Методичні поради до вивчення теми

Сучасні виробничі процеси характеризуються наявністю великої кількості різноманітних небезпечних для людей та довкілля чинників, складними технологічними системами зі значною кількістю рухомих елементів, високими рівнями загазованості, пилу, шуму тощо. Навіть звичайна праця в офісі, бухгалтерії або у науковому відділі вже стає небезпечною для здоров’я працівника, тому що при цьому викорис­товуються персональні комп’ютери, факси, ксерокси та інші прилади, що мають високонебезпечні компоненти, які за певних умов впли­вають на людину негативно.

За роки незалежності в Україні намітилася позитивна тенденція до зниження рівня виробничого травматизму. Загальний травматизм зменшився в 4 рази, смертельний – у 2. Але все ж кількість травмо­ваних і загиблих викликає стурбованість за майбутнє нашої країни та її дієздатної частини населення. Адже станом на 01.01.2007 р. в Ук­раїні нараховувалось 2 млн. 500 тис. інвалідів, у тому числі виробниц­тва – близько 300 тис. Якщо мати на увазі, що народжуваність в Україні нижча за смертність, то через 20–25 р. населення України зменшиться до 35 млн. зі значною часткою пенсіонерів, у тому числі інвалідів.

Статистичні дані про травматизм на виробництві показують тен­денцію, але не відповідають дійсності. За даними, висвітленими проф­спілковими органами, ⅓ нещасних випадків на виробництві робото­давці приховують.

Найбільша кількість нещасних випадків пов’язана з організацій­ними (64 %), технічними (27 %), психофізичними (9 %) причинами.

Проблема охорони праці є загальносвітовою. Так, за даними Між­народної організації праці (МОП) у світі щороку реєструється 270 млн випадків виробничого травматизму та 160 млн випадків професійних захворювань. У зв’язку з виробничою діяльністю щороку помирає близько 2 млн осіб, що обходиться глобальній економіці в 1,25 млрд доларів США. На жаль, світова конкуренція змушує роботодавця розглядати профілактику травматизму й охорону праці працівників не як інтегральну компоненту управління якістю, а як додаткову пе­репону на шляху до збуту продукції.

Пояснення цьому просте – негативне ставлення до охорони праці, про що свідчить аналіз травматизму. На цьому наголошують і фахівці МОП, які, вивчаючи питання причин високої смертності від нещасних випадків в Україні, називають такі фактори: незадовільна підготовка працівників і роботодавців з питань охорони праці, що супроводжу­ється відсутністю належного контролю за станом безпеки; недостатнє забезпечення працівників засобами колективного та індивідуального захисту.

Державна політика України щодо охорони праці виходить з кон­сти­туційного права кожного громадянина на належні безпечні і здо­рові умови праці та з пріоритету життя і здоров’я працівника щодо результатів виробничої діяльності. В реалізації цієї політики значну роль має відіграти постійне поліпшення умов і безпеки праці, змен­шення рівнів травматизму та професійної захворюваності.

В Україні кожні 5 років приймається і реалізується Національна програма поліпшення стану безпеки гігієни праці та виробничого середовища, на основі якої розробляються галузеві та регіональні про­грами поліпшення стану охорони праці.

Як показали дослідження, комплекс заходів з поліпшення умов праці має забезпечити приріст продуктивності праці на 15–20 %, а нормалізація освітлення робочих місць збільшує продуктивність праці на 6–13 % та скорочує брак на 25 %. Раціональна організація робочого місця підвищує продуктивність праці на 21 %, раціональне фарбу­вання робочих приміщень – на 25 %.

Дисципліна «Основи охорони праці» базується на загальноосвітніх (фізика, хімія, математика), спеціальних (електротехніка, технологія і устаткування виробництва) дисциплінах. Вона тісно пов’язана з безпекою життєдіяльності, науковою організацією праці, ергономікою, інженерною психологією та технічною естетикою.

У конкретних дослідженнях охорона праці як наука базується на таких загальнонаукових підходах: комплексності, системності, осо­бистому гуманізмі, єдності наукового дослідження і практики орга­нізації трудової діяльності з урахуванням людського фактора.

Комплексний підхід до охорони праці передбачає врахування ор­ганізаційних, економічних, соціальних, психологічних, технічних, правових та інших аспектів управління в їх сукупності і взаємозв’язку.

Системний підхід до вивчення основ охорони праці передбачає застосування різних методів дослідження, і зокрема: фізіологічних, психологічних, статистичних, математичних, соціологічних, техноло­гічних, правових та інших аспектів управління в їх сукупності і взає­мозв’язку.

Системний підхід відображає взаємозв’язки між окремими аспек­тами охорони праці і виражається в розробці кінцевої мети, визна­ченні шляхів її досягнення, створенні відпо­відного механізму управ­ління, який забезпечує комплексне планування, організацію та сти­мулю­вання з охорони праці.

Методологічною основою курсу є аналіз умов праці, технологічних процесів, виробничого обладнання, робочих місць, трудових операцій, організації виробництва з метою виявлення шкідливих і небезпечних факторів, виникнення можливих аварійних ситуацій та визначення заходів з поліпшення умов праці.

Головна мета курсу – надати майбутнім фахівцям знання основ праці, реалізація яких на практиці сприятиме поліпшенню умов праці, підвищенню її продуктивності, запобіганню професійним захворюван­ням, виробничому травматизму тощо.

Основним завданням охорони праці є гуманізація праці. Під гу­манізацією праці розуміють профілактику перевтоми, професійних за­хворювань, запобігання виробничому травматизму, підвищення зміс­товності праці, створення умов для всебічного розвитку особистості.

Завданнями охорони праці є також:

• налагодження оптимальних співвідношень між різними факто­ра­ми виробничого середовища;

• запровадження норм гранично допустимих рівнів шкідливих виробничих факторів, визначення ступеня шкідливості і небезпечності праці;

• розробка та планування заходів з поліпшення умов праці;

• забезпечення безпеки виконання робіт працівником;

• впровадження технічних засобів і заходів боротьби з травма­тиз­мом і профзахво­рюваннями;

• розробка методів оцінки соціальної та економічної ефективності заходів з удосконалення умов та охорони праці.

Для України важливого значення набуває міжнародне співробіт­ництво з питань охорони праці, яке полягає: у вивченні, узагальненні та впровадженні світового досвіду з організації охорони праці; у ви­конанні міжнародних угод з охорони праці; у проведенні наукових чи науково-практичних конференцій та семінарів з охорони праці та участі в них.

Значне місце серед міжнародних договорів, якими регулюються трудові відносини, належить конвенціям Міжнародної організації пра­ці (МОП). МОП прийняла більше 180 конвенцій і понад 190 реко­мендацій з різних соціально-трудових проблем. На цей час Україна ратифікувала 50 конвенцій МОП, серед яких – найважливіші норма­тивні акти, що стосуються основоположних прав людини та охорони праці. Інші конвенції ще не підписані через те, що в них містяться високі вимоги, які Україна поки що не готова виконати.

Так, не підписані: Конвенція про працю жінок у нічний час, Кон­венція про безпеку і гігієну праці, Декларація прав розумово відсталих людей, Декларація прав інвалідів тощо.

Зараз в Україні створена і діє ціла система законодавства та нор­мативних актів, що регламентують питання охорони праці. Структура основних законодавчих та нормативних актів з охорони праці пред­ставлена на рис. 1.

Правовою основою законодавства України є Конституція – основ­ний закон держави, який був прийнятий Верховною Радою України 28 червня 1996 року. Вона декларує рівні права і свободи всім жите­лям держави: на вільний вибір праці, що відповідає безпечним і здоровим умовам, на відпочинок, на соціальний захист у разі втрати працездатності та у старості й деякі інші. Всі закони і нормативні документи повинні узгоджуватися, базуватися і відповідати статтям Конституції.

Рис. 1. Структура законодавчого та нормативного забезпечення охорони праці [50]

Законодавча база охорони праці України налічує ряд законів.

Закон України «Про підприємства в Україні» визначає, що підпри­ємство зобов’язане забезпечити всім працівникам безпечні та нешкід­ливі умови праці.

Закон України «Про колективні договори і угоди» передбачає, що у колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо охорони праці, а в угодах на державному, галузевому та регіо­нальному рівнях регулюються основні принципи та норми реалізації соціально-економічної політики, зокрема щодо умов праці.

Кодекс законів про працю в Україні (КЗпП), який визначає правові засади гарантії здійснення громадянами України права розпоряджа­тися своїми здібностями щодо продуктивної і творчої праці, регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності. Глава XІ вищеназваного Кодексу повністю присвячена охороні праці. Студен­там слід також звернути увагу на такі глави: «Колективний договір», «Трудовий договір», «Праця жінок», «Праця молоді», «Робочий час», «Час відпочинку», «Професійні спілки», «Нагляд і контроль за додер­жанням законодавства про працю».

Питання охорони праці регламентують і закони України: «Про по­жежну безпеку», «Про використання ядерної енергії та радіаційний захист», «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благопо­луччя населення», «Про охорону здоров’я». Особливу увагу слід зосередити на Законі України «Про охорону праці», який прийнятий 21 листопада 2002 р. та введений у дію 18 грудня 2002 р. і є основопо­ложним законодавчим документом у галузі охорони праці, дія якого поширюється на всі підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності, на всіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах.

У першу чергу при вивченні Закону треба звернути увагу на такі статті:

Стаття 4. Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах (табл. 1).

Таблиця 1