Оптимальні та допустимі норми температури, відносної вологості та швидкості руху повітря у робочий зоні виробничих приміщень [44]

Період року

Категорія робіт

Температура, °С

Відносна вологість, %

Швидкість руху, м/с

оптимальна

допустима

оптимальна

допустима на робочих місцях

Оптимальна, не більше ніж

допустима на робочих місцях постійних і непостійних, не більше ніж

верхня межа

нижня межа

на робочих місцях

постій­них

непос­тійних

постій­них

непос­тійних

Холод­ний

Легка – І а Легка – І б Середньої важкості – ІІ а Середньої важкості – ІІ б Важка – ІІІ

22–24 21–23 18–20 17–19 16–18

25 24 23 21 19

26 25 24 23 20

21 20 17 15 13

18 17 15 13 12

40–60 40–60 40–60 40–60 40–60

75 75 75 75 75

0,1 0,1 0,2 0,2 0,3

0,1 0,2 0,3 0,4 0,5

Теплий

Легка – І а Легка – І б Середньої важкості – ІІ а Середньої важкості – ІІ б Важка – ІІІ

23–25 22–24 21–23 20–22 18–20

28 28 27 27 26

30 30 29 29 28

22 21 18 16 15

20 19 17 15 13

40–60 40–60 40–60 40–60 40–60

55 (при 28 °С) 60 (при 27 °С) 65 (при 26 °С) 70 (при 25 °С) 75 (при 24 °С)

0,1 0,2 0,3 0,3 0,4

0,1–0,2 0,1–0,3 0,2–0,4 0,2–0,5 0,2–0,6

Оптимальними називають такі параметри мікроклімату, які при тривалій і систематичній дії на людину забезпечують збереження нор­мального теплового стану організму без напруження механізмів тер­морегуляції. Вони забезпечують відчуття теплового комфорту і ство­рюють умови для високого рівня працездатності людини.

До відхилень параметрів мікроклімату від оптимальних значень організм людини має здатність пристосовуватись, але при значних від­хиленнях в організмі працівника можуть виникати певні порушення нормальної життєдіяльності, а іноді й захворювання.

При зміні температурних умов середовища змінюються відпо­відно й обмінні процеси в організмі. При підвищених значеннях температури повітря і значному потовиділенні порушується водний обмін. Якщо особи, які не виконують фізичної роботи, втрачають 0,8–1,2 г/хв води шляхом випаровування, то при підвищеній темпе­ратурі ці втрати можуть досягати 2,35–3,1 г/хв. Загальні втрати води протягом робочого дня – 4–6 кг. При цьому з організму вимиваються солі та вітаміни, а це позначається на білковому обміні, функціях серцево-судинної системи, слиновиділенні тощо.

При високій температурі частішими стають серцеві скорочення, в окремих випадках – до 180–200 ударів за хвилину. При цьому внаслі­док зниження судинного тонусу падає артеріальний тиск.

При підвищенні температури та охолодженні частішає дихання; при значному перехолодженні воно стає неглибоким і неритмічним.

При різкому нагріванні організму може порушуватися умовно ре­флекторна діяльність, координація рухів, функція уваги, точність ви­конання трудових операцій.

Рухомість повітря діє одночасно термічно і механічно (при пев­них значеннях швидкості потоку). Організм людини здатний відчу­вати швидкість потоку повітря понад 1 м/с, але іноді й значно нижчі значення швидкості не впливають на нормальне функціонування орга­нізму людини.

Встановлено, що взимку швидкість повітряного потоку у виробни­чих приміщеннях повинна бути в межах 0,3–0,5 м/с, влітку – 0,5–1 м/с. В умовах окремих виробництв (гарячі цехи) виникає потреба створю­вати потік повітря швидкістю 3–3,5 м/с. У цих випадках застосовують вентиляційні пристрої.

Вологість повітря значно впливає на працездатність людини. Від­носна вологість повітря не повинна бути більше 75 % й менше 30 %.

Підвищена вологість повітря при високій температурі ускладнює тепловіддачу організму і призводить до його перегріву. При низькій температурі підвищена вологість повітря призводить до швидкої втомлюваності організму і простудних захворювань.

Понижена відносна вологість повітря сприяє швидкому випарову­ванню поту, швидкість тепловіддачі і пересиханню шкіряного по­крову. Оптимальна вологість повітря для людини – 40–60 %.

Для вимірювання параметрів мікроклімату використовуються при­лади: ртутні та спиртові термометри (для виміру температури), пси­хрометри (для визначення відносної вологості повітря), анемометри та кататермометри (для визначення швидкості руху повітря).

З метою забезпечення нормальних метеорологічних умов на ви­робництві з надлишком тепла застосовують:

• вентиляцію та опалювання;

• теплоізоляцію нагрітого обладнання (скловата);

• екранування джерел чи силового випромінювання (тепловідби­ваючі і теплопоглинаючі), водяні завіси, скло);

• все обладнання, що виділяє тепло, розміщують в одному примі­щенні;

• засоби індивідуального захисту;

• обмежене перебування людей у зоні з підвищеною температу­рою (додаткові переваги);

• механізація та автоматизація виробничих процесів;

• спеціальний питний режим (білково-вітамінні напої, хлібний квас, підсолена вода).

На промислових підприємствах повітря робочої зони може за­бруднюватися шкідливими речовинами, які утворюються в результаті технологічного процесу, або містяться в сировині, продуктах та на­півфабрикатах і відходах виробництва. Ці речовини потрапляють у повітря у вигляді пилу, газів або пари і діють негативно на організм людини. Залежно від їх токсичності та концентрації в повітрі вони можуть бути причиною хронічних отруєнь або професійних захво­рювань.

Залежно від ступеню токсичності, фізико-хімічних властивостей, шляхів проникнення в організм, санітарні норми встановлюють гра­нично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин у повітрі ро­бочої зони виробничих приміщень, перевищення яких неприпустиме.

Гранично допустимою концентрацією (ГДК) шкідливої речовини в повітрі робочої зони вважається така концентрація, вплив якої на людину в разі її щоденної регламентованої тривалості не призводить до зниження працездатності чи захворювання в період трудової діяльності та у наступний період життя, а також не справляє негатив­ного впливу на здоров’я нащадків. Робочою зоною вважається простір заввишки 2 м над рівнем підлоги або робочої площини, на якій розта­шовані місця постійного або тимчасового знаходження працюючих.

Згідно з ГОСТ 12.1.007-76 «ССБТ. Вредные вещества. Классифи­кация и общие требования безопасности», за токсичністю дії шкідливі речовини поділяють на чотири класи небезпеки:

• надзвичайно небезпечні речовини (ГДК 0,1 мг/м²);

• особливо небезпечні речовини (ГДК від 0,1 до 1,0 мг/м²);

• помірно небезпечні речовини (ГДК від 1,0 до 10 мг/м²);

• малонебезпечні речовини (ГДК 10 мг/м²).

Гази і пари за дією на організм людини умовно поділяють на дев’ять груп за характером токсичності:

1 – такі, що припікають і подразнюють шкіру і слизові поверхні (неорганічні кислоти, луги, деякі органіч­ні кислоти, ангідриди та ін.), – вражають шкіру з утворен­ням наривів, виразок;

2 – подразнюючі (хлор, двоокис сірки, аміак, фосген, окиси азоту, тумани кислот, ароматичні вуглеводи та ін.) – вражають верхні і гли­бокі дихальні шляхи;

3 – кров’яні (окис вуглецю, свинець і його неорганічні сполуки, ароматичні смоли, толуол, бензол та ін.) – взаємодіють з гемоглобіном;

4 – нервові (вуглеводні, спирти, анілін, тетраетилсвинець, сірково­день, аміак, фосфорорганічні речовини та ін.) – викликають розлад функцій нервової системи, судому м’язів, параліч;

5 – ферментні (солі ртуті, миш’як і його сполуки, синильна кислота та її солі, фосфорорганічні сполуки) – порушують структуру фермен­тів, інактивують їх;

6 – печінкові (хлоровані вуглеводні, фосфор, бромбензол, селен) – викликають структурні зміни тканин печінки;

7 – мутагени (окис етилену, етиленамін, хлоровані вуглеводні, спо­луки свинцю, ртуті та ін.) – впливають на генетичний апарат клітини;

8 – алергени (алкалоїди, деякі сполуки нікелю, похідні піридину, органічні сполуки природного походження: кофеїн, хінін, ефедрин, атропін) – викликають зміни в реактивній здатності організму;

9 – канцерогени (кам’яновугільна смола, ароматичні аміни, азо- і діазосполуки та ін.) – викликають утворення злоякісних пухлин.

При одночасному знаходженні в повітрі робочої зони декількох шкідливих речовин односпрямованої дії, близьких за хімічним скла­дом і характером біологічної дії на людину, для визначення можли­вості працювати в цій зоні використовують таку формулу:

де  С₁, С₂,..., С_n – фактичні концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони, мг/м³;

ГДК₁, ГДК₂,..., ГДК_n – гранично допустима концентрація шкідли­вих речовин, що знаходяться в повітрі робочої зони, мг/м³.

Приклади речовин односпрямованої дії: оксид вуглецю і оксид азоту, сірчаний газ і сірчаний водень або інші вуглеводневі сполуки.

За ступенем дії на організм людини шкідливі речовини поділя­ються на чотири класи небезпеки:

1 – надзвичайно небезпечні;

2 – високонебезпечні;

3 – помірно небезпечні;

4 – малонебезпечні.

Класи небезпеки встановлюються залежно від норми і показників, наведених у табл. 9.

Таблиця 9