3.18. Визначення вологості розриву капілярного зв’язку за методом Долгова-Виноградової

Принцип методу

Вологістю розриву капілярного зв’язку (ВРК) називають такий стан зволоження ґрунту, при якому капілярна волога в процесі випаровування втрачає здатність пересуватися до випаровуючої поверхні. При цьому надходження вологи в корені різко сповільнюється. В інтервалі між найменшою (польовою) вологоємністю та ВРК вода найдоступніша для рослин.

Принцип методу полягає в тому, що при вологості ґрунту, вищій ВРК, волога підтримує верхній шар ґрунту у візуально помітному темнішому стані. При зменшенні вологості до ВРК ґрунт починає світліти.

Щоб виявити момент припинення надходження вологи до поверхні ґрунту, на нього насипають 1-1,5 мм індикаторної речовини, яка чітко змінює своє забарвлення при переході із зволоженого в сухий стан (лес або дрібнокристалічний пісок).

Техніка визначення

В металеве кільце висотою 5 см і діаметром 5-6 см поміщають зразок ґрунту в порушеному чи непорушеному стані та насипають 1-1,5 мм індикатора. Зволожують зразок знизу до помітного потемніння шару індикатора. Потім кільце знизу щільно закривають і залишають на 4-7 діб. Припинення підтоку вологи до поверхні відмічають за посвітленням індикатора.

Знімають шар індикатора, зразок ділять на чотири шари, з середніх шарів відбирають наважки та сушать при 105 ⁰С до постійної ваги. ВРК (в %) обчислюють за формулою:

,

де: А – вага бюкса, г;

В – вага бюкса з ґрунтом у стані ВРК, г;

С – вага бюкса з ґрунтом після висушування, г.

3.19. Визначення найменшої (польової) вологоємності ґрунту термостатно-ваговим методом

Принцип методу

Найменша (польова) вологоємність (НПВ) – це кількість води, яку ґрунт утримує після надмірного зволоження при вільному опусканні гравітаційної води при відсутності випаровування. НПВ характеризує верхню межу оптимального зволоження ґрунту практично для всіх сільськогосподарських культур.

Метод полягає у висушуванні проб ґрунту в термостаті при 105 ⁰С до постійної ваги та віднесенні ваги вологи (в %) до ваги абсолютно сухого ґрунту.

Техніка визначення

НПВ можна визначити після визначення водопроникності. Для цього площадку закривають плівкою чи соломою та присипають ґрунтом, щоб не було випаровування води.

Можна зробити спеціальне зволоження ґрунту. Площадку 2 м 2 м оточують подвійним валиком землі та зволожують на глибину 1-1,5 м, при цьому всі пори ґрунту повинні бути зайняті водою.

Після усмоктування всієї вологи ґрунтом площадку закривають від випаровування. Проби відбирають буром у центрі площадки через кожні 10 см на глибину 1,5 м у такі строки: на піщаних і супіщаних ґрунтах – через 1-2 доби, на суглинкових і глинистих – через 2-4 доби. Проби висушують до постійної ваги.

НПВ (в %) обчислюють за формулою:

,

де: А – вага води, г;

Г_С – вага абсолютно сухого ґрунту, г.

3.20. Визначення природної вологості ґрунту термостатно-ваговим методом

Принцип методу

Відносний (в %) кількісний вміст води в ґрунті називають його вологістю, яку визначають систематично протягом вегетації. Строки взяття проб на вологість повинні співпадати зі строками відбору зразків для інших аналізів – ґрунтових і рослинних. Проби на вологість ґрунту відбирають буром.

Метод полягає у висушуванні проб ґрунту в термостаті при 105 ⁰С до постійної ваги та віднесенні ваги вологи (в %) до ваги абсолютно сухого ґрунту.

Техніка визначення

Проби ґрунту на вологість беруть на двох повтореннях в трьох точках через кожні 10 см на глибину 1,0-1,5 м і аналізують окремо. Висушування в термостаті проводять до тих пір, доки різниця між останнім і попереднім зважуваннями буде не більше 0,1 г.

Обчислення природної вологості (В, %) проводять за формулою:

,

де: А – вага води, г;

Г_С – вага абсолютно сухого ґрунту, г.

Щоб перерахувати вологість, виражену в %, в мм водного стовпа, необхідно знати об’ємну вагу ґрунту (d_V, г/см³) для кожного генетичного горизонту, товщину шару (h, см), вологість (В, %) для даного шару:

.

Щоб перерахувати запаси води в ґрунті з мм в м³ на гектар, треба враховувати, що шар води в 1 мм на гектарі відповідає 10 м³ води.

Діапазон активної вологи (ДАВ) являє собою різницю між найменшою (польовою) вологоємністю та вологістю зав’ядання, визначеної методом вегетаційних мініатюр або за даними максимальної гігроскопічності, помноженими на 1,34.