 15. На підприємстві з кількістю працюючих 50 та більше осіб роботодавець створює службу охорони праці відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці. На підприємстві з кількістю працюючих менше 50-ти осіб функ­ції служби охорони праці можуть виконувати в порядку суміс­ництва особи, які мають відповідну підготовку. На підприємстві з кількістю працюючих менше 20-ти осіб для виконання функцій служ­би охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на дого­вірних засадах, які мають відповідну підготовку. Служба охорони пра­ці підпорядковується безпосередньо роботодавцю. Керівники та спе­ціа­лісти служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою прирівнюються до керівників і спеціалістів основних виробничо-тех­нічних служб. Спеціалісти служби охорони праці у разі виявлення порушень охорони праці мають право:

• видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов’язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці;

• вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли перед­бачених законодав­ством медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не ви­конують вимог нормативно-правових актів з охорони праці;

• зупиняти роботу виробництва, дільниці, машин, механізмів, ус­таткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які ство­рюють загрозу життю або здоров’ю працівників;

• надсилати роботодавцю подання про притягнення до відповіда­льності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці.

Припис спеціаліста охорони праці може скасувати лише робото­давець.

Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі ліквідації підприємства чи припинення використання найманої праці фізичною особою.

Стаття 16. На підприємстві з метою забезпечення пропорційної участі працівників у вирішенні будь-яких питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища за рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці. Комісія склада­ється з представників роботодавця та професійної спілки, а також уповноваженої найманими працівниками особи, спеціалістів з безпе­ки, гігієни праці та інших служб підприємства відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці. Рішення комісії мають рекомендаційний характер.

Стаття 17. Обов’язкові медичні огляди працівників певних ка­тегорій.

Стаття 20. Регулювання охорони праці у колективному договорі.

Стаття 21. Додержання вимог щодо охорони праці під час про­ектування, будівництва (виготовлення) та реконструкції підприємств, об’єктів і засобів виробництва.

Четвертий розділ Закону України «Про охорону праці» регламен­тує стимулювання охорони праці.

Стаття 25. Економічне стимулювання охорони праці. Воно означає, що до працівників можуть застосовуватися будь-які заохо­чення за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо під­вищення рівня безпеки та поліпшення умов праці, і це визначається колективним договором, угодою. При розрахунку розміру страхового внеску для кожного підприємства Фондом соціального страхування від нещасного випадку на виробництві, за умови досягнення належ­ного стану охорони праці і зниження рівня або відсутності травма­тизму і професійної захворюваності внаслідок здійснення роботодав­цем відповідних профілактичних заходів, може бути встановлено знижку до нього або надбавку до розміру страхового внеску за висо­кий рівень травматизму і професійної захворюваності та неналежний стан охорони праці. Розрахунок розміру страхового внеску із застосу­ванням знижок та надбавок для кожного підприємства, передбачених частиною другою цієї статті, провадиться відповідно до законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещас­ного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спри­чинили втрату працездатності.

Стаття 26. Встановлює, що роботодавець зобов’язаний відшкоду­вати збитки, завдані порушенням вимог з охорони праці іншим юри­дичним, фізичним особам і державі, на загальних підставах, перед­бачених законом. Роботодавець відшкодовує витрати на проведення робіт з рятування потерпілих під час аварії та ліквідації її наслідків, на розслідування і проведення експертизи причин аварії, нещасного ви­падку або професійного захворювання, на складання санітарно-гігіє­нічної характеристики умов праці осіб, які проходять обстеження щодо наявності професійного захворювання, а також інші витрати, передбачені законодавством.

Стаття 43. Передбачає, що за порушення законодавства про охо­рону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів дер­жавного нагляду за охороною праці юридичні та фізичні особи, які відповідно до законодавства використовують найману працю, при­тягаються органами державного нагляду за охороною праці до сплати штрафу в порядку, встановленому законом. Максимальний розмір штрафу не може перевищувати п’яти відсотків місячного фонду за­робітної плати юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до за­конодавства використовує найману працю. Несплата штрафу тягне за собою нарахування на суму штрафу пені у розмірі двох відсотків за кожний день прострочення. Застосування штрафних санкцій до поса­дових осіб і працівників за порушення законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці здійснюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення (80731-10, 80732-10). Особи, на яких накладено штраф, вносять його в касу підприємства за місцем роботи. Рішення про стягнення штрафу може бути оскаржено в місячний строк у судовому порядку. Кошти від застосування штраф­них санкцій до юридичних чи фізичних осіб, які відповідно до зако­нодавства використовують найману працю, посадових осіб і праців­ників, визначених цією статтею, зараховуються до Державного бюд­жету України.

За порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб ор­ганів державного нагляду за охороною праці, а також органів дер­жавного нагляду за охороною праці, представників профспілок, їхніх організацій та об’єднань винні особи, відповідно до ст. 44, притя­гаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримі­нальної відповідальності.

Стаття 44. За порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об’єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відпо­відальності згідно із законом (рис. 3.3).

Рис. 3.3. Види відповідальності [50]

Дисциплінарна відповідальність – відповідальність посадових осіб, працівників і службовців за порушення правил і норм з охорони праці, які не призвели до тяжких наслідків. Вона полягає в накла­данні дисциплінарних стягнень адміністрацією підприємства. На поса­дові особи накладаються такі стягнення: догана, звільнення з роботи (ст. 147 КЗпП). Законодавством, статутами і положеннями про дис­цип­ліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, який прийняв на роботу даного працівника.

Адміністративна відповідальність накладається на посадових осіб (керівників підприємств та їхніх заступників, головних інженерів та інших посадових осіб), винних за порушення правил і норм охо­рони праці, у вигляді грошового штрафу.

Матеріальна відповідальність настає тоді, коли внаслідок пору­шення вимог охорони праці підприємство несе матеріальні збитки. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заро­бітку працівника і не може перевищувати повного розміру заподіяної шкоди.

Фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем. Крім того, на окремі заходи воно передбачено у державному та місцевих бюджетах окремим рядком. Витрати для підприємств – не менш 0,5 % від суми реалізованої продукції, для бюджетних організацій – не менше 0,2 % від фонду оплати праці.

Нормативно-правові акти про охорону праці – це правила, стан­дарти, норми, регламенти, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов’язкових для виконання. Можуть бути міжгалузевими або галузевими.

Державний міжгалузевий нормативний акт з охорони праці – це нормативно-пра­вовий акт загальнодержавного користування, дія якого поширюється на всі підприємства, установи, організації сус­пільного виробництва України, незалежно від їх відомчої (галузевої) прина­лежності та форми власності. Позначаються НПАОП – норма­тивно-правові акти з охорони праці.

Державний галузевий нормативний акт про охорону праці – це нормативно-правовий акт, дія якого поширюється на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, що належать до певної галузі. Позначаються НАОП – нормативні акти охорони праці.

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» та Постанови Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо виконання Закону України «Про охорону праці», для забезпечення обробки інформації в автоматизованих системах управління економікою держави, забез­пе­чення інформаційної сумісності завдань органів різних рівнів уп­равління державні нормативні акти про охорону праці кодуються до таких структурних схем (рис. 4, 5):

Рис. 4. Схема кодування для міжгалузевих нормативно-правових актів [50]

Рис. 5. Схема кодування для галузевих нормативних актів [50]

Група для міжгалузевих нормативних актів має цифрове позна­чення (залежно від державних органів, які їх затвердили):

1. – Держгірпромнагляд;

   1. – пожежна безпека;

   2. – безпека руху;

   3. – Міністерство охорони здоров’я;

   4. – Держатомнагляд;

   5. – Міністерство праці і соціальної політики України;

   6. – Держстандарт тощо.

Група для галузевих нормативних актів має цифрове позначення відповідно до класифікатора, складеного на основі «Загального кла­сифікатора галузей народного господарства» Держстандарту України. Наприклад:

1.1.10 – електроенергетика;

1.3.10 – хімічна промисловість;

2.1.20 – тваринництво та птахівництво;

7.1.00 – внутрішня торгівля;

7.1.20 – споживча кооперація;

7.1.30 – громадське харчування тощо;

9.6.11 – банківська діяльність.

Види державних нормативних актів про охорону праці уніфіковані і мають цифрові позначення:

1 – правила;

2 – ОСТи (галузеві стандарти);

3 – норми;

4 – положення, статути;

5 – інструкції;

6 – керівництво, вказівки, рекомендації, вимоги;

7 – технічні умови безпеки;

8 – переліки, інші.

Крім того, звертається увага, що крім законодавчих актів України, правові відносини регулюються підзаконними нормативними актами. З повним переліком їх можна ознайомитись у «Державному реєстрі міжгалузевих та галузевих актів про охорону праці». Діючи з 1995 р., він включає в себе понад 2 000 нормативних актів (правил, норм, положень, інструкцій тощо), а також 350 міждержавних стандартів праці (ГОСТ ССБТ) та близько 40 державних стандартів України (ДСТУ).

До державної системи стандартизації України входять такі катего­рії нормативних документів та види стандартів:

ДСТУ – державний стандарт України;

ГСТУ – галузевий стандарт України;

СТТУ – стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок України;

ТУУ – технічні умови України;

СТП – стандарти підприємств.

На основі НПАОП власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи розробляють і затверджують власні поло­ження, інструкції або інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства, установи, організації. Відповідно до НПАОП 0.00-8.03-93 «Порядок розробки і затвердження власником нормативних актів про охорону праці, що діють на підприємстві», до основних нормативних актів підприємства належать:

• Положення про систему управління охороною праці на підприємстві;

• Положення про службу охорони праці підприємства;

• Положення про комісію з питань охорони праці підприємства;

• Положення про роботу уповноважених трудового колективу з питань охорони праці;

• Положення про навчання, інструктаж і перевірку знань праців­ників з питань охорони праці;

• Положення про організацію і проведення первинного та повтор­ного інструктажу, а також пожежно-технічного мінімуму;

• Наказ про порядок атестації робочих місць щодо їх відпо­від­ності нормативним актам про охорону праці;

• Положення про організацію попереднього і періодичного медич­них оглядів працівників;

• Положення про санітарну лабораторію підприємства;

• Інструкції з охорони праці для працюючих за професіями і ви­дами робіт;

• Інструкції про порядок зварювання і проведення інших вогневих робіт на підприємстві;

• Загальнооб’єктові та цехові інструкції про заходи пожежної без­пеки;

• Перелік робіт з підвищеною небезпекою;

• Перелік посад посадових осіб підприємства, які зобов’язані проходити попередню і періодичну перевірку знань з охорони праці;

• Наказ про організацію безкоштовної видачі працівникам певних категорій лікувально-профілактичного харчування;

• Наказ про організацію безкоштовної видачі молока або інших рівноцінних продуктів працівникам підприємства, що працюють у шкідливих умовах;

• Наказ про порядок забезпечення працівників підприємства спец­одягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту.

Враховуючи специфіку виробництва та вимоги чинного законо­дав­ства, власник затверджує нормативні акти із вищезазначеного списку та інші, що регламентують питання охорони праці.