Надання першої допомоги при особливих видах травм і отруєннях Особливі види травм

Хімічні опіки. Виникають унаслідок дії на дихальні шляхи, шкіру і слизові оболонки концентрованих неорганічних та органічних кислот, лугів, фосфору, інших речовин. При загоранні або вибухах хімічних речовин утворюються термохімічні опіки. Ознаки – за глибиною ура­ження тканин хімічні опіки поділяються на чотири ступені: І – чітко виражене почервоніння шкіри, легкий набряк, що супроводжується болем і відчуттям печії; II – великий набряк, утворення пухирів різ­ного розміру і форми; III – потемніння тканин або побіління через кілька хвилин, годин; шкіра припухає, виникає різкий біль; IV – гли­боке омертвіння не лише шкіри, а й підшкірної жирової клітковини, м’язів, зв’язкового апарату суглобів.

Опіки кислотами дуже глибокі, на місці опіку утворюється сухий струп. Внаслідок опіку лугами тканини стають вологими, тому ці опіки переносяться важче, ніж опіки кислотами.

Допомога. Якщо одяг потерпілого просочився хімічною речови­ною, його треба швидко зняти, розрізати чи розірвати на місці події. Потім механічно видалити речовини, що потрапили на шкіру, енергійно змити їх струменем води протягом не менше 10...15 хв, поки не зникне специфічний запах. При потраплянні хімічної речо­вини у дихальні шляхи потрібно прополоскати горло водним 3-процентним розчином борної кислоти, цим же розчином промити очі. Не можна змивати хімічні сполуки, які займаються або вибухають при зіткненні з вологою. Якщо невідомо, яка хімічна речовина викликала опіки, треба накласти чисту суху пов’язку, після чого спробувати зняти або зменшити біль.

Ураження блискавкою. Ознаки, подібні до ознак ураження елек­тричним струмом і явищ електроопіку.

Допомога. Дії, аналогічні діям при ураженні електричним струмом. Закопувати потерпілого в землю не можна: грудна клітка, здавлена землею, не зможе розширюватися навіть коли з’являється самостійне дихання.

Тривале здавлювання тканин. Причини: падіння ваги під час об­валів, притискання в інших ситуаціях. Через кілька годин після здавлювання тканин розвиваються тяжкі загальні порушення, подібні до шоку, сильний набряк здавленої кінцівки. Різко зменшується виді­лення сечі, вона стає бурою. З’являються блювання, марення, пожов­тіння, потерпілий непритомніє і навіть може померти.

Допомога. Намагатися вивільнити потерпілого від здавлювання, обкласти уражене місце льодом, холодними пов’язками, на кінцівку накласти шинну пов’язку, нетуго бинтуючи пошкоджені ділянки тіла.

Утоплення. При справжньому (мокрому) утопленні рідина обо­в’яз­ково потрапляє в легені (75...95 % всіх утоплень). При рефлекторному звуженні голосової щілини (сухе утоплення) вода не потрапляє в легені і людина гине від механічної асфікції (5...20 % утоплень). Зустрічається утоплення від первинної зупинки серця і дихання внас­лідок травми, температурного шоку тощо. Утоплення може настати внаслідок тривалого пірнання, коли кількість кисню в організмі змен­шується до рівня, що не відповідає потребам мозку. Ознаки: у разі мокрого утоплення, коли потерпілого рятують зразу після занурення під воду, у початковий період після його підняття на поверхню відзначається загальмований або збуджений стан, шкірні покриви і поверхневі слизові оболонки губ бліді, дихання супроводжується каш­лем, пульс прискорений, потерпілого морозить. Верхня частина живо­та здута, нерідко буває блювання шлунковим вмістом з проковтнутою водою. Ці ознаки можуть швидко зникнути, але інколи слабкість, запаморочення, біль у грудях та кашель зберігаються протягом кіль­кох днів. Якщо тривалість повного занурення потерпілого під воду становила не більше декількох хвилин і після витягнення з води він був непритомний, – шкірні покриви синюваті, з рота і носа витікає пінна рідина рожевого забарвлення, зіниці слабо реагують на світло, щелепи міцно стиснуті, дихання уривчасте або відсутнє, пульс слабий, неритмічний, стан організму характеризується як агональний.

Якщо після повного занурення потерпілого під воду минуло більше 2–4 хв, – самостійне дихання і серцева діяльність, як правило, відсут­ні, зіниці розширені і не реагують на світло, шкірні покриви синюшні. Всі ці ознаки свідчать про настання клінічної смерті.

При сухому утопленні посиніння шкіри виражене менше, в агона­льному періоді відсутнє витікання пінистої рідини з рота, тривалість клінічної смерті становить 4...6 хв.

Утоплення, що розвинулося внаслідок первинної зупинки серця і серцевої діяльності, характеризується різкою блідістю шкіри, від­сут­ністю рідини в порожнині рота і носа, зупинкою дихання і серця, розширенням зіниць. У таких утоплеників клінічна смерть може три­вати до 10...12 хв.

Допомога. Рятувати утопленика треба швидко, бо смерть настає через 4...6 хв після утоплення. Підпливши до потопаючого ззаду, треба взяти його під пахви так, щоб голова була над водою, повернута обличчям догори, і пливти з ним до берега. Потім якнайшвидше треба очистити порожнину рота і глотки утопленого від слизу, мулу та піску, швидко видалити воду з дихальних шляхів: перевернути потер­пілого на живіт, перегнути через коліно, щоб голова звисала вниз і кілька разів надавити на спину. Після цього потерпілого перевертають обличчям догори і починають оживляти. Коли утопленик врятований у початковому періоді утеплення, треба, перш за все, вжити заходів для усунення емоційного стресу: зняти мокрий одяг, досуха обтерти тіло, заспокоїти. Якщо потерпілий без свідомості при досить спон­танному диханні, то його кладуть горизонтально, піднімають ноги на 40°...50°, дають подихати наша­тирним спиртом. Одночасно його зігрівають, роблять масаж грудної клітки, розтирають руки і ноги.