Методи аналізу травматизму [48]

Під час розроблення заходів для запобігання нещасним випадкам на виробництві слід звернути особливу увагу на аналіз травматизму і професійної захворюваності. При проведенні аналізу ставляться такі завдання:

• виявлення причин нещасного випадку;

• визначення найнебезпечніших видів робіт та процесів;

• виявлення факторів, які характерні для травматизму на даному робочому місці, цеху, підрозділі;

• виявлення загальних тенденцій, які характерні для травматизму на даному робочому місці, цеху, підрозділі.

Мета аналізу травматизму – це розробка заходів запобігання не­щасним випадкам, у зв’язку з чим потрібно систематично аналізувати й узагальнювати причини травматизму.

Розглянемо методи каналу травматизму.

Найпоширенішими методами аналізу травматизму, що взаємно доповняють один одного, є статистичний і монографічний. Нині дедалі більшої ваги набувають економічний і ергономічний методи.

Статистичний метод, що базується на аналізі статистичного матеріалу, накопиченого за декілька років на підприємстві або галузі, дає можливість оцінити кількісно рівень травматизму за допомогою показників: коефіцієнта частоти (К_ч ), коефіцієнта важкості травм (K_в ), коефіцієнта виробничих витрат (К_вв ).

Ці показники використовуються для характеристики рівня вироб­ничого травматизму на підприємстві й у цілому по галузі та для по­рівняння різних підприємств за рівнем травматизму.

При проведенні статистичного аналізу для характеристики рівня виробничого травматизму на підприємстві і в галузі використовують кількісні та якісні відносні показники, що ґрунтуються на вивченні первинних документів про травматизм.

Кількісний показник – коефіцієнт частоти травматизму К_ч – розраховується на 1 000 працівників:

де  Н – загальна кількість нещасних випадків та професійних захворю­вань, що сталися на підприємстві за звітний період і призвели до втрати працездатності на одну добу і більше;

С – середньоспискова чисельність працівників на підприємстві за той самий звітний період.

Тобто коефіцієнт частоти травматизму К_ч – це кількість нещасних випадків або профзахворювань, які сталися у відповідний період часу, на 1 000 працівників.

Якісний показник травматизму – коефіцієнт важкості травма­тизму К_в характеризує середню втрату працездатності в днях, що припадають на одного потерпілого за звітний період:

де  Д_н – сумарне число днів непрацездатності за всіма нещасними випадками;

Н – загальна кількість нещасних випадків.

Коефіцієнт важкості травм – це середня тривалість непрацездат­ності одного потерпілого, яка виражена в робочих днях за відповідний звітний період (півріччя, рік).

Крім цих показників, застосовується показник, за яким визначають кількість втрачених через травми робочих днів, що припадають на 1 000 працівників. Його називають коефіцієнтом трудових втрат і підраховують як добуток двох вищенаведених показників:

При статистичному методі аналізу загальної захворюваності на виробництві використовуються такі відносні показники: показник частоти випадків І_чв або днів непрацездатності І_чд , що визначаються на 100 працівників:

де Б – кількість випадків захворювань;

Д_н – кількість днів захворювань за звітний період;

Ч – середньоспискова кількість працівників у звітному періоді.

Показник середньої тривалості одного випадку захворювання (по­казник важкості захворюваності):

де Д – кількість днів тимчасової непрацездатності.

Різновидами статистичного методу є груповий і топографічний методи аналізу травматизму.

При груповому методі досліджуються травми конкретної групи за визначеними однорідними ознаками: часом травмування (днями, тиж­нями, змінами), віком, стажем, статтю, кваліфікацією потерпілого; видами робіт; причинам нещасних випадків та ін. Це дає можливість визначити найбільш несприятливі обставини в організації робіт та фактичний стан умов праці на підприємстві або в його підрозділах.

При топографічному методі нещасні випадки вивчаються на території підприємства, на плані розташування обладнання в цеху та ін. Накопичення знаків, які позначають місця нещасних випадків у якійсь зоні, на позначці робочого місця або обладнання, характери­зує підвищену небезпечність і потребує відповідних профілактичних заходів.