3.10. Визначення газообміну ґрунту з атмосферою за допомогою газоаналізатора

Основними регуляторами газообміну являються дифузія повітря, температура та вологість ґрунту, приземний шар повітря, атмосферний тиск, швидкість вітру, коливання рівня ґрунтових вод.

Для відбору проб застосовують метод відсмоктування ґрунтового повітря певного об’єму голкою-буром Вершиніна-Поясова, зануреним на задану глибину в ґрунт.

Найбільш розповсюдженим методом аналізу ґрунтового повітря є абсорбційний з використанням газоаналізатора. При цьому визначають вміст вуглекислоти та кисню, а – азоту вираховують за різницею.

3.11. Визначення біологічної активності ґрунту за методом Макарова

Принцип методу

Одним з важливих показників біологічної активності ґрунту є інтенсивність виділення з нього СО₂, яка залежить від типу ґрунту, кількості органічної речовини, характеру рослинного покриву, температури та вологості ґрунту і повітря.

Метод ґрунтується на визначенні виділеної з ґрунту вуглекислоти за різницею між вмістом СО₂ у грунті та повітрі.

Техніка визначення

Скляна банка місткістю 0,5 л ставиться дном уверх на ґрунт, краї банки обгортають фільтрувальним папером і присипають ґрунтом. Через 1,5-2 години банку знімають і щільно закривають кришкою. Потім у банку приливають 10 мл 0,1 н. розчину Ва(ОН)₂, інтенсивно збовтують і надлишок Ва(ОН)₂ відтитровують 0,1 н. розчином HCl з використанням фенолфталеїну. Одночасно на поверхню ґрунту ставлять на такий же час відкриту банку з 10 мл 0,1 н. розчину Ва(ОН)₂ для наступного визначення поглинутої з повітря вуглекислоти (контроль).

Кількість виділеної з ґрунту СО₂ (Q, мг/см² хв) обчислюють за формулою:

,

де: - кількість 0,1 н. розчину HCl, яка пішла на титрування в дослідній пробі, мл;

- те же у контрольній пробі, мл;

S – площа горла банки, см²;

Т – час, хв;

2,2 – коефіцієнт перерахунку: 1 мл 0,1 н. розчину HCl відповідає 2,2 мг СО₂.

3.12. Визначення температури грунту за методом Саввінова

Температура ґрунту відноситься до найважливіших чинників, які обумовлюють ріст, розвиток і врожай рослин, а також характер ґрунтових процесів.

Температуру орного шару ґрунту вимірюють колінчастими ртутними термометрами Саввінова, які встановлюють на глибинах 5, 10, 15, 20 см. При цьому необхідний добрий контакт термометрів з ґрунтом. Термометри розташовують у напрямку зі сходу на захід на відстані 10 см один від одного. Ґрунт навколо термометрів дещо ущільнюється.

3.13. Облік кореневих систем за методом Станкова

Принцип методу

Цей метод дає уяву про масу, довжину, об’єм і поверхню коренів. Він базується на рамочній виїмці ґрунту.

Техніка визначення

На поверхню ґрунту накладають рамку з внутрішніми розмірами 30,3см 30,1см, що відповідає площі 0,1 м². Ґрунт усередині рамки розрізують на грудки і шар 0-10 см совком переносять у торбинку. Так же виймають в окремі торбинки шари 10-20, 20-30 і 30-40 см.

Для відмивки коренів від ґрунту використовують торбинки з декількох шарів марлі чи сита з діаметрами отворів від 1 до 0,25 мм. Щоб прискорити відмивку проби заздалегідь замочують у воді. Відмивку коренів слід проводити відразу після взяття зразків.

Відмиту масу розділяють на 4 групи: 1) пожнивні рештки; 2) крупні корені діаметром > 1 мм; 3) дрібні коренці діаметром < 1 мм та їх шматочки; 4) мертві напіврозкладені залишки. Всі фракції висушують до повітряно- сухого стану та зважують.

Поверхню (D) і сумарну довжину (l_S) живих коренів можна (приблизно) визначити, якщо відомі їх об’єм і середній діаметр, за формулами:

; ,

де: V – об’єм коренів, см³;

d – середній діаметр їх, см.