Запитання до практичного заняття «Методи та способи виявлення і гасіння пожеж»

1. Що таке пожежа?

2. Якими явищами супроводжується пожежа?

3. На скільки класів поділяють пожежі та що є характерним для кожного з них?

4. Які наслідки пожеж?

5. Які характерні причини виникнення пожеж?

6. Що таке горіння?

7. Що може бути джерелом запалювання?

8. Які є різновидності горіння?

9. Як поділяють речовини та матеріали за групою горючості?

10. Якими засобами та заходами забезпечується пожежна безпека?

11. На які категорії поділяються приміщення та будівлі за вибухо­пожежною та пожежною небезпекою?

12. Як можна підвищити вогнестійкість будівельних конструкцій?

13. Які існують способи і прийоми припинення горіння та які при цьому використовуються засоби для гасіння пожежі?

14. Які обов’язки покладаються на власників підприємств і орен­дарів щодо забезпечення пожежної безпеки об’єктів?

15. Яка мета створення пожежної охорони та які основні завдання вона вирішує?

16. У чому полягає небезпека блискавок і як забезпечується захист від прямих ударів?

17. Суть небезпеки статичної електрики.

18. Зміст інструкції з пожежної безпеки.

19. Призначення первинних засобів пожежогасіння.

Запитання до практичного заняття «Перша медична допомога при нещасних випадках»

1. Якими принципами необхідно керуватись при наданні першої медичної допомоги?

2. Які існують способи проведення штучного дихання за його від­сутності?

3. Який порядок дій при відновленні серцевої діяльності?

4. Охарактеризуйте такі стани людини, як «непритомність» та «шок».

5. Які ознаки термічних опіків?

6. Порядок надання невідкладної допомоги при термічних опіках.

7. Які особливості хімічних опіків шкіри?

8. Яку допомогу необхідно надати при відмороженнях?

9. Охарактеризуйте симптом сонячного удару і наведіть порядок надання допомоги потерпілому.

10. Які характерні ознаки теплового удару і який порядок дій при наданні допомоги потерпілому?

Практичні заняття та методичні поради до їх виконання Методи та засоби виявлення і гасіння пожеж Порядок виконання заняття. Загальні положення

Основними вогнегасними речовинами є: вода, хімічна і повітряно-механічна піни, водний розчин солей, інертні і негорючі гази, водяна пара, галоїдовуглецеві речовини та сухі порошки.

Вода є найбільш поширеним засобом гасіння пожеж. Потрапляючи у вогнище, вода поглинає велику кількість теплоти і випаровується, оскільки має велику теплоємність. Це призводить до зниження темпе­ратури у зоні горіння. При випарюванні вода утворює велику кількість пари (1 літр утворює 1 700 літрів пари), ізолює зону горіння від нав­колишнього середовища і утруднює надходженню кисню повітря до вогнища.

Струменем води гасять тверді горючі речовини: дощем і водяним пилом – тверді волокнисті сипучі речовини, а також спирти, транс­форматорне і солярне мастила.

Застосовувати воду для гасіння електрообладнання, яке знахо­диться під напругою, небезпечно, тому що вода має високу елек­тро­провідність. Водою не можна гасити легкозаймисті рідини (бензин, гас), оскільки маючи велику питому вагу, вода накопичується внизу цих речовин і збільшує площу горючої поверхні. Для гасіння ЛЗР можна застосовувати струмені дистильованої води, крапельки якої, потрапляючи у полум’я, швидко випаровуються, охолоджують вогни­ще пожежі й ізолюють його від кисню повітря.

Підвищення вогнегасної здатності води досягається розчиненням у ній двовуглекислої соди, поташу, хлористого кальцію та алюмінію, кухонної та інших солей.

Під дією тепла солі випадають з розчину й утворюють ізолюючі плівки на поверхні падаючої речовини, розкладаються, поглинають тепло і виділяють інертні гази. Застосування солей зменшує витрати води на гасіння у 22,5 рази, скорочує час гасіння на 20–30 %.

Водні розчини солей застосовуються для гасіння речовин, які по­гано змочуються водою (бавовна, деревина, торф). У воду додають по­верхнево-активні речовини: піноутворювач ПУ-1, сульфазоли НП-16, змочувач-ДП.

Водяна пара застосовується для гасіння пожеж у приміщеннях об’ємом до 500 м³ і невеликих загорань на відкритих майданчиках. Для забезпечення вогнегасного ефекту необхідно, щоб пара займала більше 35 % об’єму приміщення чи ємності.

Вогнегасні піни за утворенням поділяють на хімічні і повітряно-механічні. Піна – це бульбашки газу або повітря, заключені в тонку оболонку рідини. Піна розтікається по поверхні, що горить, й ізолює вогнище горіння.

Хімічна піна у вогнегасниках утворюється при взаємодії кислоти з лугом у присутності піноутворювача. При цьому утворюється інерт­ний газ (діоксид вуглецю), який має пожежогасні властивості. Склад піни: приблизно 80 % діоксиду вуглецю, 19,7 % води, 0,3 % піноутво­рювача.

Для утворення діоксиду вуглецю застосовують речовини у вигляді розчинів або сухих порошків. Хімічна піна має властивість довго залишатися на поверхні твердих тіл і рідин.

Хімічна піна електропровідна. Нею не можна гасити електрооблад­нання, що знаходиться під напругою, вона псує цінне обладнання та папери, нею не можна гасити калій, натрій, магній та його сплави. При взаємодії їх з водою, наявною у піні, виділяється водень, який поси­лює горіння.

У практиці пожежогасіння все більше використовується повітряно-механічна піна. Це суміш повітря – близько 90 %, води – 9,7 % і піно­утворювача – 0,3 % (ПУ-1, ПУ-6).

Повітряно-механічна піна не проводить електричний струм, не шкідлива для людини, не реагує з металом, швидко утворюється у разі пожежі, економічна.

Вогнегасна властивість її в тому, що над поверхнею вогнища по­жежі утворюється шар піни товщиною до 10 см, який стійкий від дії полум’я.

Інертні і негорючі гази застосовуються для гасіння пожеж у не­великих закритих приміщеннях і для гасіння займання. Це, головним чином, діоксид вуглецю, азот, аргон. Вогнегасна концентрація інертних і негорючих газів повинна бути 31–36 % від об’єму вуглецю. Їх застосовують для гасіння палаючих електродвигунів та іншого електротехнічного знаряддя.

Галоїдовуглецеві сполуки та їх вогнегасні дії засновані на хімічному гальмуванні реакції горіння (інгібіруванні). Ці сполуки мають велику щільність, що підвищує ефективність пожежогасіння, а низькі темпе­ратури замерзання дозволяють застосовувати їх при низьких темпе­ратурах повітря.

Порошкові сполуки являють собою подрібнені мінеральні солі з різними домішками, які перешкоджають їх злежуванню і закам’янін­ню. Вони мають добру вогнегасну здатність, універсальність застосу­вання, оскільки пригнічують горіння матеріалів, які не можна загасити водою. Вибір вогнегасної речовини залежить від класу пожежі.