32. Розкрійте сітуацію в Домініканській республіці в условиях диктатури Рафаеля Леонідаса Трухільйо Моліна.

Вибори 1930: прихід до влади Трухільо

У 1930 році в країні відбулися вибори. В результаті вмілої фальсифікації результатів голосування Трухільо був обраний на пост президента. У країні відразу ж встановилася жорстка військова диктатура, незабаром перетворилася на криваву деспотію. Десятки тисяч незадоволених його політикою були розстріляні або ув'язнені. «Ера Трухільо» протривала до травня 1961 року. Напівписьменний полковник, а в минулому контрабандист став повновладним господарем країни, отримав можливість встановлювати власні порядки.

За 31 рік свого панування він чотири рази переобирався на пост президента за одностайної підтримки виборців. У 1930-1938 і 1942-1952 роках він офіційно займав цей пост, а в 1952 році номінальним президентом став рідний брат Трухільо - Ектор, але фактичним господарем країни завжди залишався Рафаель Леонідас, який займав завбачливо пост глави збройних сил.

За багато років необмеженої влади Трухільо перетворився на найбільшого і могутнього бізнесмена Домініканської Республіки. Збут солі, м'яса, тютюну, багато галузей промисловості, значна частина виробництва цукру були під його контролем. Він отримував 30 мільйонів доларів чистого річного доходу. Трухільо скупив всі найкращі землі у власній країні, мав нерухомість за кордоном. Якщо який-небудь домініканський фермер протестував і відмовлявся продавати диктатору свою ділянку землі, то через кілька днів це робила його вдова.

Культ особистості

Правління Трухільо було відзначено масштабним культом особистості. Конгрес присвоїв Трухільо звання генералісимуса, адмірала флоту, титули «Благодійник вітчизни», «Восстановитель незалежності», «Визволитель нації», «Покровитель витончених мистецтв і літератури», «Перший студент», «Перший лікар», «Перший доктор наук».

У Домініканській Республіці були споруджені численні прижиттєві пам'ятники йому. У 1936 році столиця країни - найстаріший місто Америки Санто-Домінго, заснований Бартоломео Колумбом, - був перейменований в Сьюдад-Трухільо («місто Трухільо»). Найвища вершина Карибських островів, Монте-Тіна, була перейменована в гору Трухільо. Після загибелі Трухільо його пам'ятники були демонтовані, столиці повернуто історичну назву, а гора перейменована в пік Дуарте на честь Хуана Пабло Дуарте, одного з батьків-засновників Домініканської Республіки.

Клан Трухільо

Перебуваючи при владі, Трухільо не забув і про своїх родичів. Його брати, діти, дядьки, племінники й інша численна рідня займали в країні пости міністрів, послів, депутатів, а також багато інших високі державні посади. Трухільо мав право усувати від посади будь-якого чиновника, розпускати конгрес і звільняти його окремих членів, обраних народом. В особистому спеціальному сейфі у нього зберігалися заздалегідь підписані і завірені печаткою розпорядження про відставку кожного з депутатів і сенаторів, а також вищих посадових осіб, в яких випливало лише проставити дату. Все життя в країні контролювалася армією і поліцією, майже половина бюджету країни витрачалася на утримання «сил порядку». «Домініканців садять у тюрми навіть за скарги на погану погоду», - писала в одному зі своїх номерів газета «Таймс». Всі партії та рухи були заборонені, крім партії Трухільо «Партідо Домінікана». Людина, що надійшов на державну службу, автоматично ставав членом цієї партії і був зобов'язаний відраховувати 10 відсотків своєї зарплати як партвнесків.

Методи правління Трухільо

З точки зору Трухільо, політика мала три аспекти: дипломатичний, економічний і внутрішньополітичний (охорона громадського порядку в країні). Диктатор-генералісимус вважав, що для досягнення цих цілей годяться будь-які засоби: вбивства, провокації, викрадення, ув'язнення в підземних казематах. «Той, хто не мій друг, мій ворог, і, отже, він за це поплатиться», - любив повторювати Трухільо.

Трагедія 1937

Нерозбірливість диктатора в засобах приводила деколи до страшних наслідків. У 1937 році почалася неоголошена по суті війна з Гаїті. Справа в тому, що протягом багатьох років тисячі гаїтян щорічно відправлялися в Домініканську Республіку на сезонну роботу - рубати цукрову тростину. Так було і в 1937 році. В кінці вересня - початку жовтня (головні події розігралися 2 жовтня) уряд Трухільо, не знаючи, як вивести країну із затяжної економічної кризи, вирішило вдатися до випробуваного способу - знайти «цапа відбувайла», звалити провину на гаїтян, нібито самовільно наводнили Санто-Домінго (Сьюдад-Трухільо).

Над гаїтянами, прибулими в пошуках роботи до столиці Домініканської Республіки, вчинили криваву розправу: було вбито більше 20 000 ні в чому не винних людей. Буря обурення спалахнула в Гаїті. Під натиском громадської думки уряд Домініканської Республіки погодилося розслідувати причини кривавих подій, проте незалежну комісію на місце кровопролиття не допустило. Трухільо обмежився висловленням співчуття і виплатою компенсації сім'ям загиблих. Гаїті зажадало 750 000 доларів - з розрахунку по 35 доларів за кожного вбитого. Трухільо довго торгувався і нарешті дав згоду виплатити 500 000 доларів.

Диктатура генералісимуса Трухільо: 1940-1950-і рр

У 1946 році сільськогосподарські робітники плантації «Ла-Романья» наважилися оголосити страйк. Трухільо віддав наказ заарештувати всіх її учасників. Через кілька днів було оголошено, що організатори страйку покінчили з собою у в'язниці з метою уникнути суду.

У 50-х роках багато шуму наробило таємниче зникнення професора Галіндес. 12 березня 1956 професор зник серед білого дня в Нью-Йорку, по дорозі з університету додому. Рідні Галіндес, а потім університетська адміністрація забили тривогу. В результаті розслідування, проведеного ФБР, було встановлено, що професора викрали агенти спецслужби Трухільо, які, можливо, спалили його в топці пароплава, що направляється в Домініканську Республіку, або викинули його за борт акулам. Таким чином Трухільо помстився професору за видану в США книгу, в якій той невтішно відгукнувся про генералісимуса. Не менш жорстоко вчинили і з лідером комуністичного руху Домініканської Республіки Фредді Вальдесом. Його затягли на гірську вершину, обв'язали навколо шиї мотузку і зіштовхнули в прірву. Довівши таким чином Вальдеса до божевілля, його повернули до в'язниці, де лише через кілька років - 27 січня 1950 повісили. Антикомунізм був офіційною ідеологією режиму, який правив у Домініканській Республіці. У березні 1936 року, незважаючи на тертя між двома державами, Трухільо відвідав Гаїті і підписав гаїтян-домініканську конвенцію про боротьбу з комунізмом. Трухільо пробував впливати на внутрішнє життя Гаїтянського держави.

У 1941 році його підтримка і гроші допомогли тодішньому послу Гаїті у Вашингтоні Елі Леско стати президентом Гаїті. Вони познайомилися ще в 1933 році, коли Леско був міністром внутрішніх справ Гаїті. Прибувши в Санто-Домінго в якості посла в 1934 році, Леско фактично вступив на службу до Трухільо. Генералісимус запалився безмежною любов'ю до посланнику сусідньої країни і навіть подарував йому золотий револьвер і розкішний автомобіль. Особливу щедрість по відношенню до Леско Трухільо проявив, коли той прогуляв 35 тисяч доларів, отриманих від свого уряду на закупівлю партії зброї, Трухільо покрив недостачу.

До кінця Другої світової війни диктатори з якихось причин перетворилися на смертельних ворогів. У жовтні 1944 року Трухільо намагався організувати вбивство Леско, а в 1945 році, коли президент Гаїті вирішив продовжити своє перебування при владі, Трухільо в помсту опублікував свою переписку з ним за 1937-1945 роки, з якої випливало, що гаїтянський президент дійсно довгі роки був у домініканського диктатора на утриманні. Коли влада на Гаїті захопила військова хунта на чолі з полковником Маглуар, Трухільо підтримав узурпаторів. У лютому 1951 Маглуар і Трухільо зустрілися і підписали спільне комюніке про дружбу і боротьбі проти комунізму.

Коли два президента за латиноамериканським звичаєм обнялися, щоб поплескати один одного по спині, Маглуар намацав за поясом Трухільо пістолет 38-го калібру. Пізніше Трухільо говорив, що тростину, яку тримав у руках Маглуар, була не чим іншим, як замаскованим пістолетом.

Нічим не прикрита жорстокість Трухільо викликала зростання невдоволення в країні. У 1954 році застрайкував двадцятитисячних колектив одного з цукрових підприємств У 1956 році спалахнуло збройне повстання, яке було жорстоко придушене. У 1958 році за участю військових був влаштований урядову змову. Неабиякою мірою активізації руху опору диктатурі Трухільо сприяла та обставина, що саме в той час, наприкінці 50-х, сталося падіння диктаторських режимів в Перу, Колумбії, Венесуелі, на Кубі.

14 червня 1959 в Констанс висадилася озброєна група патріотів-емігрантів. Зав'язався бій з військами Трухільо. Сам же диктатор звернувся до народу і привселюдно заявив, що має місце «кубинська агресія». Була мобілізована десятитисячний армія з резервістів. Одночасно Трухільо в терміновому порядку почав закуповувати зброю, формувати «антикомуністичний іноземний легіон».

Криза диктаторського режиму Трухільо і політика маневрування

У серпні 1960 року в Санто-Домінго (Сьюдад-Трухільо) прибули американські радники. За їх рекомендації Ектор Трухільо залишив пост президента «за станом здоров'я», і його змінив віце-президент Республіки Балагер. Сам Трухільо був призначений представником Домініканської Республіки в ООН (правда, туди він так жодного разу і не виїхав).

Однак політична криза в країні не було вирішене. Конфлікт лише на час вдалося пригасити. Після повалення диктатур в країнах Латинської і Центральної Америки відбувається зміна політичних еліт. США це розуміли і запропонували Трухільо змінити уряд на нове, більш респектабельне. Однак Трухільо не піддався на умовляння і вступив в інтенсивні переговори зі своїми людьми у Вашингтоні. Тим часом, в умовах кризи диктатур, по Бразилії, Чилі, Нікарагуа прокотилися революції.

Вбивство Трухільо

Владні кола в США зрозуміли всю безглуздість диктатури Трухільо. В результаті маневрів держдепартаменту з метою «оздоровлення» обстановки в опозиційних Трухільо колах виникла змова. Операцію з усунення Трухільо взяло під контроль ЦРУ [2]. Її проведення було призначено на 30 травня 1961 року. У цей день Трухільо відправився на автомобілі в одне зі своїх заміських маєтків. По шляху проходження кортежу була влаштована озброєна засідка. Зав'язалася перестрілка, в якій Трухільо був убитий.

Трухільо було урочисто поховано в рідному місті Сан-Крістобаль, але потім Конгрес засудив його пам'ять і постановив вигнати його сім'ю з країни. При цьому родичі отримали дозвіл ексгумувати останки Трухільо і вивезти їх за межі Домініканської республіки. Тіло перепоховали на цвинтарі Пер-Лашез у Парижі. У суспільстві періодично проводяться дискусії про повернення праху Трухільо на батьківщину.