Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
піддубний.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
441 Кб
Скачать
☆

14. Дайте оцінку Військових диктатур і. Морініго та а. Стресснера та їх Наслідки для Парагваю.

83. Диктатура Морініго. До нещастя, наступником Естігаррібіа, по Гибш у вересні 1940 року в результаті авіаційної катастрофи, став генерал Хихиня Морініго. Новий президент, зневаживши конституцію, відстрочив проведення виборів до 1943 року. Протягом цього часу він встановив цензуру друку, скасував громадянські свободи, гарантовані конституцією, кинув у в'язниці і вислав з країни лідерів ліберальної партії, а у влади поставив традиційних реакційних лідерів партії «Колорадо». Розгромивши опозицію, Морініго в 1943 році провів вибори, на яких він не тільки був єдиним кандидатом, але й не дозволив ніякої реєстрації виборців. Так як армія контролювала місця для голосування, Морініго був без великої бфьби обраний і 15 серпня 1943 введений на посаду.

Протягом наступних чотирьох років Морініго правил залізною рукою; все ж, до честі його, треба сказати, що він зробив ряд заходів, спрямованих на розвиток ресурсів Парагваю. У листопаді 1943 року Морініго підписав торгове та нафтову угоду з Болівією, за яким Болівія отримала право користуватися в якості виходу до моря для своїх товарів Пуерто-Касадо. Рік тому, у серпні 1944 року, Парагвай уклав копвенцію з Бразилією, по якій остання зобов'язалася надати капітали для будівництва залізниці від порту Консепсьон до міст Педру-Жуан-Кабельеру і Понта-Поран в провінції Мату-Гросу. На півдні Парагвай та Аргентина 1 червня 1945 визначили прикордонну лінію по річці Пилькомайо і досягли угоди про спільне використання її вод для цілей іригації в обох країнах.

Прагнучи до розвитку ресурсів області Чако, площа якої становила близько 228 тисяч кв. кілометрів, Морініго привернув інтерес однієї американської нафтової компанії до організації розвідки нафти, але в 1950 році, після п'ятирічних безплідних пошуків, остання згорнула роботи. Друга світова війна стимулювала промисловий розвиток країни, так що до 1945 року Парагвай розташовував низкою підприємств металообробної, шкіряної, скляної, текстильної та паперової промисловості, віскозних фабрик, підприємств з виробництва рослинних олій, а також декількома хімічними та фармацевтичними заводами, не рахуючи промисловості з переробки продуктів сільського господарства («йерба мате», каучук, тютюн) та лісового господарства, в першу чергу квебрахо. Продукція всіх цих галузей служила міцною основою для експорту, що спонукало Морініго в 1945 році заснувати державний торговий флот, скромно почавши з одного судна. Однак справа швидко рушило вперед. До 1953 року державний торговий флот мав у своєму розпорядженні невеликою флотилією кораблів, що діяли між портами Парагваю, з одного боку, і Аргентини, Уругваю і Бразилії - з іншого.

З метою стимулювати виробництво продовольчих товарів уряд Морініго організувало технічну допомогу фермерам за посередництвом регіональних землеробських агентств, обладнаних для проведення консультацій в області грунтового господарства, методів агротехніки та впровадження нових сільськогосподарських культур. Уряд зробило також допомога скотарям наданням їм кредитів і створило в Ягуароне в інтересах дружин фермерів зразково-показові центри економного ведення домашнього господарства. Успіх цих починань послужив досвідом, спираючись на який був задуманий ряд нових. Але особливо велике значення в справі надання агротехнічної допомоги мала діяльність Стік (Панамериканській сільськогосподарської технічної та кооперативної служби), керованої американським фахівцем *. Створена в 1942 році, стіки за цей короткий термін зуміла вплинути на землеробське виробництво в масштабі всієї країни. Серед значних заходів, здійснених стіків в Парагваї, треба назвати створення зразково-показовою молочної ферми, скотарській ферми площею в 25 тисяч акрів в східній частині області місій з метою організувати роботи по виведенню нових сортів трав і нових порід м'ясної худоби і, нарешті, експериментальної насінницької ферми площею в 5000 акрів поблизу Асунсьйона для селекції значного числа різних типів нових сільськогосподарських культур. Понад 6 тисяч парагвайських ферм перейняли нові методи; залишивши дерев'яний плуг, повсюдно поширений перед тим, як було покладено початок цієї діяльності, вони перейшли до вживання сучасної сільськогосподарської техніки. Безпосередньо сприяючи поліпшенню живлення парагвайського населення, стіків рекомендувала будувати склади і холодильні підприємства і всіляко розвивати молочне господарство, а також впровадила розуміння важливості молока і свіжих овочів в раціоні парагвайців, до того що складався з кукурудзи, бобів і маніока. Скромний початок землеробського освоєння області Чако було покладено поселенцями-менонітів, прибулими в значному числі між 1926 і 1930 роками. Після другої світової війни в Парагвай пе-

* Слід зазначити, що президентство Морініго і його наступників характеризувалося підпорядкуванням країни інтересам американських нафтових та інших монополій (цим же інтересам, зокрема, відповідала і діяльність стік), повною залежністю від державного департаменту, ніж в значній мірі визначалося то важке становище країни, про якому далі розповідає автор.- Прим. ред. реехало за сприяння Міжнародної організації ио справах біженців ще понад 4 тисячі іммігрантів з Німеччини.

Незважаючи на всі зусилля домогтися збільшення виробництва продовольчих культур і розширення експортної торгівлі, вартість продуктів харчування в міських центрах залишалася досить високою ;, це стало результатом монополії на землю, що належала багатій олігархії Парагваю. Заробітна плата робітничого класу, основного споживача продуктів харчування у великих містах, була найменшою на всьому континенті; крім того, на становищі робітників важко відбивалися незадовільні житлові умови і умови праці на підприємствах. Правда, в 1943 році був прийнятий закон про мінімум заробітної плати для всіх робітників, що досягли 18 років, але в жвзнь він так і не був проведений. Хвилювання робітників з'єдналися з заворушеннями студентів університету, професорів, видавців та інших прошарків інтелігенції, що страждала в своїй загальній масі від різних репресивних заходів диктатор-ського режиму. Рух протесту охопило і заборонені політичні партії, обурені монополією на владу, встановленої Морініго. Провісником масового невдоволення послужила загальний страйк, що спалахнула в квітні 1944 року, в результаті якої була паралізована вся життя столиці. Перш ніж страйк закінчилася, Морініго кинув у в'язниці кілька сот робочих лідерів, а залізничні робітники в свою чергу в запалі боротьби зруйнували велике число мостів.

Наступні три роки були відзначені неухильним зростанням опозиції Морініго. Щоб розтрощити опозицію, диктатор вдався до найсуворішим заходам: політичному переслідуванню, придушення друку і висилку до концентраційних таборів. В кінці року були зроблені прямі спроби повстань, на придушення яких були кинуті війська. Показна поступка Моріііго, який погодився скликати конституційні збори, була визнана лицемірною, оскільки партія «Колорадо», політична організація самого диктатора, відмовила в якому-небудь представництві фебрерістам, впливовою лівої партії, яка користувалася широкою підтримкою робочого класу.

Зрештою довголітня опозиція диктаторському режиму досягла своєї найвищої точки у великому повстанні, піднятому в березні 1947 року. До повстанському руху, центром якого було місто Консепсьон в північній частині країни, приєдналася третину армії. З самого початку було ясно, що повстання не носить комуністичного характеру; про це свідчила участь лідерів фебрерістов та інших ліберальних партій, а також значного числа армійських офіцерів. Протягом наступних чотирьох місяців повстанці безуспішно намагалися опанувати Асунсьйоном; уряд тим часом направило свої війська проти оплоту повстанців - міста Консепсьон. У кошга липня повстанцям, предпринявшим великий наступ, вдалося осадити Асунсьйон; в свою чергу урядові армії здійснили операцію по оточенню противника з метою захопити їх столицю. Однак до середини серпня облога Асунсьйона закінчилася поразкою. Так як центр опору повстанців упав, вони розпустили свої війська, а Морініго дарував амністію рядовим солдатам, що приєдналася до повстання; амністія ця, однак, не була поширена на десятки три офіцерів і ряд політичних лідерів, як лібералів і фебрерістов, так і комуністів, що встали на сторону повстання. Втім, здебільшого лідерів, за якими була влаштована полювання з метою арешту, вдалося врятуватися втечею з країни або сховатися в самому Парагваї.

Повстання викликало розкол в лавах партії «Колорадо». Найбільш реакційна частина партії наполягала на зразковому покаранні повстанців і виступила проти більш помірного курсу, обраного Морініго. У підсумку, коли 15 лютого відбулися чергові президентські вибори, крило, підтримувало президента, обрало главою виконавчої влаеті X. Наталіс Гонсалеоа на п'ятирічний термін, що починався 15 серпня. Звичайно, іншим партіям було заборонено висувати своїх кандидатів. Протягом наступних півтора років смута в рядах партії «Колорадо» тривала. Після шестимісячного бурхливого періоду правління Гонсалес був повалений, а влада перейшла до Раймундо Ролон. Але як тільки він зайняв ниє президента, як стався новий переворот, в результаті якого главою виконавчої влади став Феліпе Молас Ло ~ пес; в травні 1949 він вступив на посаду, щоб завершити термін повноважень Гонсалеса. Однак небажання Лопеса піти на поступки опозиції призвело до того, що і він був повалений у вересні 1949 року, коли конгрес обрав тимчасовим президентом Федеріко Чавеса.

У Чавеса Парагвай знайшов нового диктатора, гідного Морініго. Чавесу вдалося в корені припинити спроби повстань з боку опозиційних партій - ліберальної і фебрерістской - і підпорядкувати залізному контролю партію «Колорадо», поки він не був повалений в травні 1954 року главою збройних сил - генералом Альфредо Стресснера *.

Соціальне та економічне становище після 1949 року. Протягом усіх цих дет, від Морініго до Отресснера, основи економіки Парагваю не зазнали жодних змін. Країна знаходиться під пануванням землевласників, які експортують головні багатства держави - продукцію лісових промислів, особливо квебрахо, а також бавовна, цукор, тютюн і «йерба мате». Так як збір експортних податків фактично нічого не дає уряду, а прибуткового податку в Парагваї взагалі немає, воно не має коштів, достатніми для задоволення потреб парагвайського народу.

Режим Стресснера. У травні 1954 головнокомандуючий збройними силами Парагваю генерал Альфредо Стресснер повалив президента Федеріко Чавеса. У липні того ж року він був висунутий партією "Колорадо" кандидатом на пост президента країни і обраний у результаті безальтернативних виборів. За допомогою майстерного маневрування Стресснеру вдалося заручитися підтримкою армії і партії "Колорадо", створивши таким чином надійну організаційну основу для свого 34-річного правління. Його режим досяг стабільності ціною репресій. Більше того, корумпованість адміністрації приваблювала багатьох з тих, хто розраховував поживитися, отримуючи привілеї та вигідні контракти. Всім державним службовцям, учителям, армійським і поліцейським офіцерам ставилося в обов'язок бути членами партії "Колорадо".

 Авторитарне правління Стресснера здійснювалося під прикриттям демократичних вивісок. Стресснер переобирався на пост президента 8 разів; щоб надати цьому видимість законності, він змінив конституцію в 1967 і додатково в 1977. Опозиція режиму була слабкою і неефективною, оскільки супротивники правлячої партії були вигнані з країни наприкінці 1940-х і в 1950-і роки. Між 1963 і 1967 три опозиційні партії (включаючи дві фракції лібералів) домоглися офіційного статусу і права на участь у наступних виборах. У 1979 всі основні опозиційні партії, включаючи дисидентів з членів самої "Колорадо", утворили антістресснеровскую коаліцію, що отримала назву "Національна згода"; ця коаліція відмовилася брати участь у будь-яких виборах.

 Фатальним для режиму Стресснера виявився розкол в партії "Колорадо" в серпні 1987, а також зростаюче невдоволення в середовищі молодших офіцерів, яких обурювало особисте втручання Стресснера в процес присвоєння військових звань. У лютому 1989 Стресснер був повалений в результаті військового перевороту.