3.21. Визначення водопроникності ґрунту за методами Нестерова та Качинського

Принципи методів

Під водопроникністю ґрунту розуміють здатність його вбирати та пропускати через себе воду, яка надходить з поверхні. Цей процес складається з всмоктування та фільтрації. Кількісно водопроникність визначається коефіцієнтом усмоктування, який характеризує швидкість поступання води в ґрунт з поверхні за одиницю часу на одиницю площі. Цей показник значно залежить від агротехнічного стану, потужності орного шару, зволоження ґрунту, його генетичних властивостей і механічного складу.

Суть методу Нестерова полягає у визначенні водопроникності з допомогою металевих кілець і спеціального приладу ПВН.

Метод Качинського ґрунтується на використанні спеціальних трубок.

Техніка визначення за допомогою приладу пвн

Два металевих кільця загостреною частиною почергово – спочатку зовнішнє, потім внутрішнє – врізають у ґрунт на глибину 5 см; ґрунт зовні ущільнюється (відстань між повторностями не менше 0,5 м). На зовнішньому кільці закріплюють штатив, банки наповнюють водою. В обидві кільця мірною літровою квартою наливають воду до прийнятого рівня напору (5 см), кількість води облікують. Вода з одного бачка подається в зовнішнє кільце, з другого – у внутрішнє. За витратою води спостерігають за водомірною шкалою бачків, облікуючи її через певні інтервали часу (протягом першої години через 10 хв, наступних – 30 хв). Водопроникність на незрошуваних ділянках прослідковують протягом 3-5 годин, на зрошуваних – понад 5 годин.

Одночасно з обліком витрат води вимірюють її температуру. Перед початком визначення водопроникності поряд відбирають через кожні 10 см у трикратній повторності на глибину не менше 1 м ґрунт для визначення вологості.

Водопроникність (K_t, мм/год) обчислюють для кожного інтервалу часу спостережень за формулою:

,

де: Q – кількість поглинутої води, мл;

10 – коефіцієнт перерахунку мл у мм;

S – площа внутрішнього кільця, см²; t – час, годин.

Техніка визначення методом трубок

Готують площадку розміром 0,6-1 м 0,6-1 м, вирівнюють поверхню, не ущільнюючи ґрунт. В якості місткості для води використовують металеві трубки діаметром 5-6 см висотою 12-14 см. Трубки загостреними кінцями занурюють у ґрунт на глибину 3 см. Ґрунт навколо трубок ущільнюють. Всього на площадці встановлюють не менше 10 трубок на відстані 15 см одна від одної (в два ряди в шаховому порядку). Одночасно відбирають проби ґрунту для визначення вологості.

Трубки наповнюють водою та відмічають час їх заповнення, потім слідкують за часом просочування води з трубок у ґрунт. Тривалість визначення – 3-5 годин. Під час обліку витрати води вимірюють температуру.

Водопроникність виражають в мм водного стовпа на одиницю площі за одиницю часу й обчислюють за формулою:

,

де: h - висота стовпа поглинутої води, мм;

t – час, годин.

Одержані результати приводять до температури 10 ⁰С, використовуючи поправочні коефіцієнти Хазена.

3.22. Визначення випаровування води з ґрунту методами Іванова, трубок, Ревута

Принципи методів

Розрізнюють фізичне випаровування (з поверхні ґрунту) та біологічне (транспіраційне). Сумарне випаровування є важливою характеристикою водного режиму ґрунту.

Метод Іванова ґрунтується на розрахунку сумарного випаровування ( ) за формулою:

де: t – середня температура повітря за певний час, ⁰С;

а – середня відносна вологість повітря за той же час, %.

Метод трубок базується на визначенні випаровування з ґрунту в лабораторних умовах.

Метод Ревута полягає у визначенні випаровування з ґрунту за допомогою циліндрів (мікровипарників) у польових умовах.